Рішення № 37529137, 24.02.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" лютого 2014 р. Справа № 918/1968/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.

при секретарі судових засідань Шарапі О.В.

розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Акватон"

до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

про визнання договору дійсним та зобов'язання вчинити дії

за участі представників:

від позивача: Бляшин М.С., довіреність №108-09/12 від 09.09.2012 року;

від відповідача: Матюша Є.А., довіреність №2882/01-11 від 11.09.2013 року.

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: В грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Акватон" (далі Товариство або ТОВ ВП "Акватон") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі Підприємство або Рівнеоблводоканал) відповідно до якої просить визнати чинним та дійсним Договір № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію (далі Договір) та зобов'язати Підприємство належно виконувати зобов'язання щодо постачання ТОВ ВП "Акватон" питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу та приймання стоків від ТОВ ВП "Акватон" в міській каналізаційний колектор в об'ємі згідно з показниками лічильника за Договором № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та інші договірні зобов'язання.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначає, що згідно листів відповідача Підприємство має намір переукласти укладений з Товариством Договір на нових умовах та посилаючись на не приведення у відповідність із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" у встановлений термін, Договір є таким, що з 01.01.2006 року втратив чинність. Також позивача було повідомлено про те, що водокористування і водовідведення ТОВ ВП «Акватон» є бездоговірним та самовільним, а з боку Рівнеоблводоканалу до позивача будуть застосовані санкції, в тому числі у вигляді відключення від мереж водопроводу та каналізації.

Не погоджуючись з позицією викладеною в листах відповідачем, позивач звернувся до суду з вказаним позовом, зважаючи на те, що Рівнеоблводоканал не надавав жодних пропозицій про укладення договору в новій редакції чи внесення змін до нього, враховуючи, що відповідач фактично продовжує надавати, а позивач приймати і оплачувати послуги з водопостачання та водовідведення, Товариство, керуючись ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України просить задоволити його позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25 грудня 2013 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 21 січня 2014 року.

Відповідачем 21.01.2014 року через відділ канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Підприємство просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не передбачений чинним законодавством.

В судових засіданнях 21 січня 2014 року оголошувалась перерва до 4 лютого 2014 року, 04 лютого 2014 року до 06 лютого 2014 року, 06 лютого 2014 року до 18 лютого 2014 року, про що сторони повідомлялись під розписку у відповідних протоколах судових засідань.

30.01.2014 року та 18.02.2014 року відповідачем через відділ канцелярії суду подано письмові пояснення.

В судовому засіданні 24 лютого 2014 року представник позивача підтримав позов з підстав зазначених в позовній заяві та наполягав на його задоволенні. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених у відзиві та письмових поясненнях.

В результаті розгляду матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 1993 року між Рівнеоблводоканалом та Товариством (абонент) було укладено Договір № 725 про відпуск води з комунального водопроводу та прийняття стоків у комунальну каналізацію (а.с. 8-9) відповідно до умов якого Підприємство приймає на себе водопостачання абонента питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу та приймає стоки від абонента в міський каналізаційний колектор згідно угоди в об'ємі згідно показника водолічильника (п. 1 Договору).

Згідно з пунктом 21 Договору діючий договір заключається строком до 1 листопада 1999 року, вступає в силу з дня підписання і рахується щорічно продовженим, якщо за місяць до кінця строку не отримано заяви однієї з сторін про відмову від даного договору або його перегляду.

Вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, законодавство пов'язує право звернення за судовим захистом з суб'єктивною думкою юридичної особи щодо порушення чи оспорювання її інтересів; об'єктивна наявність чи відсутність таких порушень встановлюється під час розгляду справи.

Згідно із ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписом ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України про те, що права суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.13р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.

В п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що господарський суд дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження.

Таким чином, заявлена позивачем вимога про визнання чинним та дійсним Договору № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію не відповідає встановленим законом матеріально-правовим способам захисту порушеного права. Тому у позові в цій частині слід відмовити.

Що стосується вимоги Товариства про зобов'язання Підприємства належно виконувати зобов'язання щодо постачання ТОВ ВП "Акватон" питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу та приймання стоків від ТОВ ВП "Акватон" в міській каналізаційний колектор в об'ємі згідно з показниками лічильника за Договором № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та інші договірні зобов'язання, суд не знайшов підстав для задоволення вказаної вимоги, оскільки позивач не навів об'єктивних доводів та належних доказів, які свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ ВП «Акватон» відповідачем на момент розгляду справи.

В судовому засіданні 18.02.2014 року позивач зазначив, що його права порушуються посиланням відповідача у листах на відключення Товариства від мереж водопроводу та каналізації, що і зумовило його звернутись з даним позовом до суду для захисту свого права.

Суд не може прийняти такі твердження до уваги, оскільки вони є припущенням та самі лише листи про можливість такого відключення не є порушенням чи оспорюванням прав позивача. Так як з матеріалів справи вбачається, що ТОВ ВП «Акватон» споживає послуги з водопостачання та водовідведення які надає відповідач, оплачує послуги згідно з виставленими рахунками що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків та платіжними дорученнями з посиланням на Договір № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки позивач не обґрунтував належними доказами, ту обставину, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо постачання ТОВ ВП "Акватон" питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу та приймання стоків від ТОВ ВП "Акватон" в міській каналізаційний колектор в об'ємі згідно з показниками лічильника за Договором № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та інші договірні зобов'язання.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність такого способу захисту права, як визнання договору чинним та дійсним, виходячи з того, що заявлений предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання, та оскільки позивач не довів яким чином відповідач порушив правту обставину, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за Договором № 725 від 01.11.1993 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та інші договірні зобов'язання суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до п. 2.11. Постановий Пленуму Вищого господарського суду України від 21.07.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відповідно до абз.10 п.3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 ГПК підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.

Таким чином, позивачем при зверненні з даною позовною заявою, в якій об'єднані 2 немайнові вимоги, необхідно було сплатити 2 294,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено 1 147 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення №10669 від 24.12.2013 року (а.с. 7). Таким чином несплачена сума судового збору в розмірі 1 147 грн. 00 коп. підлягає стягненню з позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Акватон" (33027, місто Рівне, бульв. Б.Хмельницького, будинок 50, код ЄДРПОУ 13970259) в доход Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягувачем за даним наказом є - Державна податкова інспекція у м. Рівне.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "03" березня 2014 року.

Суддя Пашкевич І.О.