Ухвала суду № 37536132, 06.03.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чекменьов Г.А.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року справа №805/8865/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Шишова О.О., Попова В.В.

секретарі судового засідання Запорожцева Г.В., Сульженко А.В.

за участі представників позивача та третьої особи Доброхотової А.А., Букрєєвої О.О.

представників відповідача Дмитроняк А.С., Волкова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі № 805/8865/13-а за позовом Житлово-комунального підприємства № 2 Приморського району до Державної фінансової інспекції в Донецькій області, третя особа Комунальне комерційне підприємство "Керуюча компанія "Приморська", про часткове скасування вимог Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 22.02.2013 р. № 26-01-34/273 та від 14.03.2013 року № 26-01-34/395,-

ВСТАНОВИВ:

Житлово-комунальне підприємство (далі - ЖКП) № 2 Приморського району в особі комісії з реорганізації комунальних підприємств звернулося до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції, третя особа: Комунальне комерційне підприємство (далі - ККП) "Керуюча компанія "Приморська", про визнання неправомірною перевірки та скасування вимоги від 14.03.2013 року № 26-01-34/395.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ЖКП № 2 Приморського району за період з 01.01.2010 р. по 30.11.2012 р., за наслідками якої складений акт від 07.02.2013 р., та голові комісії з реорганізації комунальних підприємств направлена вимога про усунення порушень від 14.03.2013 року № 26-01-34/395, з якою позивач не погодився з наступних підстав.

В пункті 2 вимоги встановлено недоотримання працівниками підприємства (молодшим обслуговуючим персоналом) фінансових ресурсів у сумі 6,43 тис. грн. З посиланням на колективний договір позивач вказав, що розрахунок заробітної плати по підприємству здійснювався від основної професії. Такою професією на підприємстві визначено професію двірника, труд якого є простою некваліфікованою працею. Мінімальна тарифна ставка за просту некваліфіковану працю встановлюється в розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати. У зв'язку з цим тарифна ставка в розмірі 120% до мінімальної заробітної плати для двірників не застосовувалась.

У пункті 3 вимоги в ході ревізії встановлено, що на ЖКП №2 Приморського району були встановлені порушення, що призвели до збитків підприємства, а саме: завищення вартості ремонтних робіт, внаслідок завищення заробітної плати, встановленої трудовими договорами та актами приймання-передачі виконаних робіт. Позивач вказує, що вищевказані договори носять цивільно-правовий характер, у зв'язку з чим суми грошової винагороди разом з оплатою виконаних робіт включають ще й оплату інших матеріальних витрат, таких як: доставка, транспортування, витрати газу та інші.

Підпунктом 3.7 спірної вимоги зазначено проведення витрат підзвітних сум без належного документального оформлення через відсутність наказу про відрядження ОСОБА_6, що не мало вагомого значення, оскільки є в наявності посвідчення на відрядження з відповідними печатками та підписами першого керівника та є в наявності авансовий звіт з підписом та печатками.

Відповідачеві були надіслані заперечення на акт ревізії, які відповідач письмовим висновком від 21.02.2013р. не прийняв до уваги.

З наведених підстав позивач просив частково скасувати вимогу Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 14.03.2013 року № 26-01-34/395 на суму 87,82 тис. грн.

Протягом розгляду справи позивач своєю заявою (а.с.186) збільшив позовні вимоги, з аналогічних підстав просив також частково скасувати вимогу Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 22.02.2013 р. № 26-01-34/273 на суму 87,82 тис. грн., що була адресована третій особі - ККП "Керуюча компанія "Приморська", як правонаступнику позивача, та містить зміст, аналогічний викладеному у спірній вимозі від 14.03.2013 року № 26-01-34/395.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у цій справі позов задоволено частково. Скасовано пункт 2 з підпунктом 2.1, пункт 3 з підпунктами 3.1, 3.2, 3.3 вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 22.02.2013 р. № 26-01-34/273. Скасовано пункт 2 з підпунктом 2.1, пункт 3 з підпунктами 3.1, 3.2, 3.3 вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 14.03.2013 року № 26-01-34/395. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено: стосовно пункту 2 оскаржуваної вимоги - згідно статті 5 Закону України від 01.07.1993 № 3356-ХІІ "Про колективні договори та угоди" умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Галузевою угодою на 2010-2012 роки у додатку 2 передбачено при визначенні посадового окладу двірника застосування коефіцієнту професії (1,2) до мінімальної тарифної ставки робітника І розряду, яка, згідно з п.1.1.3 Галузевої угоди на 2010-2012 роки визначається у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Тому вважає, що при розрахунку посадового окладу двірника необхідно було застосовувати 120% мінімальної заробітної плати, а не мінімальну заробітну плату.

Стосовно пункту 3 зазначив, що за договорами цивільно-правового характеру (договорами підряду), зазначеними в акті ревізії та за якими встановлено зайву оплату, виконувались виключно роботи з поточного ремонту житлових будинків (ремонти покрівель та фарбування сталевих труб). Вартість ремонтно-будівельних робіт, відповідно до вимог наказу Держбуду України від 27.08.2000 №174 "Про затвердження правил визначення вартості будівництва", повинна визначатися згідно ДБН Д.1.1-1-2000, які є обов'язковими для підприємств установ, організацій державної форми власності та робіт, які виконуються за бюджетні кошти.

В ході ревізії кошториси на виконання робіт з поточного ремонту за договорами цивільно-правового характеру, укладеними з фізичними особами, до ревізії не надані. Однак, в актах виконаних робіт зазначено вид ремонтних робіт, одиничні розцінки цих робіт (згідно "Ресурсних елементних кошторисних норм на ремонтно-будівельні роботи", затверджених наказом Держбуду України від 14.09.2000 №201) та обсяги виконаних робіт.

За даними бухгалтерського обліку та первинних документів підприємства при виконані ремонтних робіт фізичними особами, з якими укладались договори, використовувались виключно матеріали замовника ЖКП № 2 Приморського району, крім газу - пропану (який за даними бухгалтерського обліку підприємства на виконання робіт не списувався). Але, в договорах підряду використання матеріалів підрядника (в тому числі, газу пропану), а також здійснення будь-яких інших витрат підрядником не обумовлено. Також, відсутні документи, підтверджуючі придбання, використання, пред'явлення до відшкодування матеріалів (інших витрат) підрядником. Таким чином, ціна робіт (сума винагороди) за договорами цивільно-правового характеру на виконання поточних ремонтів включає лише оплату за виконану роботу, розмір якої, на думку відповідача, повинен визначатися відповідно до ДБН Д.1.1-1-2000.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, проти чого заперечували представники позивача та третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Житлово-комунальне підприємство № 2 Приморського району є юридичною особою, зареєстроване за кодом ЄДРПОУ 32457537 Маріупольською міською радою 23.04.2003 р. Судом встановлено, що на час розгляду справи позивач знаходиться в стані припинення діяльності, згідно з рішенням Маріупольської міської ради №6\20-2064 від 26.06.2012р. "Про створення комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Керуюча компанія "Приморська" (а.с.7) шляхом злиття ЖКП №1 Приморського району, ЖКП №2 Приморського району, ЖКП №3 Приморського району, ЖКП №4 Приморського району, ДПРЕЖФ Приморського району.

07.09.2012р. було створено Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради "Керуюча компанія "Приморська". Позивачем вказано, що ЖКП №2 Приморського району знаходиться в стадії ліквідації, яка почалася 06.07.2012 р. Проведені заходи з припинення діяльності ЖКП №2 Приморського району, складені акт перевірки № 02-119\115 від 27.09.2012р. УПФУ Приморського району та акт перевірки №2029\22-2\32457537 від 09.11.2012р. Жовтневої МДПІ м. Маріуполя (а.с.72-121).

20.09.2012 р. був складений передавальний баланс станом на 20.09.2012р. згідно з рішенням Маріупольської міської ради №6\27-3029 від 16.04.2013р. (а.с.129).

За таких обставин суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Тому суд дійшов висновку, що від імені Житлово-комунального підприємства №2 Приморського району виступає комісія з реорганізації комунальних підприємств, яка затверджена рішенням Маріупольської міської ради №6\20-2064 від 26.06.2012 р., в особі її голови, який підписав позовну заяву, користуючись повноваженнями ліквідатора юридичної особи.

Відповідач - Державна фінансова інспекція в Донецькій області - є юридичною особою, утворена шляхом перетворення територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління, набула усіх прав та обов'язків перетвореного органу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області. Відповідач здійснює свою діяльність у відповідності до Положення про Державну фінансову інспекцію в Донецькій області, затвердженого Головою Державної фінансової інспекції в Донецькій області 07.12.2011 року.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю відповідно до статті 2 Закону України від 26.01.1993 № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-ХІІ), є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини першої статті 4 Закону № 2939-ХІІ інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Згідно з покладеними на відповідача завданнями, відповідно до п.7.3.4.1 плану контрольно-ревізійної роботи Маріупольської об'єднаної Держфінінспекції на IV квартал 2012 року, була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ЖКП № 2 Приморського району за період з 01.01.2010 р. по 30.11.2012 р., за наслідками якої складений акт від 07.02.2013 р. (а.с.8-63).

На підставі акту ревізії Маріупольською об'єднаною державною фінансовою інспекцією були прийняті вимоги про усунення порушень від 22.02.2013 р. № 26-01-34/273, яка була адресована ККП "Керуюча компанія "Приморська" (а.с.191-192), та від 14.03.2013 року № 26-01-34/395, яка адресована голові комісії з реорганізації комунальних підприємств (а.с.64-67).

З прийнятими відповідачем вимогами позивач не погодився в частині наступних порушень:

- недоотримання працівниками підприємства (молодшим обслуговуючим персоналом) фінансових ресурсів у сумі 6,43 тис. грн. через розрахунок заробітної плати без застосування мінімальної тарифної ставки в розмірі 120% від мінімальної заробітної плати, що зазначено на стор. 22 акту ревізії (а.с.29), та міститься у пункті 2 з підпунктом 2.1 спірних вимог;

- завищення вартості ремонтних робіт внаслідок завищення заробітної плати, встановленої трудовими договорами та актами приймання-передачі виконаних робіт, порівняно з вимогами ДБН Д. 1.1-1-2000, що зазначено на стор. 24 акту ревізії (а.с.31), та міститься у пункті 3 з підпунктами 3.1, 3.2, 3.3 спірних вимог;

- проведення витрат підзвітних сум без належного документального оформлення через відсутність наказу про відрядження ОСОБА_6, що зазначено на стор. 11 акту ревізії (а.с.18), та міститься у підпункті 3.7 спірних вимог.

З урахуванням встановлених у справі обставин, вирішивши питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: скасував пункт 2 з підпунктом 2.1 та пункт 3 з підпунктами 3.1, 3.2, 3.3 спірних вимог, але відмовив в позові щодо скасування підпункту 3.7 спірних вимог.

Позивачем постанову суду першої інстанції не оскаржено.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Таким чином, предметом перегляду апеляційного суду є лише постанова місцевого суду в частині задоволення позовних вимог. В тій частині, в якій в задоволенні позову відмовлено, судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стосовно недоотримання працівниками підприємства (молодшим обслуговуючим персоналом) фінансових ресурсів у сумі 6,43 тис. грн. суд погоджується з доводами позивача щодо здійснення розрахунку заробітної плати на підприємстві від основної професії.

За приписами статей 9 - 11 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

Позивач послався на те, що відповідно до ч.2 пп. 1.1.2, п.1.1 розділу "Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі "Федерація роботодавців ЖКГ України" та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки мінімальна тарифна ставка за просту некваліфіковану працю встановлюється в розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати. Такою професією на підприємстві визначено професію двірника, труд якого є простою некваліфікованою працею. Вказані відомості з боку відповідача не спростовані.

Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Так, відповідно до підпункту 1.1.3 пункту 1.1 Розділу 1 «Оплата та нормування праці» вказаної вище Галузевої угоди, сторони домовились, що мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника 1 розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

На підставі викладеного суд не вбачає порушень при встановленні мінімальної заробітної плати без застосування коефіцієнту 120 % для двірників, праця яких носить простий, некваліфікований характер, оскільки відповідачем не доведено інше.

Крім того, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось раніше, відповідно до статті 2 Закону № 2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю, є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

У відповідності до статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п.7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п.10); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п.13).

Відтак, головним завданням органів державного фінансового контролю є виявлення і усунення порушень законодавства з питань збереження і ефективного використання державної власності та фінансів.

Тому прийняття відповідачем пункту 2 з підпунктом 2.1 спірних вимог, за яким не досягається мета збереження державного майна, суперечить завданням, функціям і повноваженням органів державного фінансового контролю.

При цьому положеннями частини першої статті 35 Закону № 108/95-ВР визначено, що контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють: Міністерство праці України та його органи; фінансові органи; органи доходів і зборів; професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників.

Не заперечуючи проти можливості здійснення відповідачем контролю за додержанням законодавства про оплату праці, колегія суддів зазначає, що такий контроль повинен збігатись з завданнями, функціями і повноваженнями органів державного фінансового контролю.

Про це наголошує і пункт 19 Порядку проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 N 550 (далі - Порядок № 550): якщо під час ревізії виявлено факти порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції контролюючого органу (зокрема, з питань обігу готівки, валютних операцій, формування об'єкта та/або бази оподаткування, ціноутворення, дотримання антимонопольного законодавства та інших), посадові особи контролюючого органу невідкладно письмово повідомляють про це керівнику контролюючого органу чи його заступнику, які забезпечують інформування відповідних державних органів про такі факти.

Відповідно до пункту 3 Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 N 50 (далі за текстом - Положення № 50), серед основних завдань Держнаглядпраці є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці). За пунктом 4 Положення № 50 Держнаглядпраці (і його територіальні органи) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників шляхом проведення перевірок роботодавців та робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, при прийнятті пункту 2 з підпунктом 2.1 спірних вимог відповідач діяв не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо порушень, які призвели до збитків підприємства, а саме: завищення вартості ремонтних робіт, внаслідок завищення заробітної плати, встановленої трудовими договорами та актами приймання-передачі виконаних робіт, суд зазначає, що в акті ревізії відповідач не заперечує цивільно-правовий характер договорів на виконання робіт, укладених позивачем з фізичними особами. З досліджених у судовому засіданні копій таких договорів та актів приймання робіт, відповідність оригіналам яких сторонами не заперечується (а.с.193-218), вбачається, що суми грошової винагороди, разом з оплатою виконаних робіт включають ще й оплату інших матеріальних витрат, таких як: доставка, транспортування, витрати газу та інші.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на лист Головного Контрольно-ревізійного Управління України від 19.12.2008р. №24-18\562, яким було встановлено, що сума винагороди за договорами підряду встановлюється виключно по узгодженню сторін, законодавством не передбачені обмеження в частині мінімального або максимального розміру винагороди. Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України № 151\06\186-11 від 16.05.2011р., цивільно-правовий договір - це договір, який укладається згідно цивільного законодавства, тобто, законодавство про працю на такі відносини не поширюються - не ставиться відмітка до трудової книжки, не ведеться табель робочого часу, немає підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, є можливість долучати субпідрядників і та інше.

З наведеного суд зазначає, що у статті 3 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України закріплений принцип свободу договору у цивільних відносинах. За приписами статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 843 ЦК України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

При цьому зміст частини першої статті 844 ЦК України про те, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, прямо вказує на те, що складення кошторису не визначено законом в якості обов'язкової умови укладення договору підряду.

Посилання апелянта на порушення позивачем пункту 11.7 Рішень Маріупольської міської ради від 29.04.2010 № 5/42-6447 «Про міський бюджет м. Маріуполя на 2010 рік», від 28.12.2010 № 6/2-159 «Про міський бюджет м. Маріуполя на 2011 рік», від 27.12.2011 № 6/15-1493 «Про міський бюджет м. Маріуполя на 2012 рік» /аркуш 24 акту ревізії, том 1 аркуш справи 31/, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У вказаному пункту зазначених рішень мова ведеться про застосування рівня середньомісячної заробітної плати. Проте, як визначено вище, фактичні обставини цієї справи свідчать про укладення цивільно-правових договорів, де відсутнє поняття заробітної плати.

Не заслуговують на увагу також і доводи апелянта про обов'язковість врахування позивачем вимог наказу Держбуду України від 27.08.2000 №174 "Про затвердження правил визначення вартості будівництва" /ДБН Д.1.1-1-2000/.

Відповідно до цих Правил, вони встановлюють основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоустрою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування і носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

По будовах (об'єктах), будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, ці норми носять рекомендаційний характер, і їх застосування обумовлюється контрактом.

Відповідач в акті перевірки не заперечує, що оплата за договорами, укладеними на виконання робіт з ремонту покрівель та фарбування сталевих труб, здійснювалась за рахунок власних коштів підприємства /аркуш 24 акту ревізії, том 1 аркуш справи 31/, а при перевірці дотримання законодавства при отриманні та використанні бюджетних коштів порушень не виявлено /аркуші 43-44 акту ревізії, том 1 аркуші справи 50-51/.

Позивач також не є підприємством, установою або організацією державної власності.

Отже, з наведених норм законодавства суд дійшов висновку про відсутність завищення позивачем вартості ремонтних робіт внаслідок завищення заробітної плати, встановленої трудовими договорами, оскільки відносини позивача з підрядниками мали не трудовий, а цивільно-правовий характер.

Тому підлягають задоволенню також заявлені вимоги про скасування пункту 3 з підпунктами 3.1, 3.2 та 3.3 спірних вимог відповідача.

Як зазначалось вище, обґрунтованість судового рішення місцевого суду щодо підпункту 3.7 спірних вимог не оскаржена позивачем, тому постанова суду першої інстанції в цій частині скасуванню не підлягає

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Повний текст ухвали виготовлено 07 березня 2014 року.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі № 805/8865/13-а за позовом Житлово-комунального підприємства № 2 Приморського району до Державної фінансової інспекції в Донецькій області, третя особа ККП "Керуюча компанія "Приморська", про часткове скасування вимог Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 22.02.2013 р. № 26-01-34/273 та від 14.03.2013 року № 26-01-34/395 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

В.В.Попов