Рішення № 37527867, 03.03.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/8491/2012 Провадження № 22-ц/772/2/2014Головуючий в суді першої інстанції:Саблук С.А.Категорія: 5 Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 р. м. ВінницяКолегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої : Шемети Т.М.

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

при секретарі: Сніжко О.А.

з участю прокурора Клімова Б.В., позивача ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3, представника відповідача адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5, апеляційну скаргу заступника прокурора м. Вінниці в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2012 року

по справі за позовом ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5, до ОСОБА_6 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності

встановила:

ОСОБА_2, виступаючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про виділення в натурі частки зі спільної часткової власності в натурі. Позов обґрунтовувала наступним: ОСОБА_7 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Третейського суду м. Вінниці від 12.09.2002 року. ОСОБА_6 був власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2006 року.

У 2006-2007 роках вони здійснили перебудову квартир та добудову і квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 були об'єднані в одну та за ОСОБА_7 і ОСОБА_6 було визнано право власності на єдиний об'єкт у рівних частках.

У 2011 році ОСОБА_6 приєднав до квартири 8,22 підвальні приміщення, загальною площею 83,3 кв. м. та за ним і ОСОБА_7 було визнано право спільної часткової власності в рівних частках на нежитлові приміщення з виведенням квартири з житлового фонду.

Позивач заперечує проти того, що житлова квартира була переведена у нежитлове приміщення, так як таке переведення відбулося без згоди органу опіки та піклування.

16.09.2011 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано, дитина залишалась на її утриманні. Усно вони домовилися, що в разі її відмови від частки в спільному майні подружжя в приміщення АДРЕСА_1 та продажу дочкою 31/100 частини нежитлового приміщення за вказаною адресою, відповідач ОСОБА_6 компенсує доньці вартість житлового приміщення шляхом купівлі іншого житла. З свого боку вони з донькою виконали домовленість, а ОСОБА_6 ухиляється від виконання домовленості, не допускає доньку до належної їй частки приміщення, чинить психологічний тиск. Тому вона висувала вимогу про повернення квартири АДРЕСА_1 до житлового фонду, про виділення у власність неповнолітній ОСОБА_7 її частки у спільному майні в квартирі АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом, виданим комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» 24.12.2010 року та припинення права спільної часткової власності. Просила розподілити понесені по справі судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалене рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заступник прокурора м. Вінниці Чайка О.Г., представляючи інтереси неповнолітньої ОСОБА_7 вступив у справу на стадії апеляційного оскарження та подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалене по справі рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове: про задоволення позову. Вважає рішення суду немотивованим, таким, що не ґрунтується на законі та суперечить обставинам справи, ухваленим всупереч інтересів неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримали, з урахуванням висновку додаткової судово-будівельної експертизи просили виділити неповнолітній ОСОБА_7 визначені експертом приміщення першому співвласнику по першому варіанту експертного висновку, зазначивши, що в такому випадку фактично виділяються ті приміщення, які і належали неповнолітній до об'єднання їх ОСОБА_6 з іншими приміщеннями та створення спільної часткової власності. Вважають неприйнятним другий варіант виділу, оскільки в такому випадку частина приміщень буде залишена в спільному користуванні, тобто статус спільної часткової власності не буде припиненим, що взагалі втрачає сенс поділу. Апеляційну скаргу заступника прокурора вважають обґрунтованою та просять задовольнити.

Прокурор Клімов Б.В. подану апеляційну скаргу підтримав повністю, ввжає також підставною і апеляційну скаргу ОСОБА_2 та просить її задовольнити, виділити неповнолітній ОСОБА_7 приміщення, визначені в першому варіанті експертного висновку для першого співвласника та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію за відступ від ідеальної долі.

Представник відповідача ОСОБА_4 подані апеляційні скарги визнав частково: рішення суду підлягає скасуванню, однак поділити спільну часткову власність слід згідно другого варіанту, зазначеного в експертному висновку, виділивши ОСОБА_7 приміщення, визначені другому співвласнику, а його довірителю - приміщення, виділені першому співвласнику, а визначені експертом коридор та передпокій залишити в спільному користуванні.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що подані апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та

-2-

докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався положеннями статей 356, 364 Цивільного Кодексу України та виходив з того, що позивачкою не надано доказів можливості реального розподілу вказаного майна та виділення кожному із співвласників окремого ізольованого приміщення, які для цього потрібні провести переобладнання, приміщення, про поділ якого йдеться, є неподільним, тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Такий висновок суду не ґрунтується на нормах закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

Позивач, висуває наступні вимоги:

- повернути квартиру АДРЕСА_1 до житлового фонду,

- - виділити зі спільної часткової власності ОСОБА_7 належну їй частку у спільному майні, а саме: їдальню-21, площею 18,2 кв.м., кухню-22, площею 5,5 кв.м., ванну-23, площею 7,6 кв.м., коридор-24, площею 8.1 кв.м., кабінет-25, площею 13,7 кв.м., кабінет 26, площею 19, 3 кв.м., кабінет-28, площею 14, 4 кв.м. згідно з варіантом 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № ОС-128 від 26.12.2013 року, що становить 46/100 часток;

- Припинити право спільної часткової власності на вказане приміщення.

- Розподілити судові витрати по справі.

Спірне нерухоме майно: нежиле приміщення АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності відповідачеві ОСОБА_6 та неповнолітній ОСОБА_7 в рівних долях ( по ? частці), що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав(а.с.24).

Вирішуючи вимогу про повернення квартири АДРЕСА_1 у житловий фонд, слід зазначити наступне: перевід вказаногоприміщенян в нежитлове відбувся на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.04.2011 року, яке набуло законної сили 03.05.2011 року (а.с.20-23), тому вирішення питання про правомірність чи неправомірність переведення приміщення в нежитлове не може вирішуватись в ході розгляду даної справи, так як обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не можуть бути предметом перегляду і переоцінки в іншому судовому засіданні, порядок оскарження рішення суду, з яким особа не погоджується, закріплений в статтях 292, 294 - 296 ЦПК України.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. У відповідності до ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Положеннями ч.4 ст. 334 ЦК України передбачено, що при умові обов'язкової державної реєстрації договору про відчуження майна, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на нежитлове приміщення є чинною.

Вимога про переведення квартири АДРЕСА_1 в житловий фонд є передчасною, так як юридично не існує квартири АДРЕСА_1, а є нежиле приміщення в багатоквартирному житловому будинку за адресою АДРЕСА_1. Окрім того слід зазначити, що поняття житла закріплено в статті 379 ЦК України, згідно якої «Житлом є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них». Частина перша пункт «б» підпункт 10 статті 30 Закону України від 21.05.1997, № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні": облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, належить до повноважень виконавчих комітетів органів сільських, селищних, міських рад.

Вирішення питання про придатність приміщення для житла та включення його до житлового фонду віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування з урахуванням результатів висновків державних органів (відділу архітектури і будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду, тощо) з питань відповідності об'єкта архітектури проектній документації, державним стандартам, нормам і правилам.

Таким чином, в частині позовних вимог про повернення квартири АДРЕСА_1 до житлового фонду, слід відмовити.

Вирішуючи вимоги про виділ частки з спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності , слід зазначити наступне:

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, дійшов висновку, що спірне приміщення є неподільною річчю в розумінні статті 183 Цивільного кодексу України. Однак такий висновок суду є невірним та передчасним, так як суд дійшов його без обґрунтування своєї позиції: відповідний технічний висновок з цього приводу відсутній, а наявність в приміщенні загальної площі 189,5 кв. м. ставить під сумнів висновок про те, що цю річ слід вважати неподільною. Помилкою є й посилання суду першої інстанції на п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», так як вказане роз'яснення стосується житлових приміщень, тоді як в даному випадку об'єктом поділу є нежитлове приміщення.

Вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог статті 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо вартості спірного нерухомого майна та варіантів його поділу, однак суд першої інстанції цього не зробив, а тому й дійшов необґрунтованого та невірного висновку по справі.

Виходячи з статусу майна, що перебуває у спільній частковій власності (статті 355, 356, 357, 358, 364 ЦК України), виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, можливий за бажанням особи, яка володіє часткою у спільному майні та при умові, що такий виділ можливий.

За змістом норм статті 364 ЦК України, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Згідно Висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № ОС-128 від 26.12.2013 року (надалі Висновок), вартість розглядуваного об'єкту нерухомості становить 1 451 682 грн., його загальна площа складає 189,5 кв.м. та поділ вказаного приміщення між співвласниками є технічно можливим (а.с.50 - 85).

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

-3-

Таким чином, при вирішенні справи не може бути використаний Варіант 2 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № ОС-128 від 26.12.2013 року (а.с.50 - 85, т.2), оскільки в даному варіанті передбачено залишення ряду приміщень, а саме: коридору 8,22-1, загальною площею 3, 8 кв.м. та передпокою 8,22-2, загальною площею 14, 2 кв.м. в спільному користуванні сторін.

Отже, судова колегія розглядає Варіант 1 згаданого експертного висновку. Вирішуючи, які саме приміщення і кому із співвласників слід виділити, суд враховує, крім спеціальних норм, що регулюють дані правовідносини, і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів обох співвласників. При цьому суд, ретельно вивчивши обставини справи, з урахуванням того, що ОСОБА_7 є неповнолітньою, а ОСОБА_6 - здоровим та працездатним чоловіком, з урахуванням того, що поділ не може бути ідеальним та один із співвласників повинен сплатити другому грошову компенсацію за відступ від ідеальної частки, вважає, що найбільш вірно та у відповідності до духу законності і справедливості неповнолітній ОСОБА_7 слід виділити приміщення, зазначені як приміщення Першому співвласнику (46/100 часток), а відповідачеві ОСОБА_6 слід виділити приміщення зазначені в експертному висновку як приміщення Другому співвласнику (54/100%) та стягнути з нього на користь позивача грошову компенсацію в розмірі 50 971 грн., з цих же причин саме на нього слід покласти обов'язок закласти дверний проріз між приміщеннями коридору 8,22-20 та їдальні 8,22-21 з метою досягнення повної ізоляції часток.

Ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції приймає рішення щодо розподілу судових витрат в порядку статті 88 ЦПК України. Документально підтвердженим є сплата позивачем при зверненні до суду судового збору в розмірі 107 грн. 30 коп. (а.с.2, т.1), та сплата судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 107 грн. 30 коп. (а.с. 137, т.1), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути, з урахуванням часткового задоволення позову, 107 грн. 30 коп. понесених судових витрат.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі законного представника позивача ОСОБА_2 та заступника прокурора м. Вінниці знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи в апеляційному суді, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що постановлене з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 та апеляційну скаргу заступника прокурора м. Вінниці задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове:

Позов ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, задовольнити частково.

Виділити на праві приватної власності ОСОБА_5 належну їй частку у спільному майні у нежитловому приміщенні АДРЕСА_1, а саме: їдальню-21, площею 18,2 кв.м., кухню-22, площею 5,5 кв.м., ванну-23, площею 7,6 кв.м., коридор-24, площею 8.1 кв.м., кабінет-25, площею 13,7 кв.м., кабінет 26, площею 19, 3 кв.м., кабінет-28, площею 14, 4 кв.м. згідно з варіантом 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № ОС-128 від 26.12.2013 року, загальною площею 86,8 кв.м., вартістю 674 870 грн., що становить 46/100 часток.

Виділити на праві приватної власності ОСОБА_6 належну йому частку у спільному майні у нежитловому приміщенні АДРЕСА_1, а саме: коридор - 1, площею 3.8 кв. м., передпокій-2, площею 7,1 кв.м., коридор -3, площею 4,0 кв.м., кабінет -4, площею 14,8 кв.м., спортзал 15, площею 17,2 кв.м., сауну 16, площею 5,1 кв.м., роздягальню -17, площею 4,8 кв.м., душову -18, площею 0,8 кв.м., туалет-19, площею 1,0 кв.м., коридор - 20, площею 4,8 кв.м., кабінет -27, площею 27, 4 кв.м. згідно з варіантом 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № ОС-128 від 26.12.2013 року, загальною площею 102,7 кв.м., вартістю 776 812 грн., що становить 54/100 часток.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 50 971 грн. грошової компенсації за відступ від ідеальної частки у спільній частковій власності та 107 грн. 30 коп. понесених судових витрат, а всього 51 078 грн. 30 коп..

Зобов'язати ОСОБА_6 закласти дверний проріз між приміщенням коридору 8,22-20 та їдальні 8,22-21.

Припинити право спільної часткової власності на нежитлове приміщення розташоване по АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: підпис Т.М.Шемета

Судді: підпис М.В.Матківська

підпис В. В. Сопрун

З оригіналом згідно: Т.М.Шемета