Ухвала суду № 37524113, 20.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2014 року м. Київ К/9991/70285/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011

у справі № 2а-5247/10/1570

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 №0008441504/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень від 22.02.2010 №000024/220 та від 24.03.2010 №000039/421 виданих ДПІ, тимчасовою мобільною групою було проведено виїзну планову перевірку філії «Відділення Промінвестбанк» в м. Одеса з питань, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 15.04.2010 №5313/22-1/09328133.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що встановлено порушення позивачем п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 «Про затвердження порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів», п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303, а також частини 10, 11 ст. 39 Закону України від 05.03.1998 №187/98 ВР «Про відходи», у результаті чого філією занижено суму збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 01.07.2007 по 31.12.2009 у сумі 16109,20 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2010 №0008441504/0.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначені в Законі України «Про відходи».

У ст. 1 вказаного Закону визначено, що відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Збирання відходів - є діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення, а зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Під розміщення відходів розуміється зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про відходи» за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України. Плата за розміщення відходів на територіях підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і здійснюють статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів та надають послуги у цій сфері, не сплачується.

Таким чином, законодавством на суб'єкта поводження з відходами покладено обов'язок в т.ч. отримання лімітів (тимчасово узгоджених нормативів) на розміщення відходів. Отримання лімітів передбачає отримання спеціального дозволу на розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах суб'єктом поводження з відходами. У разі отримання такого спеціального дозволу суб'єкт поводження з відходами отримує певні ліміти на розміщення відходів у певних обсягах на власній території, тобто території підприємства (земельній ділянці, власником якої є підприємство, або орендує її). Неможливо отримання дозволу та лімітів на розміщення відходів підприємством по за його територією, бо в дозволі зазначається конкретні спеціально об лаштовані місця зберігання або захоронення відходів і власниками або користувачами цих місць не може бути інших суб'єкт чи особа.

З матеріалів справи вбачається, філією «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Одесса» укладено договір з ТОВ «Грін - Порт» №2-00 від 20.03.2007 по прийому та вивозу для подальшої утилізації відходів (люмінесцентних ламп, автомобільних шин та ін.) та договір із ТОВ «Союз» №663 к/п/05 від 01.04.2005 на вивіз твердих побутових відходів. У 4-му кварталі 2009 року згідно з умовами укладених договорів було передано на утилізацію спеціалізованому підприємству лампи люмінісцентні у кількості 90 штук та шини зношенні у кількості 88 кг та постійно здійснюється вивезення твердих побутових відходів (далі по тексту - ТПВ).

Разом з тим, зазначені вище договори, укладені позивачем, не містять умов щодо обов'язку зберігання відходів ТОВ «Союз» або ТОВ «Грін-порт», тому посилання позивача на відсутність у нього обов'язку отримання лімітів на утворення та розміщення відходів і дозволів на розміщення відходів є безпідставними.

З пояснень відповідача вбачається, що фактично на території філії утворились та знаходились на зберіганні 90 штук відпрацьованих люмінесцентних ламп та 88 кг зношених автомобільних шин, що підтверджено актом списання від 14.10.2009, актом виконаних робіт від 28.12.2009 №1735. Крім того, згідно із даними бухгалтерського обліку (відомість руху коштів за період з 01.07.2007 по 31.12.2009) вивіз ТПВ здійснювався відповідно до умов договору.

Отже, за IV кварталі 2009 року позивачем списано з бухгалтерського обліку та передано на утилізацію вищезазначені відходи без отримання лімітів на утворення розміщення відходів та без наявності дозволу на розміщення відходів.

На підставі п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також ч. 10,11 ст. 39 Закону України «Про відходи» у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів на утворення та розміщення відходів і дозволів на розміщення відходів збір справляється як за понадлімітне розміщення відходів відповідно до їх обсягів в п'ятикратному розмірі до 2008 року включно, а з 2009 року - в десятикратному розмірі.

У відповідності до прийнятого наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та ДПА України від 22.06.2009 №327/322, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2009 №641/16657 з 31.07.2009 підприємства (установи, організації) - юридичні особи та інші платники, що мають у своєму складі об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, повинні подавати податкові розрахунки за 9 місяців 2009 року та сплачувати збір за податковий (звітний ) період - ІІІ квартал 2009 року ( в т. ч. липень місяць п. р.) з урахуванням податкових зобов'язань зі збору, що виникли у всіх об'єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, що були до 31.07.2009 самостійними платниками збору, в т. ч. за їх місцем знаходження (за місцем перебування на податковому обліку) в частині пересувних джерел забруднення або/та за місцем знаходження стаціонарних джерел забруднення та/або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров