Постанова № 37523284, 28.02.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2014 року Справа № П/811/322/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Озерної М.О., Таранухи Т.М., Сурова С.О.,

за участю представників:

позивача - Кулик А.М., Губіна Д.А.,

відповідача - Бобуха С.А., Мохненка Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "СТ-Сервіс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 07.11.2013р. №0001222202 та №0001202202, від 27.01.2014р. №0000052202.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України. Зазначав, що ПП „СТ-Сервіс" вело податковий облік у відповідності до вимог чинного законодавства України та не допускало порушень про які йдеться в акті перевірки та в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях. Зокрема, посилався на відсутність в діях ПП "СТ-Сервіс" порушення п.п.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, оскільки отримані позивачем від ОСОБА_5 за договором доручення від 07.05.2007р., кошти у розмірі 18 358 269,00 грн. не повертались останньому та значаться в бухгалтерському обліку по кредиту рахунку 6811 „Розрахунки за авансами, одержаними у національній валюті", строк дії договору доручення, наразі, триває. В судовому порядку даний договір доручення недійсним (удаваним) не визнавався. При цьому, представник позивача посилався на те, що грошові кошти, які надходять платнику податку (повіреному) на підставі договору доручення, не включаються до доходу такого платника податку. Датою збільшення доходу в результаті виконання договору доручення є дата складання та подання звіту довірителю щодо виконання всіх умов договору.

Крім того, посилався на те, що при проведенні розрахунків між ПП „СТ-Сервіс" та ТОВ „Агроспецсервіс" за отримані товарно-матеріальні цінності у платіжних дорученнях помилково було вказано реквізити договору № 40/1 від 01.01.2009 року замість реквізитів договору ДГ-матеріал від 15.01.2008 року, по якому фактично рахувалася заборгованість, що самостійно було виправлено позивачем. Тому на думку позивача, податковий орган безпідставно зазначив в акті перевірки, що суму у розмірі 820 513,33 грн. ПП „СТ-Сервіс" повинно було віднести до доходу, так як за отримані матеріали не проведено розрахунку та минув термін позовної давності.

Також, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення підприємством до витрат та до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ПП „Ін-Тайм" та ТОВ „Альфареалком" в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Також зазначав, що дані податкового обліку позивача, у яких відображені взаємовідносини з його контрагентами і які не визнаються податковим органом, підтверджені належними первинними документами.

До того ж, посилався на те, що підприємством не допущено порушення вимог пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, оскільки в даній нормі не йде мова про право власності на транспортний засіб. Тому вважає, що ПП „СТ-Сервіс" правомірно віднесло до витрат - витрати на добровільне страхування транспортного засобу, який перебуває в оренді позивача.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, посилаючись на те, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Оскільки, отримані позивачем від ОСОБА_5 за договором доручення від 07.05.2007р., кошти у розмірі 18 358 269,00 грн. значаться в бухгалтерському обліку по кредиту рахунку 6811 „Розрахунки за авансами, одержаними у національній валюті", хоча, у відповідності до п.п.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, дані кошти мали бути включені позивачем до складу інших доходів за 4 квартал 2011 року, та вважають що ці кошти є поворотною фінансовою допомогою. Крім того, вказували що на порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України позивачем не включено до складу інших доходів за 4 квартал 2011року суму кредиторської заборгованості ТОВ „Агроспецсервіс" у розмірі 820513,33 грн.. Також, зазначали, що в ході перевірки встановлено завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 4 кварталі 2012 року в сумі 46800 за договором добровільного страхування, оскільки на їх думку, витрати в зазначеному розмірі є витратами майбутніх періодів. Крім того, посилалися на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ПП „Ін-Тайм" та ТОВ „Альфареалком".

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Приватне підприємства "СТ-Сервіс" зареєстровано як юридична особа 01.11.1999р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків. (т.1 а.с.19-21)

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ на підставі наказу №776 від 20.09.2013р. проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт №105/11-23-22-02/30566892 від 25.10.2013р. (т.1 а.с.30-77)

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення ПП "СТ-Сервіс":

пп.пп.135.5.4, 135.5.5 п.135.5 ст.135, п.п.138.2, 138.4 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 4410351 грн., в т.ч. за 4 квартал 2011 року - 4406325 грн., 1 квартал 2012р. - 4026 грн.,

завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2011 рік (4 квартал 2011 року) в сумі 20845 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 13 285 грн. за 4 квартал 2012 року в сумі 62 400 грн.;

п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.48.1 ст.48 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту (рядок 19 декларації з ПДВ) за грудень 2011 року на загальну суму 19568 грн.,

пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.12.12 №1342 „Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) за грудень 2012 року на суму 1 223 284 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.11.2013р.:

№0001222202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 4 412 364 грн., у тому числі 4 410 351 грн. - за основним платежем та 2 013 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.22);

№0001212202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 96 530 грн., в т.ч. за 2011 рік - 20 845 грн., 9 місяців 2012 року - 13 285 грн., 2012 рік - 62 400 грн. (т.1 а.с.24);

№0001202202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за грудень 2011р. на 19568 грн. (т.1 а.с.26).

Позивач, не погодившись з даними податковими повідомленням-рішеннями, подав скаргу. За результатами адміністративного оскарження, рішенням ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №453/10/11-28-10-01-08 від 16.01.2014р. податкові повідомлення-рішення №0001222202 та №0001202202 від 07.11.2013р. залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0001212202 скасовано в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 15600 грн. та не задоволено скаргу позивача в іншій частині. (т.1 а.с.89-93)

В зв'язку з чим, прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2014 року №0000052202, яким зменшено розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 80930 грн., в т.ч. за 2011 рік - 20 845 грн., 9 місяців 2012 року - 13 285 грн., 2012 рік - 46 800 грн. (т.1 а.с.28)

Перевіряючи правомірність визначення позивачеві податкових зобов'язань в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, суд встановив такі обставини.

Щодо порушення пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України та не включення до інших доходів за 4 квартал 2011року коштів в сумі 18 358 269 грн., отриманих за договором-доручення від 07.05.2007 року, який на думку відповідача є удаваним правочином, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що 07.05.2007р. між ОСОБА_5 (Довіритель) та позивачем (Повірений) укладено договір доручення, згідно якого Довіритель доручив Повіреному підшукати та забезпечити придбання Довірителем у власність до 03.03.2009р. об'єкти нерухомості: квартири загальною площею не менше 2500 м.кв., вартістю не більше 19 000 000,00 грн., що розташовані в м.Кіровограді та термін введення в експлуатацію яких не перевищує одного року. (т.1 а.с.94-96)

Додатковими угодами від 05.02.2010р. та 28.04.2010р. термін договору було продовжено до 03.06.2010р. та згодом до 31.12.2015 року, у зв'язку з відсутністю на ринку нерухомості пропозицій з продажу квартир за параметрами та на умовах, які вимагає Довіритель, а також у зв'язку з наближенням закінчення терміну дії Договору. (т.1 а.с.97, 98)

В судовому засіданні представник відповідача посилався на удаваність зазначеного договору доручення, а також на те, що фактично кошти, отримані ПП „СТ-Сервіс" від ОСОБА_5 в сумі 18 358 269,00 грн., є поворотною фінансовою допомогою, і відповідно до п.п.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України мали бути включені до складу інших доходів за 4 квартал 2011 року. Суд не погоджується з даними доводами представника відповідача.

Згідно ст.638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1002 ЦК України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Повірений зобов'язаний 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. (ст.1006 ЦК України)

Згідно п.1 ч.2 ст.1007 ЦК України довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, а саме, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК УКраїни, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину можливе лише за наявності рішення суду про визнання такого правочину недійсним.

Саме по собі невиконання сторонами правочину, не свідчить що укладено недійсний правочин.

За положеннями ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому сторона повинна вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність умислу у позивача на укладення удаваного правочин, а також що воля сторін договору була направлена на приховування іншого правочину, та встановлення між сторонами інших правовідносин.

Згідно з пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Підпункт 135.5.5 пункту 13.5 статті 135 Податкового кодексу України передбачає, що інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Однак, відповідно до пп.136.1.19 п.136.1 ст.136 Податкового кодексу України, для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів.

Згідно з пп.135.4.1 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України, для визначення об'єкта оподаткування враховуються, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агенті тощо); дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Таким чином, грошові кошти, які надходять платнику податку (повіреному) на підставі договору доручення, не включаються до доходу такого платника податку.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. (п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України)

Датою визнання доходів в результаті виконання договору доручення є дата складання та подання звіту довірителю щодо виконання усіх умов договору. У випадку отримання повіреним суми коштів від довірителя до моменту виконання договору доручення така сума не може визнаватися як винагорода, оскільки згідно ст.1002 ЦК України повірений має право на плату лише після виконання своїх зобов'язань за договором.

Доказів повернення позивачем отриманих коштів у розмірі 18 358 269,00 грн. ОСОБА_5 не надано, як і не надано доказів визнання договору доручення недійсним (удаваним). До того ж позивач в судовому засіданні зазначав, що дані кошти дійсно не поверталися та значаться в бухгалтерському обліку по кредиту рахунку 6811 «Розрахунки за авансами одержаними у національній валюті» та позивач винагороду за вказаним договором не отримав. При цьому, строк дії договору доручення триває.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з доводами позивача, що сума коштів, отримана ПП „СТ-Сервіс" від ОСОБА_5 в сумі 18 358 269,00 грн. за договором доручення від 07.05.2007р., не повинна включатися до складу його доходу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно визначено заниження доходів за 4 квартал 2011 року у розмірі 18 358 269 грн. по взаємовідносинам з ОСОБА_5 та в зв'язку з чим і донарахування позивачу податку на прибуток.

Також, судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача щодо заниження позивачем задекларованих інших доходів в сумі 820 513,33 грн. за рахунок кредиторської заборгованості перед ТОВ „Агроспецсервіс" за договором ДГ- матеріал від 15.01.2008 р., оскільки в бухгалтерському обліку ПП „СТ-Сервіс" відображено проведення розрахунків на вказану суму з ТОВ „Агроспецсервіс" за договором від 01.01.2009р. №40/1, що призвело до безпідставного зменшення позивачем кредиторської заборгованості в сумі 820 513,33 грн. по договору ДГ- матеріал від 15.01.2008 р. за отримані матеріали, за які фактично минув строк позовної давності, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.01.2008р. між ТОВ „Агроспецсервіс" (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір матеріал, згідно якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності (а саме паливно-мастильні матеріали, запасні частини, будівельні матеріали, обладнання, основні засоби та інше), загальною вартістю 5 000 000 грн. (т.1 а.с.102-103)

При цьому, 01.01.2009р. між ТОВ „Агроспецсервіс" (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір купівлі - продажу №40/1, згідно якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити ТМЦ (будматеріали, запасні частини, ПММ та інше), загальною вартістю 10 000000 грн. (т.1 а.с.104-105)

В судовому засіданні представник позивача посилався на те, що при проведенні розрахунків між ПП „СТ-Сервіс" та ТОВ „Агроспецсервіс" за отримані товарно-матеріальні цінності у платіжних дорученнях помилково було вказано реквізити договору №40/1 від 01.01.2009 року замість реквізитів договору матеріал від 15.01.2008 року, по якому фактично рахувалася заборгованість.

На підтвердження зазначених обставин суду надано листи, надіслані позивачем на адресу ТОВ „Агроспецсервіс", про зміну (уточнення) призначення платежів у вищезазначених платіжних дорученнях, які також надавались податковому органу під час перевірки (т.1 а.с.106-113), копії платіжних доручень (т.2 а.с.55-62) та на підтвердження, що кошти перераховано даному контрагенту - виписку по рахунку з банку. (т.1 а.с.246-250, т.2 а.с.1-2) Крім того, суд зазначає, що договір від 15.01.2008 року не містить терміну виконання зобов'язань за даним договором, та в п.9.2 якого зазначено, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з договору.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не допущено порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу та відповідачем неправомірно визначено заниження доходів за 4 квартал 2011 року у розмірі 820 513 грн. по взаємовідносинам з ТОВ „Агроспецсервіс".

Щодо неправильного відображення від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду у податкових деклараціях за 1 квартал 2012 року, в сумі 20845 грн..

В судовому засіданні представник відповідача зазначав, що в зв'язку з порушенням позивачем вимог пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу по взаємовідносинам з ТОВ „Агроспецсервіс" у підприємства відсутнє від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-4 квартал 2011 року у розмірі 20845 грн..

Так, ПП „СТ-Сервіс" у складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по рядку 06.5 податкової декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2012 рік відображено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду (2-4 квартал 2011р) в сумі 20845 грн.. У декларації за 4-й квартал 2011р. був дохід в сумі 3428 грн., підприємством було подано уточнюючий розрахунок за 2011р. відповідно до якого скорегована сума збитків склала 20 845 грн., яка й перенеслась на 1-й квартал 2012 року. (т.2 а.с.20-50)

Відповідно до п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Враховуючи, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ „Агроспецсервіс", суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду до складу витрат першого календарного кварталу наступного податкового періоду.

Щодо завищення позивачем у 4 кварталі 2012 року на суму 46 800 грн. - витрати на добровільне страхування транспортного засобу АUDІ А8 long, який перебуває в оренді у ПП „Стандарт - Сервіс".

03.01.2012р. між ПП „Стандарт - Сервіс" (Орендодавець) та позивачем (Орендар) укладено договір оренди транспортних засобів №03/1/12, згідно якого Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в строкове платне користування автотранспортні засоби, а Орендар - прийняти та використовувати їх виключно за цільовим призначенням для господарських потреб, а також сплачувати орендну плату. Строк дії даного договору до31.12.2015р. (т.1 а.с.120-121)

Додатковою угодою №2 до даного договору, пункт 1.1 викладено в іншій редакції, а саме Орендодавець передає Орендарю в тимчасове володіння техніку моделей: легкові автомобілі - АUDІ А8 №ВА5777ВА. (т.1 а.с.122)

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні даний транспортний засіб передано позивачу 14.09.2012р., про що надано відповідні докази, а саме акт прийому-передачі. (т.1 а.с.123)

02.10.2012р. між позивачем та ПАТ «ХДІ страхування» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06-0001020/12-78.

Згідно пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, до витрат платника податків відносяться будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

З наведеної норми вбачається, що законодавцем не пов'язано віднесення до витрат в податковому обліку витрат, пов'язаних з експлуатацією та страхуванням ризиків транспортних засобів, які мають перебувати у власності платника податку.

Об'єктами страхування цивільної відповідальності є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з ризиком виникнення зобов'язань відшкодувати збитки іншим особам, і витрати, пов'язані з необхідністю розслідування обставин страхового випадку, захисту інтересів застрахованого в органах державної влади.

Об'єктом страхування є майновий інтерес Страхувальника, який не суперечить законодавству України, пов'язаний з володінням, користуванням, розпорядженням засобами наземного транспорту, його обладнанням та устаткуванням.

Наведене свідчить, що здійснене позивачем страхування, пов'язане із здійсненням його господарської діяльності, відповідно, віднесення сплаченої страхової премії до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є правомірним, а тому виключення відповідачем зі складу витрат частини страхової суми в розмірі 46 800 грн. є безпідставним та необґрунтованим

Тому, суд вважає помилковими висновки податкового органу, що витрати на страхування є витратами майбутніх періодів.

Щодо завищення витрат у 3 кварталі 2013 року у розмірі 13285 грн. по взаємовідносинам з ПП „Ін-Тайм", суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 17.09.2012р. позивачем (Замовник) укладено з ПП „Ін-Тайм" (Виконавець) договір про виконання робіт №003Р_17912, згідно якого Виконавець зобов'язується виконати роботи на об'єкті Замовника щодо укладання терасної дошки, а Замовник прийняти виконані роботи та сплатити за них кошти. (т.2 а.с.11-12, 13)

Факти отримання позивачем від ПП „Ін-Тайм" послуг згідно даного договору підтверджуються: податковими накладними (т.1 а.с.126, 127), актом приймання-передачі виконаних робіт (т. 1 а.с.125).

Позивачем за отримані роботи, перераховано на розрахунковий рахунок ПП „Ін-Тайм" їх вартість, що підтверджується випискою по рахунку позивача (Т.1 а.с.124).

Витрати на отримання даних робіт від ПП „Ін-Тайм" віднесено позивачем до складу витрат 3 кварталу 2012 року у розмірі 13284,56 грн., про що встановлено відповідачем під час перевірки.

До того ж, суд враховує, що даний контрагент позивача на запит суду підтвердив фінансово-господарські відносини з ПП „СТ-Сервіс", надавши первинні бухгалтерські документи. (т.1 а.с.217-243)

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, а також наявність документального та реального підтвердження виконання операцій між позивачем та ПП „Ін-Тайм", наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати на придбання робіт по укладанню терасної дошки. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартал 2012 року в сумі 13 285 грн..

Щодо завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування ПДВ за грудень 2011р. у розмірі 19568 грн. по взаємовідносинам з ТОВ „Альфареалком".

24.10.2011р. позивачем (Замовник) укладено з ТОВ „Альфареалком" (Підрядник) договір №2410/1 щодо виконання будівельно-монтажних робіт. (т.2 а.с.3-6)

Факти отримання позивачем від ТОВ „Альфареалком" робіт згідно даного договору підтверджуються: податковою накладною №62 від 12.10.2011р. (т.1 а.с.131), актом приймання-передачі виконаних робіт за березень 2012р. (т.1 а.с.130).

Вищезазначену податкову накладну позивачем включено до складу податкового кредиту за грудень 2011р. у розмірі ПДВ 19568,09 грн., що встановлено податковим органом під час перевірки ПП „СТ-Сервіс".

Позивачем за отримані роботи, перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „Альфареалком" їх вартість, що підтверджується випискою по рахунку позивача (т.1 а.с.128-129).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, підприємство не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Зміст вказаних норм свідчить, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.1,2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами є належні первинні документи, які наявні у позивача та містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ „Альфареалком", також вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

До того ж, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №21-47а10 від 31.01.2011р., чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи те, що факти придбання позивачем у ТОВ „Альфареалком" робіт, згідно вищезазначеного договору, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 19568 грн. до податкового кредиту у перевіряємому періоді.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Ін-Тайм", ТОВ „Альфареалком" є нікчемними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначені договори на виконання робіт між позивачем та ПП „Ін-Тайм", ТОВ „Альфареалком" є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, тобто є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, даний акт перевірки, зокрема ґрунтується на відомостях викладених і в актах перевірки ПП „Ін-Тайм", ТОВ „Альфареалком" по ланцюгам постачання. Суд зауважує, що акт перевірки - є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності ПП "СТ-Сервіс" та не може слугувати беззаперечним доказом порушення вимог чинного законодавства позивачем.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договору вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних функцій контролюючих органів є здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу (податкової інспекції) самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Недійсність правочинів між позивачем та ПП „Ін-Тайм", ТОВ „Альфареалком" не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області податкових повідомлень-рішень від 07 листопада 2013 року №0001222202 та №0001202202, від 27 січня 2014 року №0000052202, які підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 487,20 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПП "СТ-Сервіс".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 07 листопада 2013 року №0001222202 та №0001202202, від 27 січня 2014 року №0000052202.

Присудити Приватному підприємству "СТ-Сервіс" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 487,20 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 05.03.2014 р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина