Ухвала суду № 37510965, 26.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року Справа № 9104/29911/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Професійні системи безпеки» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, встановив:

У серпні 2011 року позивач ПП «Професійні системи безпеки» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Сихівському районі м. Львова (на даний час ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000012341/0 від 21.02.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 8402 грн. за листопад 2010 року, та № 0000022341/0 від 21.02.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 17637,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 14110 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 3527,50 грн.).

Відповідач ДПІ у Сихівському районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 21.02.2011 року № 0000012341/0 і № 0000022341/0.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є неправомірною, прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення було прийнято за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання по ПДВ за жовтень 2010 року в розмірі 2050 грн. і за листопад 2010 року в розмірі 12060 грн., та п.1.8 ст.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2010 року в розмірі 8402 грн.. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено безтоварність, нереальність і нікчемність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТзОВ «Віктор Ко» згідно договору № 18 від 05.06.2010 р. на виконання земельних робіт та договору № 19 від 05.06.2010 р. на виконання монтажних робіт по впровадженню системи охоронної сигналізації та пусконалагоджувальні роботи обладнання системи охоронної сигналізації будинку очищення замаслених стоків на об'єкті «Лінії електропередачі 750кВ для видачі потужностей Рівенської та Хмельницької АЕС ПС 750 кВ Київська», що розташований за адресою : Київська область Макарівський район с. Наливайківка. Вказує апелянт, що оскільки виконання умов вищевказаних договорів фактично не відбувалось, тому суми ПДВ за відповідними податковими накладними безпідставно віднесено позивачем до податкового кредиту.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 23.01.2012 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 26.01.2011 р. по 01.02.2011 р. відповідачем ДПІ у Сихівському районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ПП «Професійні системи безпеки» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року. Результати перевірки оформлені актом № 84/23-409/31291275 від 08.02.2011 року (а.с. 10-21).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання по ПДВ за жовтень 2010 року в розмірі 2050 грн. і за листопад 2010 року в розмірі 12060 грн., та п.1.8 ст.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2010 року в розмірі 8402 грн.. Вказані висновки податкового органу обгрунтовуються безпідставним включенням до податкового кредиту сум ПДВ за результатами фінансово-господарських відносин із ТзОВ «Віктор Ко».

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 08.02.2011 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення № 0000022341/0 від 21.02.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 17637,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 14110 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 3527,50 грн.) та № 0000012341/0 від 21.02.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 8402 грн. за листопад 2010 року (а.с. 22, 23).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських договорів між позивачем ПП «Професійні системи безпеки» і ТзОВ «Віктор Ко», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 21.02.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім цього, відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках.

Згідно із п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 08.02.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що Підприємством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «Віктор Ко» щодо виконання підрядних робіт на об'єкті «Лінії електропередачі 750кВ для видачі потужностей Рівенської та Хмельницької АЕС ПС 750 кВ Київська» с. Наливайківка Макарівського району Київської області. На думку податкового органу такі договори мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків. Вказує ДПІ, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті цього податку, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вказаних вище тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто ПП «Професійні системи безпеки» і ТзОВ «Віктор Ко» на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Судом першої інстанції вірно враховано, що фактичне здійснення позивачем господарських операцій із вищевказаним контрагентом підтверджується: - договором № 18 від 05.06.2010 р. на виконання земельних робіт та договором № 19 від 05.06.2010 р. на виконання монтажних робіт по впровадженню системи охоронної сигналізації та пусконалагоджувальні роботи обладнання системи охоронної сигналізації будинку очищення замаслених стоків, на об'єкті «Лінії електропередачі 750кВ для видачі потужностей Рівенської та Хмельницької АЕС ПС 750 кВ Київська», що розташований за адресою : Київська область Макарівський район с. Наливайківка; - Актами приймання виконаних робіт за вересень 2010 р.; - довідками про вартість виконаних робіт за вересень 2010 р.; - податковими накладними від 01.09.2010 р.; - банківськими виписками про оплату коштів; - реєстрами отриманих і виданих позивачем податкових накладних за жовтень і листопад 2010 р.; - податковими деклараціями з ПДВ за жовтень і листопад 2010 р. (а.с. 24-43, 74-93, 191-206).

Також суд вірно вказав, що вказані вище договірні відносини між позивачем і ТзОВ «Віктор Ко» були зумовлені на виконання частин договору № 45/07 від 17.09.2007 року субпідряду, укладеного між КП «Електропівденьзахідмонтаж-6» (Генпідрядник) та позивачем ПП «Професійні системи безпеки» (Субпідрядник) щодо виконанню робіт по влаштуванню Системи Безпеки на об'єкті «Лінії електропередачі 750 кВ для видачі потужностей Рівненської та Хмельницької атомних електростанцій: підстанція 750 кВ Київська із заходами повітряних ліній 750-330 кВ», та додаткової угоди № 9 від 26 лютого 2010 р. до цього договору щодо виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт з впровадження систем охоронної сигналізації та підсистем автоматичної пожежної сигналізації в будівлі очищення замаслених стоків на ПС 750кВ «Київська» згідно титулу «Лінії електропередачі 750 кВ для видачі потужностей Рівненської та Хмельницької атомних електростанцій: підстанція 750 кВ Київська із заходами повітряних ліній 750-330 кВ» (а.с. 44-73).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем робіт (послуг) у ТзОВ «Віктор Ко», були здійснені реально, в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції вважає також безпідставними покликання апелянта на листування з іншими податковими органами та на окремі матеріали кримінальної справи, як на обгрунтованість своїх висновків, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України, належними доказами реальності досліджуваних господарських відносин являються належні первинні документи.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем і ТзОВ «Віктор Ко» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Професійні системи безпеки» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.02.2014 року.