Ухвала суду № 37523029, 05.03.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.03.2014 р. Справа № 914/2617/13

За скаргою:

товариства з обмеженою відповідальності фірми «Гетьман», м. Львів,

на дії:

Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (надалі – ДВС), м. Львів,

про:

- поновлення строку на оскарження постанови ДВС;

- скасування постанови ВП №40057950;

- скасування накладеного арешту на всі відкриті рахунки;

- поновлення строку на добровільне виконання рішення суду,

у справі

за позовом:

публічного акціонерного товариства "Фармак", м. Київ,

до відповідача:

товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Гетьман», м. Львів,

третя особа:

приватне торгівельно-посередницьке мале підприємство фірма "Едельвейс", м. Рава Руська,

про:

стягнення заборгованості.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

стягувача:

не з’явився,

боржника:

не з’явився,

ДВС:

не з’явився,

третьої особи:

не з’явився.

На розгляд суду подано скаргу боржника на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, оскільки вважає незаконною та необґрунтованою діяльність державного виконавця.

В судове засідання боржник не з’явився, вимоги за скаргою скаржник обґрунтовує наступним. ДВС 30.12.2013 р. винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника в межах суми 544.278,45 грн. на усіх відкритих рахунках у банківських установах. 11.10.2013 р. боржником подано до державного виконавця заяву про повернення виконавчого документу до суду, який його видав та завершення виконавчого провадження у зв’язку з відновленням строку для подання апеляційної скарги на рішення суду. Проте державний виконавець усупереч положенням частин першої статті 48 та пункту 9 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" не закінчив виконавче провадження та не повернув виконавчий документ до суду. У зв’язку з наведеним боржник був позбавлений права на добровільне виконання рішення суду від 04.09.2013 р., яке мав повторно отримати після відкриття виконавчого провадження по завершенню апеляційного розгляду.

В судове засідання стягувач не з’явився, подав відзив на скаргу, в якому заперечив проти поданої скарги, оскільки вважає, що постанова державного виконавця є законною та обґрунтованою. Відповідно до положень пункту 9 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. Заява боржника про повернення виконавчого документа до суду, який його видав та закінчення виконавчого провадження не є підставою для здійснення таких дій. Боржником не зазначено в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів. Натомість боржником вживались заходи спрямовані на ухилення від виконання рішення суду шляхом зловживання своїми процесуальними правами при оскарженні рішення, поданні заяв про розстрочку виконання рішення суду, укладенні договорів іпотеки від 29.10.2013 р., від 30.10.2013 р., 31.10.2013 р.. 21.11.2013 р. та внесення під заставу нерухомого майна після набрання рішенням суду законної сили.

Представник виконавчої служби в судове засідання не з’явився, у поданому запереченні на скаргу зазначив наступне. На час винесення постанови від 30.12.2013 р. підстав для закінчення виконавчого провадження не існувало. Відповідно до положень пункту 9 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. З інших підстав боржником не обгрнутовано протиправність дій державного виконавця. Боржник мав достатньо часу для добровільного виконання рішення суду. Таким чином дії державного виконавця відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження".

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився причин неприбуття не повідомив, додаткових пояснень та доказів не подав.

Суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників сторін у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення скарги по суті. Суд також враховує, що всім сторонами було створено належні умови та можливості для висловлення власної позиції у справі.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.09.2013 р. задоволено позов публічного акціонерного товариства "Фармак". Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" на користь позивача 484.989,17 грн. основного боргу, 9.699,78 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору. На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2013 р. №914/2617/13 видано наказ від 17.09.2013 р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 р. відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу на рішення у справі №914/2617/13 до провадження. Матеріали справи не містять доказів надсилання цієї ухвали на адресу ДВС.

Державним виконавцем 04.10.2013 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом №914/2617/13 від 17.09.2013 р. Цією постановою надано боржнику строк до 11.10.2013 р. для добровільного виконання наказу.

11.10.2013 р. скаржником подано до державного виконавця заяву про повернення виконавчого документа до суду, який його видав та завершення виконавчого провадження у зв’язку із відновленням строку на подання апеляційної скарги, що підтверджується поданими документами (копія заяви та копія постанови Львівського апеляційного господарського суду).

У листі від 25.10.2013 р. №В-6/2413 державний виконавець повідомив, що відсутні правові підстави для завершення виконавчого провадження, оскільки на адресу Шевченківського ВДВС ЛМУЮ не надходило вимог із суду про повернення виконавчого документа разом із належно завіреною копією ухвали суду. Тому подана заява разом із фотокопією даної ухвали не може бути підставою для припинення виконавчого провадження.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 р. рішення господарського суду Львівської області від 04.09.2013 р. у справі №914/2617/13 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

30.12.2013 р. державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. Крім того, державним виконавцем постановою від 30.12.2013 р. накладено арешт на кошти боржника в межах суми 544.278,45 грн. на усіх відкритих рахунках у банківських установах.

Матеріали справи не містять вчинення боржником будь-яких дій з добровільного виконання рішення суду в період з 07.11.2013 року по 30.12.2013 року.

10.01.2014 р. боржник отримав постанову державного виконавця від 30.12.2013 р. ВП №40057950 про накладення арешту в межах суми 544.278,45 грн., що належить боржнику та міститься на всіх відкритих рахунках, в тому числі стягнення з ТзОВ фірми "Гетьман" на користь ПАТ "Фармак" боргу в сумі 494.688,95 грн., виконавчого збору в розмірі 49.468,89 грн., а також витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій в сумі 120,61 грн. Зазначена постанова була скерована на адресу ТзОВ фірмі "Гетьман" 08.01.2014 р., про що свідчить штамп на копії поштового конверту.

Як убачається із матеріалів справи боржник неодноразово звертався до господарського суду Львівської області, про що свідчать:

- заява (вх. №38503/13 від 18.09.2013 р.) про розстрочку виконання рішення суду від 04.09.2013 р. Ухвалою суду від 20.09.2013 р. повернуто без розгляду заяву про розстрочення виконання рішення;

- заява (вх. №47238/13 від 08.11.2013 р.) про розстрочку виконання рішення суду від 04.09.2013 р. Ухвалою суду від 09.12.2013 р. відхилено заяву про розстрочення виконання рішення;

- заява (вх. №53414/13 від 12.12.2013 р.) про розстрочку виконання рішення суду від 04.09.2013 р. Ухвалою суду від 09.01.2014 р. відхилено заяву про розстрочення виконання рішення.

При прийнятті ухвали суд виходив з такого.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (стаття 124 Конституції України). Аналогічні положенні зазначені у Законі України "Про судоустрій і статус суддів". Зокрема, у статті 13 цього Закону зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні цієї норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як убачається з матеріалів справи, на розгляді ДВС перебуває наказ на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 04.09.2013 р. у справі №914/2617/13. Боржник вимагає скасувати постанову ДВС від 30.12.2013 р. про накладення арешту на кошти боржника в межах суми 544.278,45 грн. на усіх відкритих рахунках у банківських установах. Позицію мотивує тим, що 11.10.2013 р. боржником подано до державного виконавця заяву про повернення виконавчого документу до суду, який його видав, та завершення виконавчого провадження у зв’язку з відновленням строку для подання апеляційної скарги на рішення суду. Проте державний виконавець усупереч положенням частин першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" не повернув виконавчий документ до суду.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду. При цьому згідно з пунктом 9 частини першої статті 49 цього ж Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Згідно з пунктом 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу Державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" повертається до суду, який його видав.

Із матеріалів справи вбачається, що на адресу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції не надходила належним чином засвідчена копія ухвали Львівської апеляційного господарського суду від 03.10.2013 р. №914/2617/13 про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги та прийняття скаргу до провадження. Натомість від боржника надійшла не засвідчена належним чином фотокопія зазначеної ухвали, про що ДВС повідомив ТзОВ "Гетьман" листом від 25.10.2013 р. №В-6/2413.

Відтак суд дійшов висновку про відсутність порушень норм Закону України "Про виконавче провадження" та підстав для скасування постанови ДВС від 30.12.2013 р. про накладення арешту на кошти боржника.

При прийнятті ухвали суд також враховує той факт, що з часу прийняття Львівським апеляційним господарським судом постанови про залишення без змін рішення місцевого господарського суду до часу прийняття оскаржуваної постанови минуло більше півтора місяці, що свідчить про те, що боржник мав достатньо часу для добровільного виконання рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу боржника на те, що безпідставне зволікання із виконанням рішення суду порушило баланс інтересів стягувача та боржника, основи судового рішення, яке ухвалене іменем України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Відхилити вимоги за скаргою товариства з обмеженою відповідальності фірми "Гетьман" на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

Суддя Рим Т.Я.