Ухвала суду № 37533190, 11.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/414/13-ц Головуючий у І інстанції Кириченко В.І.Провадження № 22-ц/780/1391/14 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 23 11.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

05 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участю секретаря: Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 грудня 2013 року у справі за позовом Кагарлицького комунального житло-експлуатаційного підприємства до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по утриманню будинку та прибудинкової території.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2013 року Кагарлицьке комунальне житлово-експлуатаційне підприємство звернулось до суду з даним позовом, в якому, з урахуваням поданих пізніше змін просило визнати відповідність чинному законодавству запропонований ОСОБА_1 договір про надання послуг з утримання будинку від 05 лютого 2010 року; визнати договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території укладеним між Кагарлицьким КЖЕП та ОСОБА_1 з 03.03.2010 року; стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за надані послуги по утриманню будинку і споруд та прибудинкової території в розмірі 2 679 грн. 68 коп. та 229 грн. 40 коп. судових витрат.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, постійно в ній проживають, користуються послугами по утриманню будинку і споруд та прибудинкової території, які надає КЖЕП, однак оплати за спожиті послуги не проводять, укласти договір відмовляються.

Заборгованість відповідачів по оплаті спожитих послуг за період з 01.05.2010 року по 01.05.2013 року становить 2679,68 грн.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 неодноразово ознайомлювався із запропонованим підприємством договором про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, але відмовляється його укладати, хоча договір розроблений підприємством на основі Типового договору, затвердженого постановою КМУ № 529 від 20.05.2009 року.

На підставі викладеного, посилаючись на норми ст. ст. 19-21 Закону України «Про житлового-комунальні послуги», позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Кагарлицького міського суду Київської області від 17 грудня 2013 року позов задоволено частково. Визнано відповідність чинному законодавству запропонований договір про надання послуг з утримання будинку ОСОБА_1 від 05.02.2010 року; визнано договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території укладеним між Кагарлицьким КЖЕП та ОСОБА_1 від 03.03.2010 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кагарлицького КЖЕП заборгованість за надані послуги по утриманню будинку і споруд та прибудинкової території за період з 01 травня 201 року по 01 листопада 2012 року в розмірі 2188,34 грн. та 229,40 грн. судових витрат. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, в обгрунтування апеляційної скарги відповідачі зазначають, що рішення виконкому Кагарлицької міської ради № 45 від 27.02.2008 року Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг, яким виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено КЖЕП є незаконним. Мешканці будинку, в якому проживають віжповідачі, не обирали КЖЕП як виконавця послуг з утримання їх будинку, договір не укладали, а тому не повинні оплачувати нав'язані їм послуги. Крім того, суд не надав відповідної оцінки відсутності послуг та наданню послуг невідповідної якості, відображеним у акті-претензії.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач надає послуги по утриманню будинку і споруд та прибудинкової території, де мешкають у власній квартирі відповідачі, а останні в свою чергу своїх обов'язків по їх оплаті не виконують, внаслідок чого утворилась заборгованість, а також відмовляються від укладання в письмовій формі договору на послуги по утриманню будинку і прибудинкової території.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом вірно встановлено, що позивач пропонував відповідачу ОСОБА_1 укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, який відповідає типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», однак останній відмовився.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови № 529 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги».

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині відповідності запропонованого ОСОБА_1 договору на надання послуг з утримання будинку Типовому договору та визнання такого договору укладеним.

Відповідно до ст. 179 ЖК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду та їх утримання здійснюється за рахунок коштів власників згідно діючих Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковими територіями.

Згідно з пунктами 17, 35 зазначених Правил власник квартири, що розташована в багатоквартирному будинку, зобов'язаний сплачувати платежі за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Оскільки ОСОБА_1 є власником квартири, то його обов'язок як власника, а також членів його сім'ї, які проживають разом з ним у цій квартирі, проводити оплату за надані послуги з обслуговування і ремонту будинку безпосередньо випливає із зазначених вище нормативних актів. Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що договір про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладався, а відтак відсутні підстави для стягнення заборгованості, є необгрунтованими з наведених вище підстав.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дослідив надані сторонами докази й дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи і повністю спростовуються матеріалами справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 312, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді