Постанова № 37526347, 05.03.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

03.03.2014 справа №17/5014/2629/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівСтойка О.В. Чернота Л.Ф., Шевкової Т.А.за участю представників сторін від позивача від відповідача не з'явився; не з'явився; розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київна рішення господарського суду Луганської областівід05.12.2013 р. (підписано 10.12.2013 р.)у справі№ 17/5014/2629/2012 (головуючий суддя Фонова О.С., судді Москаленко М.О., Седляр О.О.)за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Літовсько-Українська теплоенергетична компанія", м. Алчевськ Луганської областіпростягнення 3 794 068,45 грн.В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (Позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літовсько-Українська теплоенергетична компанія", м. Алчевськ Луганської області (Відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 3 188 088,95 грн., інфляційних нарахувань у сумі 17 505,62 грн., пені у сумі 248 565,82 грн., 3% річних у сумі 52 509,21 грн. та 7% штрафу у сумі 287 398,87 грн., за договором на купівлю-продаж природного газу №14/1900/11 від 30.09.2011.

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.12.2013р. позовні вимоги задоволено частково, зменшено розмір пені з 248 565,82 грн. до 149 139,49 грн., розмір штрафу - з 287 398,87 грн. до 172 439,32 грн., припинено провадження в частині стягнення 63 441,56 грн. - основного боргу, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 124 647,39 грн. - основного боргу, 52 509,21 грн. - 3% річних, 149 139,49 грн. - пені, 172 439,32 грн. - штрафу та 17 505,62 грн. - інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати в частині зменшення розміру пені та штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги в частині стягнення пені та штрафу задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з неправильним застосуванням матеріального права та порушенням норм процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не дотримано вимог ст. 233 Господарського кодексу України та ст.ст. 224, 258, 549-551 Цивільного кодексу України, а також ст.ст. 43, 83 ГПК України.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. строк розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України продовжувався на 15 днів, розгляд справи було відкладено на 03.03.2014р.

Розпорядженням заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 03.03.2014р. змінено склад судової колегії, суддю Діброву Г.І. було змінено на суддю Шевкову Т.А.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, в зв'язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути скаргу без участі представників сторін, що не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 30.09.2011р. було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/1900/11 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а відповідач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах Договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати (п.1.2 Договору).

Відповідно до п.п. 6.1., 6.3. Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. За наявності у відповідача заборгованості за Договором позивач має право зарахувати кошти, що надійшли від відповідача, як погашення заборгованості за газ, поставлений за Договором в минулі періоди, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Додатковими угодами №1 від 11.10.2011р., №2 від 19.01.2012р. та №3 від 27.06.2012р. сторони вносили зміни до Договору щодо ціни на газ тощо.

Позивачем на виконання умов Договору протягом жовтня-грудня 2011 року та січня-квітня 2012 року поставлено природний газ на загальну суму 4 305 698,10грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2011р., 30.11.2011р., 31.12.2011р., 31.01.2012р., 29.02.2012р., 31.03.2012р. та від 30.04.2012р. (т.1 а.с. 37-43) та не заперечується сторонами.

Оскільки відповідач в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений газ, позивач звернувся до господарського суду із вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу, що на час звернення з позовом до суду (08.10.2012р. - згідно поштового штемпеля) становила 3 188 088,95 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем 22.11.2012р. частково було оплачено суму основної заборгованості в розмірі 63 441,56 грн., що підтверджується випискою по особовим рахункам з 22.11.2012р. по 23.11.2012р. (т. 1 а.с. 112).

Тобто на момент прийняття рішення судом першої інстанції - 05.12.2013р. сума заборгованості відповідача за спірним Договором становила 3 124 647,39 грн., що сторонами не оспорюється.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору й вимог зазначених Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже висновок суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 63 441,56 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та стягнення суми заборгованості в розмірі 3 124 647,39 грн. за поставлений природний газ протягом жовтня-грудня 2011 року та січня-квітня 2012 року - є вірним.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання по оплаті поставленого природного газу позивачем нараховані пеня в сумі 248 565,81 грн. за періоди жовтень-грудень 2011 року, січень-квітень 2012 року та штраф в розмірі 287 398,87 грн. на підставі п. 7.2. Договору та ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно п.п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору сторони встановили, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. позивача було зобов'язано надати обґрунтований розрахунок позовних вимог.

Такого розрахунку позивачем не надано.

Судова колегія вважає законним та обґрунтованим висновок господарського суду про зменшення вищезазначених розмірів пені до 149 139,49грн. та штрафу до 172 439,32грн. за наступних підстав.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Зазначені вимоги закону при вирішенні спірного питання судом дотримано.

Крім того, судом першої інстанції взято до уваги статус відповідача по наданню послуг з теплопостачання бюджетним установам та організаціям, якими надані їм послуги оплачуються несвоєчасно, часткову оплату відповідачем суми основного боргу на момент винесення рішення, а також враховано важкий фінансовий стан відповідача, в підтвердження чого суду надано: фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва станом на 30 вересня 2013 року (т. 1 а.с. 136-137) та значний розмір стягнутої суми.

Судовою колегією перевірено наданий позивачем розрахунок пені та визнано його частково невірним через включення до періодів нарахування сум заборгованості днів, в які проводилась їх часткова оплата, а отже за перерахунком судової колегії правильним є розмір пені в сумі 247 074,11грн., але оскільки судом першої інстанції було обґрунтовано зменшено розмір стягуваної пені, це не вплинуло на правильність рішення суду в цій частині.

Крім того позивачем заявлено до стягнення інфляційні в розмірі 17 505,62грн. та 3% річних в сумі 52 509,21 грн. за періоди жовтень-грудень 2011 року, січень-квітень 2012 року.

Судовою колегією також перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та визнано його частково невірним через включення до періодів нарахування сум заборгованості днів, в які проводилась їх часткова оплата. Зазначене порушення призвело до неправомірного завищення 3% річних, обґрунтований розмір яких складає 52 354,03грн. за спірний період.

Також судова колегія не погоджується із розрахунком інфляційних, оскільки розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат таким вимогам не відповідає, зокрема, оскільки розрахунок проводився з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць, в якому виник обов'язок оплати (тобто за неповний календарний місяць), а також інфляційні втрати нараховані на суми боргу з урахуванням інфляційних втрат за попередні періоди, тобто "інфляція на інфляцію".

Перерахувавши розмір інфляційних втрат в межах заявленого позивачем спірного періоду на підставі ст. 625 ЦК України та п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", судова колегія вважає таким, що підлягає стягненню розмір інфляційних втрат в сумі 8 955,81грн.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції не дослідив обґрунтованість, наданого позивачем розрахунку інфляційних та 3% річних, стягнувши завищені суми цих складових відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013 року у справі № 17/5014/2629/2012 через невідповідність висновків, викладених в ньому підлягає скасуванню в частині стягнутих з відповідача 3% річних та інфляційних, а також розподілу судових витрат.

В скасованій частині слід прийняти нове рішення, яким з відповідача на користь позивача слід стягнути 52 354,03 грн. - 3% річних та 8 955,81 грн. - інфляційних, в задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013 року у справі № 17/5014/2629/2012 слід залишити без змін.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позовної заяви слід покласти на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у сумі 60 594,46 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013 року у справі № 17/5014/2629/2012 скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних.

В скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літовсько-Українська теплоенергетична компанія" м. Алчевськ, Луганська область про стягнення 3% річних та інфляційних задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Літовсько-Українська теплоенергетична компанія" (м. Алчевськ, Луганської області, вул. Гмирі, 12, ідентифікаційний код 34621422) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 52 354,03грн. - 3 % річних, 8 955,81грн. - інфляційних, 60 594,46 грн. - судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2013 року у справі № 17/5014/2629/2012 - залишити без змін.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В. Стойка

Судді Л.Ф. Чернота

Т.А. Шевкова

Надр.5 прим.

1 позивачу

2 відповідачу

3 до справи

4 ДАГС

5 ГС