Постанова № 37516953, 03.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 р. Справа№ 910/23146/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги від 29.01.2014 року № 51/01 Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2014 року

у справі № 910/23146/13 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»

до Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід»

про стягнення 5 838, 83 грн. страхового відшкодування в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: Крашеніннікова М.І. - дов. б/н від 20.12.2013 року,

відповідача: Міхнов В.В.- дов. № 03/01 від 08.01.2014 року,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2013 року приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» (позивач у справі) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» (відповідач у справі) про стягнення з останнього в порядку регресу 6 391, 00 грн. страхового відшкодування (а.с.3-5). Під час розгляду справи, 10.01.2014 року позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 5 838, 83 грн. страхового відшкодування в порядку регресу (а.с.61).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2014 року у справі № 910/23146/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» на користь приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» 5 838, 83 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 720, 50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, публічне акціонерне товариство «Київська виробнича компанія «Рапід», через місцевий господарський суд, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Апелянт стверджує, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права, однак судом першої інстанції дана обставина не прийнята до уваги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Київська виробнича компанія «Рапід» на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2014 року у справі № 910/23146/13 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 03.03.2014 року.

Представник апелянта у судовому засіданні 03.03.2014 року підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні 03.03.2014 року заперечив доводи апеляційної скарги, просив рішення господарського суду м. Києва залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

17.06.2008 року між ПАТ «ПРОСТО-страхування» (страховик за договором, позивач у справі) та фізичною особою Страшинською Н.А. (страхувальник за договором) було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № 161662 серії АТК (а.с.6), відповідно до якого страховиком застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки «Нуunday Accent», державний реєстраційний номер АА8780СТ.

Згідно довідки ВДАІ Дарницького РУ ГУ МВС від 17.07.2008 року № 10 (а.с. 13), 14.07.2008 року в м. Києві на вул. Зрошувальній, 7 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки «Нуunday Accent», державний реєстраційний номер АА8780СТ, під керуванням Страшинської Н.А., та автомобіля марки «Зіл», державний реєстраційний номер 2044КИН, який належить ПАТ «КВК «Рапід» (правонаступник ЗАТ «Рапід») під керуванням Зарецького В.В., внаслідок чого були пошкоджено застрахований автомобіль марки «Нуunday Accent», державний реєстраційний номер АА8780СТ.

Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 19.08.2008 року у справі № 3-37514/2008 (а.с.15), гр. Зарецького В.В. визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України у вигляді штрафу у сумі 34,00 грн.

Відповідно до звіту товарознавчого дослідження транспортного засобу № 1650/15187 від 29.07.2008 року, розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Нуunday Accent», державний реєстраційний номер АА8780СТ внаслідок ДТП склав 5 838, 83 грн. (а.с.16-20).

ПАТ «ПРОСТО-страхування», виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування транспортних засобів № 161662 серії АТК від 17.06.2008 року, на підставі страхового акту від 04.08.2008 року (а.с.35), звіту № 1650/15187 від 29.07.2008 року (а.с.16-20), заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування від 21.07.2008 року (а.с.33), рахунку-фактури № СМ-0013880 від 17.07.2008 року (а.с.32), виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 6 391, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 17270 від 08.08.2008 року та реєстром прийнятих платежів від 22.08.2008 року (а.с.36-42).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у серпні 2013 року звернувся до Дарницького суду м. Києва з позовом до Зарецького В.В. про стягнення з останнього в порядку регресу страхове відшкодування в сумі 6 391 грн.

Рішенням Дарницького суду м. Києва від 19.08.2013 року позов позивача було задоволено. Стягнуто із Зарецького В.В. на користь позивача майнову шкоду в сумі 6 391 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30.10.2013 року у справі № 22-ц/796/13058/2013 рішення Дарницького суду м. Києва від 19.08.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30.10.2013 року у справі № 22-ц/796/13058/2013 встановлено, що Зарецьким Васильом Васильовичем було завдано матеріальну шкоду автомобілю «Hyundai», державний реєстраційний номер АА 8780 СТ в ДТП, під час виконання ним своїх трудових обов'язків на ПАТ «Київська виробнича компанія «Рапід».

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

У відповідності до вимог ст.ст. 1187, 1188 Цивільного кодексу України наземні транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст.ст. 27, 29 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що оскільки вина Зарецького В.В. встановлена у судовому порядку, шкода, заподіяна внаслідок ДТП відшкодовується ПАТ «Київська виробнича компанія «Рапід», власником автомобіля марки «Зіл», державний реєстраційний номер 2044КИН, оскільки Зарецький В.В. під час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з даним товариством.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» встановлено, що під час розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим чи на інших умовах) вона була.

Право ПАТ «ПРОСТО-страхування» вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), походить зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Перехід права вимоги від страхувальника до страховика передбачений і статтею 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку регресу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки вина Зарецького В.В., який під час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, встановлена у судовому порядку, відповідач повинен відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок ДТП.

Твердження апелянта про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для захисту порушеного права та інтересу, колегія суддів апеляційної інстанції визнає помилковим з огляду на наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п.6 ст.261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починаться від дня виконання основного зобов'язання.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.1. Пленуму ВГС України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідач про застосування строку позовної давності не заявляв ні у відзиві на позов (а.с.53), ні в судовому засіданні господарського суду м. Києва від 10.01.2014 року, про що свідчить протокол судового засідання від 10.01.2014 року у справі № 910/23146/13 (а.с.64), письмові зауваження на даний протокол у матеріалах справи відсутні, про застосування строку позовної давності ідеться лише у апеляційній скарзі.

Відтак, відповідачем не заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до прийняття рішення у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2014 року у справі № 910/23146/13 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» на рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2014 року у справі № 910/23146/13 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2014 року у справі № 910/23146/13 залишити без змін.

3.Справу № 910/23146/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко