Постанова № 37524951, 24.02.2014, Луганський окружний адміністративний суд

3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2014 рокуЛуганськСправа № 812/10726/13-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача - не прибув

від відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

ОСОБА_3

до Управління державної міграційної служби України в Луганській області

про визнання нечинним повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання відповідача вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний ОСОБА_3 до Управління державної міграційної служби України в Луганській області, в якому позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог від 31 січня 2014 року (арк. справи 13-14), просить:

- визнати нечинним повідомлення Управління державної міграційної служби України в Луганській області від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Луганській області розпочати процес оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- у разі відмови Управлінням в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_3, зобов'язати викласти причини відмови.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у Нігерії їй загрожує смертельна небезпека, пов'язана із переслідуванням християн за релігійними поглядами з боку членів радикального ісламського угрупування «Боко Харам». У Нігерії діє надзвичайне становище, пов'язане із збройними сутичками між військовими та членами радикального ісламського угрупування «Боко Харам». У результаті цих дій з 2012 року в країні було вбито більше 2000 людей, в більшості - християнського віросповідання. Під час надзвичайного становища військові також вчиняють свавілля, пов'язане із істотними порушеннями прав людини, що підтверджують звіти міжнародних правозахисних організацій. В Нігерії особисто позивачу та її близьким родичам загрожує смертельна небезпека, пов'язана із активною релігійною позицією позивача. Дядько позивача був розстріляний членами радикального ісламського угрупування «Боко Харам» у християнській церкві. Близькі родичі постійно відмовляють позивача повертатися в Нігерію. Родині позивача неодноразово погрожували вбивством члени радикального ісламського угрупування «Боко Харам». У випадку повернення позивача, терористи погрожують її близьким вбити її. До того часу, поки в Нігерії існує смертельна загроза, пов'язана із переслідуванням християн, позивач бажає залишитись жити в Україні. Позивач боїться повертатися в Нігерію, де їй та її родині загрожує переслідування за релігійними підставами. Повідомлення Управління державної міграційної служби України в Луганській області від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не містить викладення причин відмови, що свідчить про порушення вимог частини 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», необ'єктивність розгляду заяви позивача та порушення його права, передбаченого статтею 12 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», повною мірою оскаржити рішення відповідача.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. справи 18). Заявою від 13 лютого 2014 року, яка надійшла до відділу діловодства та обліку звернень громадян суду 13 лютого 2014 року за вхідним реєстраційним номером 4954, позивач просить розглядати справу за її відсутністю (арк. справи 22).

Представник Управління державної міграційної служби України в Луганській області у судові засідання 14 лютого 2014 року та 24 лютого 2014 року не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. справи 19, 24). Заявою від 24 лютого 2014 року № 4214/12/9, яка надійшла до відділу діловодства та обліку звернень громадян суду 24 лютого 2014 року за вхідним реєстраційним номером 6186, представник відповідача О.В. Мітічкіна просить розгляд справи перенести у зв'язку із зайнятість в інших судових процесах на п'ять діб (арк. справи 25).

З огляду на строки розгляду та вирішення адміністративної справи, встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи статус відповідача - суб'єкт владних повноважень, та відсутність поважних причин неприбуття у судові засідання, суд ухвалив відповідно до частини 6 статті 71 та частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України вирішувати справу за відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

20 листопада 2013 року до Управління державної міграційної служби України в Луганській області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, звернулась ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Нігерії, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1, виданий 09 червня 2011 року владою Нігерії, та довідка про звернення за захистом в Україні від 20 листопада 2013 року за № 003724 (арк. справи 27, 28, 30, 36).

Причиною необхідності отримання такого статусу позивач визначає те, що вона бажає проживати на території України як біженець, оскільки в країні походження - Нігерії, відбуваються сутички між християнами та ісламістами групи «Боко Харам», а також, що її родича, християнського пастора, було вбито у вересні 2013 року в ході однієї із таких сутичок і тепер вона не має рідних в Нігерії (арк. справи 32, 33).

За результатами розгляду вказаної заяви, 10 грудня 2013 року Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області складено відповідний висновок щодо доцільності прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Нігерії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. справи 37-38).

Згідно з частинами 4, 6 статі 8 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі вищевказаного висновку Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області прийнято рішення (наказ від 10 грудня 2013 року за № 101-б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк. справи 48).

Про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачу 12 грудня 2013 року відповідно до приписів частини 7 статті 8 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вручено повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11, про що свідчить її особистий підпис (арк. справи 35).

Суд вважає рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, винесене у відношенні громадянки Нігерії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, законним та обґрунтованим з огляду на таке.

Так, правовий статус біженця, особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців визначається Конституцією України, Законами України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про громадянство України», «Про імміграцію», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про протидію торгівлі людьми», чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності із пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно із частиною 1 статті 8 Закону № 3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 статті 8 Закону № 3671).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3», судам слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Також слід ураховувати, що пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їхньому життю, безпеці чи свободі (пункт 23 Пленуму).

Як вже було зазначено вище, позивач звернувся до Управління державної міграційної служби України в Луганській області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, з причин того, що в країні походження - Нігерії, відбуваються сутички між християнами та ісламістами групи «Боко Харам», а також, що її родича, християнського пастора, було вбито у вересні 2013 року в ході однієї із таких сутичок і тепер вона не має рідних в Нігерії.

Як вбачається з матеріалів справи, з позивачем було проведено співбесіду, результати якої викладені в протоколі від 09 грудня 2013 року по справі № 2013LG0009 (арк. справи 43-44).

В ході проведення співбесіди ОСОБА_3 зазначила, що вона звернулась до Управління державної міграційної служби України в Луганській області з метою отримання статусу біженця в Україні. У Нігерії переслідуванню через громадянство Нігерії та національність - нігерійка, не піддавалась. Позивач сповідує християнство. У місті Ібадан, в якому проживала позивач, радикальні мусульманські групи постійно провокують християнське населення на конфлікт. Позивач є християнським пастором і всі її рідні сповідують християнство. Особисто утиску з релігійних міркувань позивач не піддавалась, але її дядько був вбитий у вересні 2013 року мусульманами. Про те, що протягом останніх двох років мешканці міста Ібадан, які сповідують християнство, піддавались принизливому поводженню та погрозам фізичної розправи, а мусульманські угрупування заходили до християнського храму апостолів Христа зі зброєю навіть під час богослужіння, позивачу розповідали рідні, двоюрідні брати та сестри та їх діти. Особистим свідком зазначених подій позивач не була. Батьки позивача мешкають у Сполучених Штатах Америки (батько більше 10 років, мати приблизно 2 роки), а рідні мешкають у Нігеріїї у м. Ібадан. З рідними, які мешкають у Нігерії, позивач спілкувалась телефоном приблизно два тижні тому, розмова йшла про сім'ю та дітей. Яких-небудь документів або інших доказів належності позивача до релігійної общини у неї не має (арк. справи 43-44).

Із висновку Управління державної міграційної служби України в Луганській області від 10 грудня 2013 року щодо доцільності прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 20 листопада 2011 року по справі № 2013LG0009 та реєстраційного листка на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 20 листопада 2011 року по справі № 2013LG0009, вбачається, що ОСОБА_3 прибула до України 07 вересня 2007 року з Нігерії з метою навчання у Луганському державному медичному університеті та протягом всього періоду навчання заявниця від'їздила до Нігерії. Востаннє вона прибула на територію України з Нігерії для продовження навчання 30 серпня 2011 року. 30 грудня 2011 року заявницю було знято з реєстраційного обліку у зв'язку з відрахування з навчального закладу. Після цього до моменту звернення за захистом в Україні заявниця перебувала на території України без документів на право перебування. Жодних підтверджень щодо її належності до християнських організацій Нігерії, і більш того факту її пасторської діяльності, позивачем надано не було. Крім того, позивачем зазначено, що вона не є членом громадської, політичної, релігійної або військової організації. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані із расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами позивача, ОСОБА_3 не була коли-небудь причетна. Документів, що підтверджують факти переслідувань або загрозу переслідувань щодо заявника, не має. Наміру повернутися в країну постійного проживання за наявності відповідних умов позивач не має. Побоювання заявниці щодо переслідування з боку радикального ісламістського угрупування «Боко Харам» грунтуються не на її власному досвіді, а на інформації, отриманій нею під час телефонних розмов з родичами, які дотепер проживають в м. Ібадан Нігерії (арк. справи 37-38, 50-52, 53-55).

З аналізу оновленої інформації по країні походження заявниці станом на грудень 2013 року, розміщеної в мережі Інтернет на офіційному сайті веб-ресурсу з питань біженців «Refworld» за електронною адресою: www.refworld.org (арк. справи 39-42), слідує:

1) право на релігійну свободу та вільне вираження релігійних переконань охороняється Конституцією країни, і відомості, що свідчили б про те, що хтось зазнавав проблем з боку федерального уряду стосовно практикування обраної релігії, відсутні. Загалом ті, хто побоюється неналежного поводження, матимуть можливість шукати захисту держави або альтернативу внутрішнього переміщення з метою уникнення локальної загрози;

2) Нігерія - велика країна і можливість внутрішнього переміщення буде цілком придатною альтернативою для тих, хто побоюється або зазнав неналежне поводження з боку недержавних агентів;

3) тим шукачам захисту, які побоюються переслідувань з боку угрупування «Боко Харам», слід шукати захисту у влади та переміститися до території поза північчю Нігерії, туди, де напади «Боко Харам» менш часті. Шукачам притулку даної категорії вірогідніше всього буде відмовлено у наданні захисту компетентними органами, однак кожну заяву слід розглядати на індивідуальній основі.

Крім цього, згідно з інформацією, що належить до категорії загальновідомої та міститься у відкритих джерелах, приблизно 50 відсотків населення Нігерії сповідують іслам, 45 - християнство, 5- прибічники місцевих культів. При цьому, територіально іслам сповідує більша частина населення північної країни, тоді як більшість населення півдня - християни.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням під час вирішення таких спорів.

При цьому, документів, які б свідчили про наявність підстав для надання статусу біженця, позивачем надано не було, загальне положення в країні походження не містить конкретних відомостей про утиски позивача. Докази переслідування позивача за національними, релігійними або етнічними мотивами також відсутні.

З урахуванням викладеної інформації, умови, встановлені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671, у позивача відсутні.

Обставин, які б свідчили про те, що позивач залишилась в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, при розгляді заяви встановлено не було.

Таким чином, умови, встановлені пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671, у позивача відсутні.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, судом не встановлено, а позивачем не доведено тих обставин, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог по справі. Рішення про відмову ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ від 10 грудня 2013 року за № 101-б), прийнято Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області обґрунтовано і в межах наданих повноважень відповідно до статей 1, 8 Закону № 3671.

Щодо строку звернення до суду з зазначеним позовом суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 3671 рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Таким чином, частиною 1 статті 12 Закону № 3671 встановлений спеціальний строк звернення до суду за оскарженням рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який складає п'ять робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову.

Повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отримано позивачем 12 грудня 2013 року, про що свідчить її особистий підпис із зазначенням дати отримання на вказаному повідомленні (арк. справи 35).

З позовом про оскарження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду 24 грудня 2013 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (арк. справи 3). Тобто, з пропуском спеціального строку, встановленого частиною 1 статті 12 Закону № 3671.

Відповідно до частини 4 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України правила даної статті, яка регламентує питання поновлення та продовження процесуальних строків, не поширюються на строки звернення до адміністративного суду.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не володіє українською мовою та потребував сторонньої допомоги при зверненні до суду за захистом своїх прав, у тому числі при оформленні позовної заяви.

З метою надання можливості позивачу скористатись правом на доступ до правосуддя за захистом своїх прав, свобод та інтересів, на підставі матеріалів справи суд визнав поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а тому адміністративний позов розглянутий та вирішений судом по суті.

Щодо сплаченого позивачем судового збору в сумі 75,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати згідно з частиною 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюються законом.

Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, у пункті 1 частини 1 статті 7 зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Пунктом 23 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Враховуючи вищезазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру в сумі 75,00 грн.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 24 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 03 березня 2014 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління державної міграційної служби України в Луганській області про визнання нечинним повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання відповідача вчинити певні дії відмовити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 75,00 грн. (сімдесят п'ять гривень нуль копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 03 березня 2014 року.

Суддя Т.І. Чернявська