Рішення № 37516788, 03.03.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 березня 2014 року Справа № 913/184/14

Провадження №3пн/913/184/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання», м. Свердловськ Луганської області,

до відповідача Свердловської міської ради Луганської області, м. Свердловськ Луганської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ,

про визнання права власності на нерухоме майно

суддя Секірський А.В.

секретар судового засідання Чех Т.М.,

у засіданні брали участь:

від позивача - Лукін І.А., юрисконсульт, довіреність № 31 від 21.01.2014;

Борисова Н.В., довіреність №35 від 03.03.14;

від відповідача - Петручик Н.Ю., довіреність №32 від 28.01.14;

від 3-ої особи - представник не прибув,

в с т а н о в и в:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» (позивач у справі) звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Свердловської міської ради Луганської області (далі - відповідач) з вимогою визнати за позивачем право власності на нежитлове приміщення, огорожу, замощення, що знаходяться за адресою: м. Свердловськ Луганської області, вул. Інтернаціональна, 96-з.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» наказом Фонду державного майна України №140 від 26.01.1999 року ДВАТ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» було внесено в перелік підприємств, що підлягають приватизації в 1999 році. На підставі п. 8 Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993 та наказу Мінвуглепрому України №417 від 01.09.1999 року складено акт прийому-передачі установчих документів засновником ДВАТ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» державному органу приватизації.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області №37 від 02.02.2006 «Про затвердження переліку нерухомого майна» було затверджено перелік нерухомого майна переданого до статутного фонду ВАТ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання».

Відповідно до цього переліку позивач звернувся до Свердловського міжрайонного бюро технічної інвентаризації для виготовлення технічного паспорту виробничий будинок, а саме: нежитлового приміщення, огорожу та замощення. На відповідне майно було виготовлено технічний паспорт.

Рішенням Свердловської міської ради №278 від 17.09.2013 нежитловому приміщенню, огорожі та замощенню, що знаходиться на балансі ТОВ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» на підставі довідки №246 від 19.07.2013 присвоєно адресу: м. Свердловськ, вул. Інтернаціональна, 96-з.

На балансі позивача знаходяться спірні об'єкти нерухомості протягом більш ніж 10 років, що підтверджується відповідними інвентарними карточками та довідкою про інвентаризаційну вартість.

Крім того, доказом безперервності перебування нежитлових об'єктів на балансі позивача є Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛГ №000935, виданий 21.05.2003.

Відсутність правовстановлюючих документів на спірні об'єкти нерухомості не дає позивачу права на здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що і стало підставою звернення з відповідним позовом.

У судовому засіданні, представником позивача було надано додаткові пояснення №94 від 03.03.2014.

Клопотанням №62 від 10.02.2014 позивач уточнив позовні вимоги в частині назви об'єктів та їх площі, щодо яких визнається право власності. Таким чином, позивач просить визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» право власності на нерухоме майно, що складається зі споруд, зазначених в технічному паспорті, виготовленому Свердловським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 17.10.2011:

- літера «А2», тупик прохідна, площа 35,8 кв.м;

- літера «Б», сарай, площа 7,1 кв.м;

- літера «В», вбиральня, площа 2,2 кв.м;

- літера «Г», навіс, площа 262,6 кв.м.;

- №1, огорожа;

- І, замощення;

та споруд, зазначених в технічному паспорті, виготовленому Свердловським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 17.10.2011:

- літера «А», будівля, площа 313,8 кв.м;

- №1, огорожа;

- І, замощення;

розташованих за адресою: м. Свердловськ Луганської області, вул. Інтернаціональна, 96-з.

З урахуванням приписів п. 3.11 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», судом було розцінене відповідне клопотання як заяву про зміну предмету позову, яке подано до початку розгляду справи по суті та прийнято його до розгляду.

Відзивами на позовну заяву №365 від 31.01.2014 та №111 від 28.02.2014 відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки вважає, що в позовній заяві не зазначено, які права чи законні інтереси позивача порушені Свердловською міською радою.

Також, як вважає відповідач, позивач не наводить фактів порушення або оспорювання його прав, за захистом яких він звернувся до суду. Свердловська міська рада не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Ухвалою суду від 04.02.2014 до участі в справі залучено третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області (далі - третя особа).

В поясненнях №10-08-00728 від 18.02.2014 третя особа зазначає, що не має можливості підтвердити передачу до статутного фонду ТОВ «Свердловський завод гірничо - шахтного обладнання» нерухомого майна - об'єктів, на які визнається право власності з наступних підстав.

До позовної заяви позивачем додано технічні паспорти на нерухоме майно, на яке він просить визнати право власності. Але в цих паспортах не міститься інформація про інвентарні номери вказаних об'єктів.

Регіональне відділення в поясненнях вказує, що позивач додав до позовної заяви інвентарні карточки обліку основних засобів - огорожі із бетонних плит (тупику) за інвентарним №8825 та території тупику складу за інвентарним №6176. Проте, об'єкт 8825 не міститься у переліку майна, передано до статутного фонду ВАТ «Свердловський завод гірничо - шахтного обладнання» та у розшифровці основних фондів, які увійшли до статутного фонду ДВАТ «Свердловський завод гірничо - шахтного обладнання». Об'єкти за інвентарним №6176 у переліках містяться, але назва цього об'єкту не співпадає з назвою об'єктів, на які позивач просить визнати право власності.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області підтвердити факт передачі нерухомого майна, на яке визнається право власності, до статутного фонду ТОВ «Свердловський завод гірничо - шахтного обладнання» не вбачає можливим.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, вислухавши представників сторін у справі, суд встановив такі фактичні обставини.

Згідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» наказом Фонду державного майна України №140 від 26.01.1999 року ДВАТ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» було внесено в перелік підприємств, що підлягають приватизації в 1999 році. На підставі п. 8 Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993 та наказу Мінвуглепрому України №417 від 01.09.1999 року складено акт прийому-передачі установчих документів засновником ДВАТ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» державному органу приватизації.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області №37 від 02.02.2006 «Про затвердження переліку нерухомого майна» було затверджено перелік нерухомого майна переданого до статутного фонду ВАТ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» (а.с. 30-31).

Відповідно до цього переліку позивач звернувся до Свердловського міжрайонного бюро технічної інвентаризації для виготовлення технічного паспорту виробничий будинок, а саме: нежитлового приміщення, огорожу та замощення. На відповідне майно було виготовлено технічні паспорти (а.с. 32-40).

Рішенням Свердловської міської ради №278 від 17.09.2013 нежитловому приміщенню, огорожі та замощенню, що знаходиться на балансі ТОВ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» на підставі довідки №246 від 19.07.2013 присвоєно адресу: м. Свердловськ, вул. Інтернаціональна, 96-з (а.с. 28).

В підтвердження знаходження на балансі ТОВ «Свердловський завод гірничо-шахтного обладнання» відповідних об'єктів, позивачем надано до матеріалів справи відповідні інвентарні карточки та довідку про інвентаризаційну вартість.

Земельна ділянка, на якій знаходяться об'єкти нерухомості, надана позивачу у постійне користування, що підтверджується Державним актом ІІ-ЛГ №000935 від 21.05.2003.

На виконання вимог ухвали суду від 04.02.2014 позивачем подано суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З інформаційної довідки вбачається, що право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Свердловськ Луганської області, вул. Інтернаціональна, 96-з, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст.ст. 317, 328 Цивільного кодексу України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном; право власності придбається з підстав, не заборонених законом, у тому числі на підставі угод.

Посилаючись на фактичну належність спірного майна позивачеві, останній звернувся до суду з даним позовом.

В чому полягає порушення відповідачем права власності позивача на зазначене у позові майно, позивач під час судового розгляду справи не зазначив.

Доказів оспорення відповідачем права власності на спірне майно позивач суду не надав.

Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 331) з державною реєстрацією права власності пов'язує виникнення цього права.

Неможливість здійснення державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно не є порушенням права власності позивача на вказане майно.

Правом власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільними правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Одним з способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно можливе лише за наявності спору про право.

З огляду на вказане, відповідачем за таким позовом повинна бути особа, яка оспорює або не визнає право власності позивача.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно з вказаною нормою є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Позивачем не доведено факту оспорення відповідачем права власності позивача на спірне майно. Позивач взагалі не звертався до відповідача з зазначеного питання.

Встановивши, що відповідач не оспорює право власності на зазначені у позові об'єкти нерухомості, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 16/55 за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності м. Києва - виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права державної власності.

Відповідно до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Позивач в якості підстави визнання за ним права власності на спірний об'єкт нерухомості посилається на давність, відкритість та добросовісність користування останнім.

Згідно з ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При вирішенні спорів пов'язаних з виникненням права власності в силу набувальної давності необхідно враховувати, зокрема, таке:

- давнісне володіння є добросовісним, якщо особа, яка заволоділа майном, не знала і за всіма обставинами справи не могла знати про те, що володіє майном, належним іншій особі на праві власності чи користування;

- давнісне володіння є відкритим, якщо особа жодним чином не приховує факту перебування майна в її володінні. При цьому вжиття звичайних для даного випадку заходів із збереження майна (наприклад, використання охорони) не свідчить про приховування майна;

- давнісне володіння визнається безперервним, якщо воно не припинялося протягом усього строку набувальної давності.

За змістом статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, належне на праві власності іншій особі, а також на безхазяйні рухомі речі (крім випадків, зазначених у частині третій статті 335 названого Кодексу).

За змістом пункту 1 частини другої статті 16 та частини четвертої статті 344 ЦК України особа, яка володіє майном (за наявності умов, зазначених у частинах першій-третій цієї статті), вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби та цінні папери. Аналогічний позов, поданий щодо іншого майна, крім зазначеного в частині четвертій статті 344 ЦК України, задоволений бути не може.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що визнання права власності з підстав викладених у позовній заяві є неможливим.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв'язку з його необґрунтованістю та не доведеністю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати за позовом покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.03.2014.

Суддя А.В. Секірський