Ухвала суду № 37523998, 24.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2014 року м. Київ К/9991/33375/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р.

у справі № 2а-5173/09/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека «Зі»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека «Зі» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р., адміністративний позов задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.02.2009 р. №0001252350/1, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У період з 29.10.2008 р. по 11.11.2008 р. працівниками податкового органу було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.03.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.03.2008 р., результати якої формально актом від 18.11.2008 р. №1381/230-0/34854205.

У ході здійсненої перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 71 217,00 грн., у т.ч. 31 061,00 грн. - основний платіж та 40 156,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (податкове повідомлення-рішення від 09.02.2009 р. №0001252350/1).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, встановлені податковим органом порушення податкового законодавства зумовлені, на думку останнього, тим, що позивачем надавались послуги суборенди приміщень аптек підприємству ТОВ «Зі», які на час надання їх в суборенду не орендувались в іншого суб'єкта підприємницької діяльності чи фізичної особи в силу відсутності письмових договорів, що призвело до невідображення у складі валового доходу суми безоплатно наданих послуг оренди приміщень.

Разом із тим, із наведеним висновком контролюючого органу обгрунтовано не погодились судові інстанції зважаючи на наступне.

Так, доводи податкового органу відносно того, що в суборенду позивачем здавались саме приміщення аптек позивача спростовані тим, що відповідачем під час перевірки було помилково взято до уваги нумерацію аптечних закладів ТОВ «Зі» як номери аптек позивача, що розташовані у приміщеннях за іншими адресами.

При цьому суди правомірно вказали на те, що аптеки позивача почали вести діяльність значно пізніше, відповідно договори оренди укладені пізніше, що у свою чергу не збігається з датою укладення актів надання послуг, з яких як і з договорів оренди вбачається, що це різні приміщення.

Наведені обставини дали судам підстави для висновку про помилковість доводів відповідача про те, що позивачем в суборенду здавались приміщення власних аптек, а отже безпідставності доводів стосовно необхідності віднесення до складу валового доходу вартості безоплатно наданих послуг оренди.

Встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у третьому кварталі 2007 року, що полягали, на думку відповідача у отриманні позивачем від ТОВ «Зі» коштів у розмірі 197 000,00 грн., які підприємством не було включено до складу валового доходу, також не знайшли свого підтвердження у ходу розгляду справи.

Так, як свідчать матеріали справи, позивачу на розрахунковий рахунок 28.09.2008 р. надійшли кошти у сумі 197 000,00 грн. Вказані кошти помилково перераховані ТОВ «ЗІ», доказом чого є лист-клопотання про їх повернення від 01.10.2007 р. №1702.

Згідно поданих позивачем копій виписок з банківських рахунків, вказані кошти ним повернуті 01.10.2007 р. (28.09.2008 - п'ятниця, 01.10.2007 понеділок).

Суди попередніх інстанцій визначаючись із висновками у вказаній частині правомірно послались на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до ст. 1 якого, помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Приписи цієї ж статті визначають виключні джерела доходів, що підлягають включенню до валового доходу.

Разом із тим, сума коштів, яка помилково надійшла на розрахунковий рахунок позивача, та була останнім повернута ТОВ «Зі» не є виручкою від продажу товарів чи результату робіт (послуг), а відтак не може вважатись джерелом отримання доходу у розумінні положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, оскільки позивачем повернуті у встановлений законодавством строк помилково отримані від ТОВ « 3І» кошти, вимога відповідача про необхідність їх включення до валового доходу за звітній період є безпідставною.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р. у справі № 2а-5173/09/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.