Рішення № 37523053, 03.03.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2014 р. Справа № 914/279/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (м. Монастирище, Черкаська обл.)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» (м. Львів)

про: стягнення 279186,31 грн. суми основного боргу, 21564,72 грн. - пені, 49765,50 грн. - штрафу у розмірі 30% річних, 59710,46 грн. - 0,1% за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Пшеничній В.С.

Представники:

від позивача: Кушнір С.В. - довіреність №279 від 27.11.2013 року.

від відповідача: Оліярник Н.В. - довіреність №59 від 12.02.2014 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (м. Монастирище, Черкаська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» (м. Львів) про стягнення 279186,31 грн. суми основного боргу, 21564,72 грн. - пені, 49765,50 грн. - штрафу у розмірі 30% річних, 59710,46 грн. - 0,1% за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.01.2014 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 07.02.2014 року. Ухвалою суду від 07.02.2014 року розгляд справи відкладено до 13.02.2014 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 13.02.2014 року розгляд справи відкладено до 26.02.2014 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 26.02.2014 року розгляд справи відкладено до 03.03.2014 року, згідно клопотання відповідача та для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 07.02.2014 року, від 13.02.2014 року, від 26.02.2014 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

13.02.2014 року за вх.№6391/14 позивач подав заяву про долучення документів до матеріалів справи.

13.02.2014 року за вх.№6392/14 позивач подав пояснення.

13.02.2014 року за вх.№700/14 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, а саме: зменшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за поставлений товар на 130000,00 грн.; стягнути з відповідача основний борг в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 30% річних в розмірі - 49765,50 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

24.02.2014 року за вх.№7551/14 позивач подав письмові пояснення по справі.

26.02.2014 року за вх.№7830/14 позивач подав заяву про долучення документів до матеріалів справи.

03.03.2014 року за вх.№1100/14 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, а саме: зменшити позовні вимоги в частині стягнення 49765,5 грн. - 30% річних і в цій частині позову відмовити; стягнути з відповідача основний борг в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 07.02.2014 року, від 13.02.2014 року, від 26.02.2014 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

12.02.2014 року за вх.№6231/14 відповідач подав клопотання про відклалення розгляду справи.

17.02.2014 року за вх.№6916/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

26.02.2014 року за вх.№7857/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

26.02.2014 року за вх.№7859/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

03.03.2014 року за вх.№8686/14 відповідач подав заяву про визнання уточнених (зменшених) позовних вимог в повному обсязі, а саме: стягнення основного боргу в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 03.03.2014 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» (надалі - відповідач) 12 квітня 2013 року укладено Договір поставки засобів захисту рослин в кредит 2013 № 073-ТС (надалі - Договір).

Позивач зазначає, що, згідно пункту 1.1. Договору поставки, Постачальник зобов'язується продати та поставити у строки, передбачені цим договором Покупцеві засоби захисту рослин (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати зазначений Товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим Договором порядку.

Позивач наголошує, що, згідно пункту 2.2.1 Договору поставки, Покупець зобов'язаний оплати товар в строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок Продавця.

Позивач зазначає, що, відповідно до п. 1.2. Договору, асортимент, номенклатура, загальна кількість, ціна, характеристики Товару, що постачається за даним договором визначаються сторонами у Специфікаціях та видаткових накладних, що додаються до договору та є його невід'ємними частинами. До матеріалів позовної заяви додані Специфікації № 1, № 2 від 12.04.2013 р., № 3, № 4 від 26.04.2013 р., № 5, № 6 від 14.06.2013 р., які укладені між сторонами, в яких вказано товар, вартість та термін його оплати.

Позивач звертає увагу на те, що, на виконання умов Договору та згідно з видатковими накладними: № 1848, № 1849 від 16.04.2013 р., № 2884, № 2885, № 2886, № 2887, № 2680, № 2681 від 30.04.2013 р., № 3098 від 08.05.2013 р., № 3506, № 3507 від 18.08.2013 р., № 4304, № 4305, № 4306, № 4307 від 10.06.2013 р., № 4531, № 4532 від 25.06.2013 р., № 4913 від 16.07.2013 р., Довіреностями від відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей: № 335 від 16.04.2013 р., № 358 від 30.04.2013 р., № 350 від 08.05.2013 р., № 386 від 10.06.2013 р., № 393 від 25.06.2013 р., № 406 від 16.07.2013 р., які додані до матеріалів позовної заяви, відповідачеві по вказаному Договору поставки було поставлено і ним отримано Товар в асортименті (найменування), кількості, за ціною, вказаній у видаткових накладних та вищевказаних специфікаціях на загальну суму 1 402 560 грн. (один мільйон чотириста дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн. 55 коп.

Позивач зазначає, що, згідно пункту 4.1. Договору, оплата товару Покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в Специфікаціях, видаткових накладних, шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок Постачальника в терміни, зазначені в Специфікаціях до цього договору. Остаточний розрахунок за весь поставлений по цьому договору Товар Покупець зобов'язаний здійснити не пізніше, як до 30 вересня 2013 року.

Однак, за твердженням позивача, відповідач грошові зобов'язання по Договору повністю не виконав. Грошові кошти за поставлений товар сплачені лише частково, в сумі 1123374 грн. 24 коп. (банківська виписка додається), а грошові кошти в сумі 279186 грн. 31 коп. на момент подачі цієї позовної заяви відповідачем не сплачені, що є простроченням боржника, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на думку позивача, внаслідок порушення пунктів 2.2.1, 3.1., 3.2., 4.1. Договору поставки та Специфікації, основний борг відповідача за проданий та поставлений Товар перед позивачем становить 279186 грн. 31 коп.

Позивач зазначає, що, керуючись ст. 530 Цивільного кодексу України та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України та з метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензійну вимогу від 23.12.2013 року, лист про нарахування санкцій, передбачених Договором № 229 від 31.10.2013 р., в яких зобов'язав погасити вищевказану суму основної заборгованості та штрафні санкції. Відповідач на вказану претензійну вимогу відповіді не надав, у вказаний строк встановлені вимоги не виконав, грошові кошти не сплатив.

Однак, за твердженням позивача, 30 жовтня 2013 року за № 317 відповідач направив позивачу лист, в якому визнав вказану суму заборгованості та зобов'язувався, гарантував щотижня, починаючи з 04.11.2013 р., сплачувати суму заборгованості, яка існувала на той час. Тим самим гарантував оплату до 31.12.2013 р.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору і в установлений строк, передбачений Договором від 12.04.2013 року.

Позивач наголошує, що, відповідно до пункту 7.3. Договору та відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у разі прострочення строків оплати Товару, відповідно до п. 4.1. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення до повного виконання стороною своїх зобов'язань. Згідно п. 7.8. Договору, сторони прийшли до згоди, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України, штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. Отже, згідно з розрахунком, враховуючи умови Договору та приписи ст. ст. 216, 230 Господарського кодексу України та ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, з відповідача підлягає стягненню сума пені за весь час прострочки з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2013 року, що, в загальному, становить 21564 грн. 72 коп.

Позивач зазначає, що пунктом 7.5. Договору поставки встановлено, що, відповідно до ст. 625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання, Покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30 % річних від простроченої (неоплаченої) суми. Отже, згідно з математичним розрахунком, сума 30 % річних від простроченої суми, яку повинен сплатити відповідач на користь позивача за період з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2014 року становить 49765 грн. 50 коп.

Позивач зазначає, що, відповідно до п. 7.6. Договору, позивач має право, а відповідач погодився з тим, що, у разі порушення відповідачем строків оплати, вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту. В такому разі, Продавець нараховує Покупцеві відсотки за користування товарним кредитом, без додаткового погодження з Покупцем - відповідачем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару. Тобто, за період з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2014 року, до відповідача застосовано нарахування 0,1 % за кожний день користування товарним кредитом від простроченої суми.

Відповідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти, відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. На думку позивача, 0,1 % за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару, яку повинен сплатити відповідач на користь позивача, за період з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2014 року, становить 59710 грн. 46 коп.

Відповідно до статті 59 Конституції України, для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати на оплату послуг адвоката включаються до складу судових витрат. Частиною 3 статті 48 ГПК України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Позивач зазначає, що, з метою захисту своїх прав, ведення претензійно-позовної роботи, складення процесуальних документів і представництва інтересів в Господарських судах, він був вимушений звернутися до адвоката Кушніра С.В. 20.12.2013 р. між позивачем та адвокатом, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю N 345 від 19.10.2009 року, укладено договір № 4, згідно з яким, замовник (позивач) доручає, а виконавець (адвокат) приймає на себе зобов'язання надавати замовнику правову (юридичну) допомогу на умовах, передбачених вказаним договором.

Позивач наголошує, що на виконання умов договору, він сплатив адвокату гонорар у сумі 7000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням про сплату гонорару та актом виконаних робіт № 1 від 21.01.2014 р., у відповідності до статей 28, 29, 30 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінету Міністрів України 17.11.2012 року, а тому, є обґрунтованою за розміром.

Крім того, позивач вказує, що ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, сторонам договору надано право вільно обирати між декількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, певний варіант, а також, у відповідних випадках, визначити зміст цивільних прав та обов'язків. Таким чином, відповідні суб'єкти у певних межах, мають можливість своєю волею на власний розсуд врегулювати зміст цивільних прав та обов'язків. Зокрема, сторонами в угоді можуть бути встановлені інші умови ніж ті, що передбачені диспозитивними нормами. Також, їм надається право укласти угоду, яка за своїм змістом відрізняється від окремих видів зобов'язань, визначених нормами ГК та ЦК України, або укласти угоду, яка містить елементи декількох зобов'язань, за умови, що така угода прямо не суперечить чинному законодавству. Свобода договору означає право громадян, або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Зміст договору визначається на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

З приводу нарахування відповідачу відсотків за користування товарним кредитом за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару, позивач зазначає, що, виходячи з вищевказаних вимог законодавства щодо свободи укладення договору, при укладенні договору поставки засобів захисту рослин в кредит 2013 № 073-ТС від 12.04.2013 р., пунктом 7.6. Договору встановлено, що позивач має право, а відповідач погодився з тим, що, у разі порушення відповідачем строків оплати, вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі Продавець нараховує Покупцеві відсотки за користування товарним кредитом без додаткового погодження з Покупцем - відповідачем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару. Керуючись вказаними пунктами договору, позивач здійснив нарахування відповідних санкцій. Таке право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Дана правова позиція чітко та однозначно узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними в постанові від 30 травня 2011 року, а також в постанові Вищого господарського суду України від 21 липня 2011 року № 42/252.

Позивач зазначає, що, відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти, відповідно до статті 536 цього Кодексу, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. В свою чергу, положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Як зазначено в п. 2 листа Верховного Суду України від 01.04.2012 р., висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-1 ГПК України за 2010-2011 роки, відповідно до змісту ст. 199, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 231 Господарського кодексу, ст. 549, ст. 627, ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, статей 1, 3 Закону від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», сторони договору мають право передбачати обов'язок покупця щодо сплати процентів на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару покупцю. Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на прострочену суму, у разі прострочення оплати товару, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, надано сторонам ч.5 ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, що пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 30.05.2011 року у справі № 3-44гс11.

Згідно ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач зазначає, що є доведеним факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару та, враховуючи положення п. 7.6 Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 0,1% за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, тобто у розмірі 59710 грн. 46 коп.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти, відповідно до ст. 536 цього Кодексу, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) є платою за користування чужими коштами, а 30% річних (ст. 625 ЦК України) - є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Позивач наголошує, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. (Така правова позиція викладена у п.п. 4.1, 6.1, 6.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, на думку позивача, право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати, окрім відсотків, передбачених ст. 625 ЦК України, відсотки за користування кредитом чітко узгоджується з положеннями чинного законодавства, зокрема, ч. 5 ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, також, у постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2011 року № 42/252.

Отже, за твердженням позивача, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

В зв'язку з порушенням грошового зобов'язання та у відповідності до пункту 7.6 Договору, позивач нарахував відповідачу відсотки за користування товарним кредитом за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару, та за період з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2014 року становить 59710 грн. 46 коп.

13.02.2014 року за вх.№700/14 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, а саме: зменшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за поставлений товар на 130000,00 грн.; стягнути з відповідача основний борг в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 30% річних в розмірі - 49765,50 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

03.03.2014 року за вх.№1100/14 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, а саме: зменшити позовні вимоги в частині стягнення 49765,5 грн. - 30% річних і в тій частині відмовився від позову; стягнути з відповідача основний борг в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

03.03.2014 року за вх.№8686/14 відповідач подав заяву про визнання уточнених (зменшених) позовних вимог в повному обсязі, а саме: стягнення основного боргу в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 264 Господарського кодексу України передбачено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

У відповідності зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями статей 662, 692 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 694 Цивільного кодексу України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» (надалі - відповідач), 12 квітня 2013 року укладено Договір поставки засобів захисту рослин в кредит 2013 № 073-ТС (надалі - Договір).

Згідно пункту 1.1. Договору поставки, Постачальник зобов'язується продати та поставити у строки, передбачені цим договором, Покупцеві засоби захисту рослин (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати зазначений Товар і оплачувати його вартість, згідно встановленого цим Договором порядку.

Згідно пункту 2.2.1 Договору поставки, Покупець зобов'язаний оплати товар в строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.

Відповідно до п. 1.2. Договору, асортимент, номенклатура, загальна кількість, ціна, характеристики Товару, що постачається за даним договором визначаються сторонами у Специфікаціях та видаткових накладних, що додаються до договору та є його невід'ємними частинами. До матеріалів позовної заяви додані Специфікації № 1, № 2 від 12.04.2013 р., № 3, № 4 від 26.04.2013 р., № 5, № 6 від 14.06.2013 р., які укладені між сторонами, в яких вказано товар, вартість та термін його оплати.

Судом встановлено, що, на виконання умов Договору та згідно з видатковими накладними: № 1848 № 1849 від 16.04.2013 р., № 2884 № 2885, № 2886, № 2887, № 2680, № 2681 від 30.04.2013 р., № 3098 від 08.05.2013 р., № 3506, № 3507 від 18.08.2013 р., № 4304 № 4305, № 4306, № 4307 від 10.06.2013 р., № 4531, № 4532 від 25.06.2013 р., № 4913 від 16.07.2013 р., Довіреностями від відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей: № 335 від 16.04.2013 р., № 358 від 30.04.2013 р., № 350 від 08.05.2013 р., № 386 від 10.06.2013 р., № 393 від 25.06.2013 р., № 406 від 16.07.2013 р., які додані до матеріалів позовної заяви, відповідачеві по вказаному Договору поставки було поставлено і ним отримано Товар в асортименті (найменування), кількості, за ціною, вказаній у видаткових накладних та вищевказаних специфікаціях, на загальну суму 1 402 560 грн. (один мільйон чотириста дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн. 55 коп..

Згідно пункту 4.1. Договору, оплата товару Покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в Специфікаціях, видаткових накладних, шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок Постачальника в терміни, що зазначені в Специфікаціях до цього договору. Остаточний розрахунок за весь поставлений по цьому договору Товар Покупець зобов'язаний здійснити не пізніше, як до 30 вересня 2013 року.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач грошові зобов'язання по договору повністю не виконав. Грошові кошти за поставлений товар сплачені лише частково в сумі 1123374 грн. 24 коп. (банківська виписка додається), а грошові кошти в сумі 279186 грн. 31 коп. на момент подачі цієї позовної заяви відповідачем не сплачені, що є простроченням боржника, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України. Таким чином, внаслідок порушення пунктів 2.2.1, 3.1., 3.2., 4.1. Договору поставки та Специфікації, основний борг відповідача за проданий та поставлений Товар перед позивачем становить 279186 грн. 31 коп.

Позивач направив відповідачу претензійну вимогу від 23.12.2013 року, лист про нарахування санкцій, передбачених Договором № 229 від 31.10.2013 р., в яких зобов'язав погасити вищевказану суму основної заборгованості та штрафні санкції. Відповідач на вказану претензійну вимогу відповіді не надав, у вказаний строк встановлені вимоги не виконав, грошові кошти не сплатив.

30 жовтня 2013 року відповідач направив позивачу лист за № 317, в якому визнав вказану суму заборгованість та зобов'язувався, щотижня, починаючи з 04.11.2013 р., сплачувати суму заборгованості, яка існувала на той час. Тим самим гарантував здійснити оплату до 31.12.2013 р.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк, що передбачений Договором від 12.04.2013 року.

Відповідно до пункту 7.3. Договору та відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у разі прострочення строків оплати Товару, відповідно до п. 4.1. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення до повного виконання стороною своїх зобов'язань. Згідно п. 7.8. Договору, сторони прийшли до згоди, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України, штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. Отже, згідно з розрахунком, враховуючи умови Договору та приписи ст. ст. 216, 230 Господарського кодексу України та ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, з відповідача підлягає стягненню, сума пені, за весь час прострочки з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2013 року, що в загальному становить 21564 грн. 72 коп.

Відповідно до п. 7.6. Договору, позивач має право, а відповідач погодився з тим, що у разі порушення відповідачем строків оплати, вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі Продавець нараховує Покупцеві відсотки за користування товарним кредитом, без додаткового погодження з Покупцем - відповідачем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару. Тобто за період з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2014 року, до відповідача застосовано нарахування 0,1 % за кожний день користування товарним кредитом від простроченої суми. Відповідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти, відповідно до статті 536 цього Кодексу, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Судом встановлено, що 0,1 % за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару, яку повинен сплатити відповідач на користь позивача за період з 01 жовтня 2013 року по 21 січня 2014 року, становить 59710 грн. 46 коп.

Крім того, з метою захисту своїх прав, ведення претензійно-позовної роботи, складення процесуальних документів і представництва інтересів в Господарських судах, позивач був вимушений звернутися до адвоката Кушніра С.В. 20.12.2013 р. між позивачем та адвокатом, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю N 345 від 19.10.2009 року, укладено договір № 4, згідно з яким замовник (позивач) доручає, а виконавець (адвокат) приймає на себе зобов'язання надавати замовнику правову (юридичну) допомогу на умовах, передбачених вказаним договором.

На виконання умов договору, позивач сплатив адвокату гонорар у сумі 7000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням про сплату гонорару та актом виконаних робіт № 1 від 21.01.2014 р., у відповідності до статей 28, 29, 30 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ 17.11.2012 року, а тому є обґрунтованим за розміром.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката.

03.03.2014 року за вх.№1100/14 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, а саме: зменшити позовні вимоги в частині стягнення 49765,5 грн. - 30% річних і в тій частині відмовився від позову; стягнути з відповідача основний борг в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Згідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних інтересів інших осіб.

03.03.2014 року за вх.№8686/14 відповідач подав заяву про визнання уточнених (зменшених) позовних вимог в повному обсязі, а саме: стягнення основного боргу в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн.

Отже, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума основного боргу в розмірі - 149186,31 грн.; пеня в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн., що підтверджується, крім поданих позивачем первинних бухгалтерських документів, заявою відповідача, в якій він повністю визнає уточнені (зменшені) позовні вимоги, а саме щодо стягнення основного боргу в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн., а також у суду відсутні докази того, що такі дії відповідача суперечать чинному законодавству України або порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, уточнені (зменшені) позовні вимоги визав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження уточнених (зменшених) позовних вимог, а відповідач уточнені (зменшені) позовні вимоги визнав, суд прийшов до висновку, що уточнені (зменшені) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (м. Монастирище, Черкаська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» (м. Львів) про стягнення основного боргу в сумі - 149186,31 грн.; пені в розмірі - 21564,72 грн.; 0,1% в розмірі - 59710,46 грн.; судовий збір в розмірі - 8204,54 грн.; витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №140 від 16.01.2014 року на суму 8204,54 грн. про сплату судового збору та платіжне доручення №447 від 12.02.2014 року на суму 7000,00 грн. за надання адвокатських послуг.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Уточнені (зменшені) позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» (79013, м. Львів, вул. Ак. Єфремова, 32 А, код ЄДРПОУ 37122702, ІПН 371227013059, п/р 2600801998553 в Центральній філії ПАТ Кредобанк відділення №5, МФО 325365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (19100, Черкаська обл., м. Монастирище, вул. Леніна, 3, код ЄДРПОУ 33143734, ІПН 331437323200, р/р 26009702750023 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805) суму основного боргу в розмірі - 149186 (сто сорок девять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 31 коп., пеню в розмірі - 21564 грн. (двадцять одна тисяча п'ятсот шістдесят чотири) 72 коп., 0,1% в розмірі - 59710 (п'ятдесят девять тисяч сімсот десять) грн. 46 коп., судовий збір в розмірі - 8204 (вісім тисяч двісті чотири) грн. 54 коп. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі - 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

3. В решті частині позовних вимог - провадження припинити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя: В.М. Пазичев

Повний текст рішення виготовлення та підписано 07.07.2014 року