Рішення № 37517038, 27.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2014 р. Справа № 914/4650/13

За позовом: Приватного підприємства «АФГ», с.Галичани Городоцького району Львівської області

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, м.Київ

про: зобов'язання укласти договір оренди на новий термін

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Парамонов О.С.- представник (довіреність від 09.01.14р.);

від третьої особи 1: не прибув;

від третьої особи 2: не прибув;

В судовому засіданні 27.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позов заявлено Приватним підприємством «АФГ» (с.Галичани) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (м.Львів) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» (м.Львів) та Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (м.Київ) про зобов'язання укласти договір оренди на новий термін.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в зв'язку із припиненням дії договору оренди, позивач вважає необґрунтованою відмову відповідача в укладенні договору на новий строк, оскільки має переважне право на укладення такого договору.

Ухвалою суду від 12.12.2013 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» (ДП НДІ «Система») та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 15.01.2013 р.

Ухвалою від 15.01.2014 року судом відкладено розгляд справи на 05.02.2014 року, з підстав, викладених у відповідній ухвалі, та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Ухвалою суду від 05.02.2014 р. відкладено розгляд справи на 27.02.2014 р. та продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

В судове засідання 27.02.2014 року представник позивача явки повноважного представника не забезпечив, через канцелярію господарського суду подав клопотання (вх. № 8017/14 від 27.02.2014 року) про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги заперечив.

Треті особи явки повноважних представників не забезпечили, додаткових заяв чи клопотань не подавали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

05.10.2010 року між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавцем згідно договору, відповідачем у справі) та Приватним підприємством «АФГ» (орендарем згідно договору, позивачем у справі) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 167.

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 164,74 кв.м., що знаходяться на першому поверсі двоповерхової виробничої будівлі, за адресою: Львів, вул.Винниченка, 30 (реєстровий номер 04728690.10.ААААЛД400), що перебуває на балансі Державного підприємства «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» (надалі - балансоутримувач).

Факт передачі приміщення позивачу підтверджений актом приймання-передавання нерухомого державного майна., загальною площею 164,74 кв.м., за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30 від 05.10.2010 року.

Відповідно до п.10.1 договору, цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 05.10.2010 року по 03.10.2013 року включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди (п.10.4 договору).

14.10.2013р. відповідач листом №11-03-07228 повідомив позивача про припинення договору оренди з 04.10.2013р. та про необхідність повернути орендовані приміщення за актом приймання-передачі балансоутримувачу.

В свою чергу, позивачем направлено відповідачу заяву від 01.11.2013 року з проханням на підставі положень ч.3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» укласти договір оренди на новий термін, оскільки балансоутримувач не використовує орендоване майно для власних потреб. До вказаної заяви позивачем було додано також і проект договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності.

11.11.2013р. листом № 11-03-08069 відповідач повідомив позивача про неможливість укладення договору оренди на новий строк, оскільки, в силу положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», вказане вище майно не може бути об'єктом оренди.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно приписів ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 12 ЦК України унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За приписами ч. 2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дії, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Як вбачається з положення ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до положень ст. 4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно абз. 8 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації.

Разом з тим, окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу (абз. 23 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»).

Як встановлено судом, майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 164,74 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30 перебуває на балансі ДП «Науково - дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем».

Відповідно до п.п. 1.1 та 6.6 статуту ДП «Науково - дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 16.07.2013 року № 823, дане підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Майно підприємства є державною власність і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п.10.1 Статуту ДП «Науково - дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого Підприємству, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Таким чином, судом встановлено, що орендоване на підставі Договору № 167 від 05.10.2010р. майно належить до складу цілісного майнового комплексу підприємства, що провадить діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації. А тому, з урахуванням приписів абз.8 та абз.23 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вказане майно може бути об'єктом оренди тільки після висновку та згоди Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як уповноваженого органу управління цим майном. Враховуючи відсутність згоди Міністерства на передачу приміщення загальною площею 164,74 кв.м. в оренду (письмове пояснення Мінекономрозвитку вх. № 4500/14 від 03.02.2014 року), відповідач правомірно відмовив позивачу в укладенні договору оренди на новий строк.

Водночас, з письмових пояснень Мінекономрозвитку вбачається, що ні ДП НДІ «Система», ні відповідач навіть не зверталися до Міністерства за погодженням чи отриманням відповідного висновку щодо оренди індивідуально визначеного нерухомого майна. При цьому, відповідно положення ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» за таким погодженням та отриманням висновку міністерства мав би звернутися відповідач, який згідно ст. 5 вказаного Закону виступає в якості орендодавця.

Крім цього, як вбачається з позовної заяви, матеріально-правовими підставами позову слугують ч.1 ст. 777 ЦК України, ч.3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» та ч.1 ст.285 ГУ України, зміст котрих зводиться до того, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Водночас, суд зазначає, що з наведених підстав даний позов не може бути задоволено в силу того, що вказане в цих статтях переважне право орендаря поширюється, а відтак і може бути порушене, лише у випадку, коли об'єкт оренди знову передається в оренду. Разом з тим, позивачем не доведено і матеріали справи не містять відомостей про можливу передачу відповідачем в оренду нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 164,74 кв.м., що розміщені на другому поверсі двоповерхової виробничої будівлі за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30.

Крім того, суд зазначає, що при поданні позову позивачем було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що також слугує окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти на новий термін договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачено такого способу захисту, як установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення договору. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012р. у справі № 6-110цс12, де Верховний Суд України зазначає, що особа вправі звернутися до суду за захистом свої прав на підставі п.1 ч.2 ст.6 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно-правовим актом, що містить відповідний обов'язок, а зобов'язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 ЦК України.

Такої ж думки дотримується Пленум Вищого господарського суду України, що відображено у п. 2.18 Постанови № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин». Так, вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

З огляду на викладене вище, в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю, та у зв'язку із обранням позивачем невірного способу захисту.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4-3, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 03.03.2014 р.

Суддя Король М.Р.