Постанова № 37520065, 28.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2014 р. Справа № 804/2438/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОлійника В. М. при секретаріПрихно К.С. за участю: представника позивача представника третьої особи-1 представника третьої особи-2 ОСОБА_3 Сириці О.С. Козюк З.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Васеніна Юрія Володимировича, третя особа-1: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа-2: управління Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Управління Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, в якому просить скасувати винесене відповідачем рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №9152010 від 17.12.2013 р. як незаконне; зобов'язати відповідача відновити (продовжити) процедуру державної реєстрації права власності за позивачем на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 23.12.2013 р. представник позивача звернувся до третьої особи-1 з метою отримати свідоцтво про реєстрацію права власності з відповідним витягом. Однак позивач дізнався, що 17.12.2013 року державним реєстратором Васеніним Юрієм Володимировичем було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9152010.

Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень державний реєстратор пояснив тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Позивач вважає, що рішення відповідача носить явно протиправний характер, тому що ним було подано повний пакет документів, який передбачений постановою КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, адміністративний позов просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув, надавши до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Просив винести рішення відповідно до чинного законодавства.

В судовому засіданні представники третіх осіб просили винести об'єктивне рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 грудня 2013 р. позивач, як власник домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Копилова, буд. 8, звернувся до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області з метою зареєструвати право власності на домоволодіння після проведення реконструкції, подавши відповідну заяву та пакет документів до неї (реєстраційний № 4287403).

23 грудня 2013 р. представник позивача звернувся до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, з метою отримати свідоцтво про реєстрацію права власності з відповідним витягом, та дізнався, що 17.12.2013 р. державним реєстратором Васеніним Юрієм Володимировичем - відповідачем було винесено рішення про відмову позивачу у державній реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 9152010.

У рішенні про відмову у державній реєстрації відповідач посилається на ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 16, п.23 постанови КМУ від 22 червня 2011 р. № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (надалі - Порядок), та дійшов до висновку, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: згідно поданого державного акта на земельну ділянку №021358 від 10.01.1999 р. цільове призначення: обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а відповідно витягу з ДЗК № НВ-1200546892013 від 08.08.2013 р. цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, що унеможливило проведення державної реєстрації.

Судом також встановлено, що позивачем було подано повний пакет документів, серед яких був Витяг з ДЗК № НВ-1200546892013 від 08.08.2013 р., у зв'язку з відсутністю кадастрового номеру у Державному акті на право приватної власності на землю №021358 від 10.01.1999 р.

Кадастровий номер присвоювався земельній ділянці без зміни її цільового призначення управлінням Держземагенства у м. Дніпропетровську на підставі поданого Державного акту на право приватної власності на землю № 021358 від 10.01.1999 р.

На звернення позивача третя особа-2 листом № 28/23 від 20.01.2014 р. повідомила, що порядок внесення відомостей до Державного земельного кадастру та надання витягів з державного земельного кадастру про земельну ділянку регламентується Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. №1051 (далі Порядок).

Згідно п. 15 вищевказаного Порядку підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є документація із землеустрою та оцінки земель, яка подається Державному кадастровому реєстраторові, що здійснює внесення таких відомостей, у паперовій формі та у формі електронного документа.

Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначені у додатку 1.

Згідно додатку 16 до вимог щодо змісту, структури і технічних характеристик електронного документа інформація про цільове призначення земельної ділянки зазначається згідно з документацією із землеустрою.

Право власності на земельну ділянку по вул. Копилова, 8, м. Дніпропетровськ (кадастровий номер 1210100000:02:031:0002) було зареєстровано 10.01.1999 року за гр. ОСОБА_6, на підставі чого видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 10.01.1999 року, номер державної реєстрації 021358, відповідно до технічної документації із землеустрою, яка була розроблена у 1999 році.

У технічній документації із землеустрою інформація про цільове використання земельної ділянки була вказана згідно Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) - 1.8 (землі населених пунктів для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва), затвердженого Держкомземом України від 24.04.1998 № 14-1-7/1205. Інших класифікаторів цільового призначення/використання земельних ділянок у 1999 році не існувало.

Також, у листі зазначено, що позивач набула права власності на зазначену земельну ділянку на підставі рішення Виконкому міської ради від 19.11.1998 року №2252, яким і було визначено її цільове використання.

Відповідно до п. 46 постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. №703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі Порядок) для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер); документ, що зазначений у пункті 27 цього Порядку та підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Законом, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-IV, 01.07.2004 р.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно п. 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до п.1. ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що при винесенні рішення про відмову позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень відповідач діяв не у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно вимог ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 73 грн. 08 коп. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу, не підлягають поверненню, так як відповідно до ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Між тим, Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" встановлено граничні витрати по сплаті компенсації за правову допомогу.

Так, статтею 1 вищевказаного Закону визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем надано копію квитанції про сплату юридичних послуг у розмірі 1948,80 грн.

В той же час позивачем не надано відомостей (акти виконаних робіт та інш.), які б свідчили про витрачений представником час на консультації, складання позовної заяви, участь у судових засіданнях, що перешкоджає суду визначити розмір компенсації, яка б підлягала відшкодуванню позивачу як понесені витрати на правову допомогу.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Васеніна Юрія Володимировича про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9152010 від 17.12.2013 р.

Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Васеніна Юрія Володимировича продовжити процедуру державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1

Присудити на користь ОСОБА_6 з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 73,08 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 05 березня 2014 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 05 березня 2014 року. Суддя З оригіналом згідно. Помічник суддіВ.М. Олійник В.М. Олійник Е.Г. Лоба