Постанова № 37535756, 27.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7720/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Федотов І.В.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2013 р. № 000036/1720 та № 000037/1720.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.04.2013 р. № 000036/1720 в частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 32 500,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 407,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач та відповідач звернулися із апеляційними скаргами, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач в своїй апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Сіятс, ТОВ «Ен Джі Консалтанс», СПД-фізичною особою ОСОБА_6 та СПД - фізичною особою ОСОБА_7 з питань підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт від 29.03.2013 року № 18/1720/НОМЕР_1, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, щодо заниження чистого доходу за 2011 рік та 2012 рік на загальну суму 577 923,00 грн. (донараховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 93 699,40 грн.), та вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту за січень 2011 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року на загальну суму 115 584,71 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 115 584,71 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 р.: № 000036/1720 про нарахування податку на додану вартість у розмірі 115 584.71 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 42 295,36 грн.; № 000037/1720 про нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 93 699,40 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 46 849,70 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесених ним податкових повідомлень-рішень від 12.04.2013 р. № 000037/1720 повністю та від 12.04.2013 р. № 000036/1720 в частині донарахування сум ПДВ в розрізі правовідносин із контрагентами: ТОВ «Ен Джі Консалтанс», СПД-ФО ОСОБА_6 та СПД - фізичною особою ОСОБА_7

Проте, колегія суддів не в повному обсязі погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 134. 1.1. ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно Акта перевірки, позивач в перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ «Сіятс», ТОВ «Ен Джі Консалтанс», ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7

Так, з матеріалів справи вбачається, між позивачем та контрагентом ТОВ «Сіятс» були укладені договори про надання послуг № 23 від 01.06.2012 року та № 27 від 01.07.2012 року.

Згідно предмету даних договорів: виконавець приймає на себе обов'язок надати Замовнику послуги, пов'язані з рекламою, а Замовник зобов'язується оплатити надані Виконавцем послуги на умовах цього Договору.

На підтвердження виконання договорів з ТОВ «Сіятс» позивачем надано до суду акти здачі-прийняття робіт (виконання послуг) та податкові накладні.

Також, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ТОВ «Ен Джі Консалтанс» були укладені договори про надання послуг № 159 від 01.04.2012 р., № 168 від 01.05.2012 р., № 0103 від 01.03.2012 р, відповідно до яких виконавець приймає на себе обов'язок надати замовнику послуги, пов'язані з рекламою, а замовник зобов'язується оплатити надані виконавцем послуги на умовах цього Договору.

Крім цього, між позивачем та ТОВ «Ен Джі Консалтанс» був укладений договір поставки № 21/2 від 01.02.2012 р.

Згідно предмету цього договору: постачальник поставляє і передає, а покупець приймає у власність товар: борошно 1 сорт, в кількості 14,706 тонн по ціні 3 400,00 грн. в тому числі доставка та ПДВ, цукор в кількості 7,576 тонн по ціні 6 600,00 грн. в тому числі доставка та ПДВ, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно проводити оплату на умовах даного договору.

На підтвердження виконання договорів з ТОВ «Ен Джі Консалтанс» позивачем надано до суду акти здачі-прийняття робіт (виконання послуг) та податкові накладні.

Крім того, між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був укладений договір поставки № МН-15П від 01.01.2011 р.

Згідно предмету даного договору: постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

На виконання зазначеного договору поставки № МН-15П від 01.01.2011 р., фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 були виписані на користь позивача: податкова накладна та видаткова накладна.

Також, у перевіряємому періоді між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 був укладений договір поставки № 31 від 01.02.2011 р.

Згідно предмету даного договору: постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

На виконання зазначеного договору поставки № 31 від 01.02.2011 р., контрагентом були виписані на користь позивача податкові та видаткові накладні.

Проте, згідно наявних у справі доказів, перевірками контрагентів позивача, що мали надавати позивачу послуги з постачання товару, а саме ТОВ «Ен Джі Консалтанс», СПД-ФО ОСОБА_6 та СПД-ФО ОСОБА_7, - було встановлено відсутність факту реального товарного характеру господарських операцій між такими суб'єктами господарювання та їх контрагентами щодо надання послуг з поставки товару, зважаючи на відсутність у них будь-яких матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення такого виду господарської діяльності.

Так, відповідно до матеріалів перевірки СПД-фізичної особи ОСОБА_6, наданих відповідачу ДПІ у Христинівському районі Черкаської області ДПС, встановлено, що співробітниками ВПМ Уманської ОДПІ у СПД допитано ОСОБА_6, в результаті чого стало відомо, що по проханню жителя м. Христинівка ОСОБА_8 за грошову винагороду та з його допомогою ОСОБА_6 зареєструвався приватним підприємцем та отримав печатку. Як приватний підприємець найманої робочої сили, автотранспорту та виробничих споруд не мав. Фінансово-господарською діяльністю не займався. Податкову звітність не складав, але інколи подавав до ДПІ податкові накладні, накладні та інші документи інколи підписував, без мети здійснення господарської діяльності.

Крім того, відповідно до матеріалів перевірки СПД-фізичної особи ОСОБА_7, наданих ДПІ у Христинівському районі Черкаської області ДПС встановлено, що СПД-фізична особа ОСОБА_7 відповідно наданих пояснень співробітникам ВПМ Уманської ОДПІ у СПД, самостійно зареєструвався підприємцем та мав печатку СПД для ведення фінансово-господарської діяльності, але в кінці 2004 р. останній познайомився з «невідомою особою», яка запропонувала йому за грошову винагороду в розмірі 20 % від прибутку займатись підприємницькою діяльністю від його імені. СПД ОСОБА_7дав згоду та передав йому свою печатку. Отже, СПД ОСОБА_7 документація не виписувалась, звітність не складалась, але підписувалась та подавалась звітність до податкового органу, без фактичного здійснення господарської діяльності.

Також, відповідно до матеріалів перевірок ТОВ «Ен Джі Консалтанс», наданих ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, встановлено відсутність поставок товарів (послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ «Ен Джі Консалтанс» та покупцями. Не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Ен Джі Консалтанс» до покупців. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Фактично, перевіркою виявлено факти оформлення ТОВ «Ен Джі Консалтанс» операцій з придбання та продажу товарів (послуг), що не мали реального товарного характеру, та не пов'язані з господарською діяльністю останнього.

Перевіркою ТОВ «Ен Джі Консалтанс» встановлено відсутність в останнього матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, що необхідні для здійснення основного виду діяльності (посередницька торгівля товарами).

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, від імені яких підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, до господарської діяльності не причетні, що підтверджується матеріалами перевірки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 представляла неуповноважені особи.

Отже, з урахуванням пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про нездійснення господарської діяльності, відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем не спростовано належними доказами доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаних господарських операцій, а відтак, з урахуванням вказаних обставин у їх сукупності, наведені вище первинні документи по господарських операціях з ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Крім того, як передбачено договорами поставки товару між позивачем (Замовником) та контрагентами: ТОВ «Ен Джі Консалтанс», СПД-ФО ОСОБА_6 та СПД-ФО ОСОБА_7 (Постачальниками), товар мав постачатися силами та за рахунок постачальників, проте як перевіркою кожного з них встановлено відсутність в останніх будь-яких транспортних засобів (зокрема вантажних), що давали б змогу перевозити товар (великогабаритний та у значній кількості), а також складських приміщень, що давали б змогу зберігати такий товар до його передачі покупцям, а також трудових ресурсів, що були необхідні для навантаження та розвантаження такого товару на транспортний засіб та з нього.

Позивачем не було надано до матеріалів справи доказів укладення його контрагентами ТОВ «Ен Джі Консалтанс», СПД-ФО ОСОБА_6 та СПД-ФО ОСОБА_7 субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних відносин із позивачем.

Разом з тим, колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право відносити суми сплаченого ПДВ за правовідносинами із ТОВ «Сіятс» до складу податкового кредиту у відповідному періоді з огляду на наступне.

Так, відповідно до матеріалів перевірки ТОВ «Сіятс», наданих ДПІ у Печерському районі м Києва встановлено відсутність в останнього матеріально-технічної бази (устаткування, складських приміщень, транспорту, інше) а також трудових ресурсів.

Крім того, з актів здачі-прийняття робіт неможливо встановити, які саме рекламні послуги здійснювались ТОВ «Сіятс», в якій кількості та в які строки.

Позивачем не надано підтверджуючих матеріалів рекламної продукції.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги позивача немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, задовольнивши частково позовні вимоги позивача.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 1, 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишит без задоволення.

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в частині задоволення адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

І.В. Федотов

Постанову в повному тексті виготовлено 04.03.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Федотов І.В.