Рішення № 37527614, 05.03.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.03.2014 Справа № 905/143/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Волзі І.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: приватного підприємства «Енерго-Ресурс», м. Київ

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь

про стягнення заборгованості, пені та 3% річних усього у розмірі 26951,93 гривень

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: не з'явився

Приватне підприємство «Енерго-Ресурс» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 24241,29 гривень, зі сплати комунальних платежів у розмірі 696,99 гривень, пені у розмірі 1307,92 гривень, 3% річних у розмірі 705,73 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором оренди №84/П-М від 15.03.2012р. зі сплати орендної плати та комунальних платежів, у зв'язку з чим виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування пені та 3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги, вкладені у позовній заяві.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

15.03.2012р. позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди №84/П-М, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування приміщення загальною площею 67,4 кв.м., що знаходяться за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, просп. Перемоги, 44, прим. 1 (надалі - Приміщення).

Приміщення повинно бути передано орендодавцем и прийнято орендарем по акту приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками сторін, в термін не пізніше 5 днів з моменту набрання чинності договором (п. 1.5 договору).

Актом приймання-передачі від 01.04.2012р. підтверджується факт передачі майна в оренду.

Пунктом 2.2 договору визначено строк його дії - з 15.03.2012р. по 14.03.2013р.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата сплачується в національній валюті та складає:

- з 01.04.2012р. по 31.05.2012р. - 120 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. - 3500 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.07.212р. по 14.03.2013р. - 7000 гривень за місяць з ПДВ;

Додатковою угодою №1 від 01.08.2012р. сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 договору у наступній редакції:

- з 01.04.2012р. по 31.05.2012р. - 120 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. - 3500 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.07.212р. по 31.07.2012р. - 7000 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.09.2012р. по 30.09.2012р. - 120 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. - 6640 гривень за місяць з ПДВ;

- з 01.12.2012р. по 14.03.2013р. - 7000 гривень за місяць з ПДВ.

Згідно із п. 3.3 договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 5го числа поточного місяця на підставі договору шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця.

Не пізніше 10 числа кожного місяця орендодавець надає орендарю акт наданих послуг за фактичну оренду приміщення за попередній місяць, що являється фактичним підтвердженням користування приміщенням (п. 3.7 договору).

За таких обставин, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди №84/П-М від 15.03.2012р., позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 24241,29 гривень, зі сплати комунальних платежів у розмірі 696,99 гривень, пеню у розмірі 1307,92 гривень, 3% річних у розмірі 705,73 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами оренди №84/П-М від 15.03.2012р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін, визначених договором №84/П-М від 15.03.2012р., його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір найму (оренди). Як встановлено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, в контексті зазначених норм, укладений між сторонам договір оренди №84/П-М від 15.03.2012р. є належною правовою підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.ч.1,5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від сплати орендної плати згідно визначених договором умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З наявних у справі матеріалів вбачається доведеним факт користування відповідачем орендованим приміщенням в розглядуваний період, а саме з 01.04.2012р. по 14.03.2013р.

З наданих позивачем банківських виписок, підтверджується факт часткової оплати відповідачем заборгованості у розмірі 31420,00 гривень.

Як вже зазначалось, додатковою угодою від 01.08.2012р. сторони виклали п. 3.1 договору в новій редакції, якою не визначено розмір орендної плати за листопад 2012р., у зв'язку з чим судом не вбачається підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за цей місяць у розмірі 7000,00 гривень, як це заявлено позивачем.

Посилання позивача на той факт, що оскільки додатковою угодою розмір орендної плати за листопад не встановлено то сторонами мав застосовуватися розмір орендної плати за цей період, що був встановлений договором в редакції до підписання додаткової угоди від 01.08.2012 року ,судом до уваги не приймаються, адже додатковою угодою від 01.08.2012р. сторони виклали п. 3.1 договору в новій редакції, умови якого набули чинності з моменту підписання додаткової угоди, що унеможливлює застосування приписів п. 3.1 в редакції основного договору від 15.03.2012р.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів сплати орендних платежів в повному обсязі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення орендної плати, а саме у розмірі 17241,29 гривень.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача експлуатаційних витрат у розмірі 696,99 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Приписами п.3.5 договору встановлено, що орендна плата не включає в себе вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат (водопостачання та водовідведення, електро- та теплопостачання).

Усі витрати по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення, зазначені у п. 3.5 договору, сплачуються орендарем згідно рахунків-фактур, наданих орендодавцем, або після укладення орендарем відповідних договорів самостійно по розрахунковим документам відповідних служб, які надають послуги (п. 3.6 договору).

В обґрунтуваннях своїх вимог в цій частині позивач посилається на рахунки-фактури №СФ-0000526 від 20.12.2012р., №СФ-0000052 від 22.01.2013р., №СФ-0000161 від 06.02.2013р., №СФ-0000282 від 13.03.2013р., №СФ-0000400 від 08.05.2013р. за експлуатаційні витрати за квітень 2012р. - березень 2013р. на загальну суму 696,99 гривень та наступні акти надання послуг:

- №ОУ-0001652 за квітень-листопад 2012р. від 30.11.2012р. на суму 485,06 гривень, підписаний з боку позивача;

- №ОУ-0001845 за грудень 2012р. від 31.12.2012р. на суму 61,40 гривень, підписаний з боку позивача;

- №ОУ-0000189 за січень 2013р. від 31.01.2013р. на суму 61,40 гривень, підписаний з боку позивача;

- №ОУ-0000349 за лютий 2013р. від 28.02.2013р. на суму 61,40 гривень, підписаний з боку обох сторін;

- №ОУ-0000616 за березень 2013р. від 31.03.2013р. на суму 27,73 гривень, підписаний з боку позивача.

Приписами ч. 3 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виставлення рахунків-фактур, та з огляду на відсутність вимоги про сплату заборгованості з експлуатаційних витрат в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, строк виконання цього зобов'язання є таким, що не настав.

Отже, станом на час звернення позивача до суду та прийняття рішення у відповідача не виникло обов'язку щодо сплати заборгованості, принаймні, доказів на підтвердження іншого позивачем в перебігу розгляду справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості зі сплати експлуатаційних витрат у розмірі 696,99 гривень.

Посилання позивача на той факт, що рахунки були направлені відповідачу поштою без опису вкладення, судом до уваги не сприймаються через їх юридичну неспроможність.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 1307,92 гривень та 3% річних у розмірі 705,73 гривень.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за затримку розрахунків з орендної плати та комунальних платежів більш ніж на 5 робочих днів орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського Кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши відповідність наданих позивачем розрахунків та враховуючи попередні висновки суду про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати та відмову у задоволенні позову щодо сплати експлуатаційних платежів, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені та 3% річних, а саме в розмірі 1253,27 гривень та 683,65 гривень відповідно.

Окрім вже перерахованого, різниця утворилась і через нарахування штрафних санкцій за період, що перевищує 6 місяців.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З огляду на вищезазначену норму, суд вважає, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем (замовником) та адвокатом ОСОБА_2 (адвокатом) підтверджуються договором №1 про надання правової допомоги від 17.01.2014р., відповідно до п.п. 1.1, 1.2 адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а саме супроводження позовної заяви та представництво інтересів замовника по справі №905/143/14, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Сплата позивачем юридичних послуг за зазначеним договором підтверджується банківською випискою від 17.01.2014р. на суму 2000,00 гривень.

Одночасно, для того, щоб витрати сторони на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 07.07.2010р. на ім'я ОСОБА_2.

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що зазначені документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом позивачу.

Однак суд вважає, що витрати по оплаті послуг адвоката завищеними.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Статтями 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, яким визначається порядок обчислення гонорару адвоката, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Пунктом 3.1 договору визначено винагороду адвоката у розмірі 2000,00 гривень.

Водночас, у ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката ОСОБА_2 у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи №905/143/14, суд вважає розумним обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою в 500,00 гривень.

Інші судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги приватного підприємства «Енерго-Ресурс» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Енерго-Ресурс» (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34, код 36087128) заборгованість у розмірі 17241,29 гривень, пеню у розмірі 1253,27 гривень, 3% річних у розмірі 683,65 гривень, витрати за послуги адвоката в розмірі 500,00 гривень, судовий збір у розмірі 1720,50 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 07.03.2014р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник