Ухвала суду № 37510756, 27.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/4495/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

27 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - Лисиці Олени Станіславівни на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Ніжинський хліб» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Публічного акціонерного товариства «Ніжинський хліб» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ПАТ «Ніжинський хліб» у 2012 році мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» та ТОВ «Хіларіс». Так, між ПАТ «Ніжинський хліб» та вищевказаними контрагентами укладались договори поставки сировини для хлібопекарської та кондитерської промисловості. Сума коштів, сплачених позивачем за отриманий товар, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, податкові накладні, акти, видаткові накладні, платіжні доручення тощо. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів до складу валових витрат. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства, тому вважає висновки, викладені в акті перевірки від 30.07.2013 року № 54/22-00381054, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що належить скасувати.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 14.08.2013 року № 0000062200 та від 14.08.2013 року № 0000052200.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - Лисиця Олена Станіславівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПАТ «Ніжинський хліб» (ідентифікаційний код-00381054) зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області 29.07.1997 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 355059 (а.с. 13 т. 1).

Працівниками Ніжинської ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Ніжинський хліб» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 30.07.2013 року № 54/22-00381054, за змістом якого вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ «Ніжинський хліб» занижено податок на додану вартість на загальну суму 1026987,00 грн., зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість на загальну суму 62813,00 грн.; п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ «Ніжинський хліб» занижено податок на прибуток на загальну суму 1076111,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки Ніжинською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013 року № 0000052200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1026987,00 грн. за основним платежем та 513493,50 грн. за штрафними санкціями (а.с. 79 т. 1); від 14.08.2013 року № 0000062200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 1076111,00 грн. за основним платежем та 538055,50 грн. за штрафними санкціями (а.с. 78 т. 1).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПАТ «Ніжинський хліб» є виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статутом ПАТ «Ніжинський хліб» (а.с. 62, 74-93 т. 3).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПАТ «Ніжинський хліб» виробляє продукцію згідно нормативних документів чинного законодавства (ТУУ 00389676.003-98, ДСТУ 4583:2006, СОУ 15.8-3700032744-004:2005, СОУ 15.8-37-00389676-559:2007, ГСТУ-158.0038967.009-2000, ГОСТ 28808-90, ДСТУ 4587:2006, ТУУ 15.8-00389676-001:2009), які в пункті стосовно загально-технічних вимог до сировини, з яких виробляється продукція, допускають можливість використання добавок, поліпшувачів та іншої сировини згідно з чинними нормативними документами та згідно із вказівками щодо взаємозамінності сировини («Рецептури. Технологічні інструкції» Київукрхлібпром 2008-2009 р. «Правила з організації ведення технологічного процесу на хлібопекарських підприємствах» Укрхлібпром 2000). Про це вказано в розділі 4 ТТІУ 00389676.2964:2007 «Типової технологічної інструкції на виробництво хліба із житнього та суміші житнього і пшеничного борошна», а саме: у разі виробничої необхідності використання борошна зі зниженими хлібопекарськими властивостями технологічні параметри дозволено корегувати згідно з технологічними рекомендаціями ТР-158.00389676.006:2007 (Додаток Б), де вказано, що у разі відсутності можливості поліпшення якості борошна з'являється необхідність використовувати відповідні поліпшувачі та інші технологічні заходи, які направлені на забезпечення виробництва хліба, що відповідає діючим нормам якості (а.с. 88-97,99-101 т. 1, а.с. 129-130 т. 3).

Галузевим стандартом України ГСТУ 46.004-99 «Борошно пшеничне. Технічні умови», чинний від 15.08.1999 року, рекомендовано при переробці борошна з метою поліпшення хлібопекарських властивостей застосовувати технологічні заходи згідно з чинними галузевими рекомендаціями і «Правилами організації та ведення технологічного процесу на хлібопекарських підприємствах», які згідно п.5.22 та п.6.1.15 регламентують та надають інструкцію щодо використання поліпшувачів для підвищення якості хліба та уповільнення процесів черствіння. Норми дозування установлюються в межах, рекомендованих виробником, в залежності від якості борошна, яке надходить на виробництво та перевіряється виробничою лабораторією.

В матеріалах справи наявні Вказівки №1 від 09.01.2012 року, № 4 від 06.02.2012 року, № 7 від 05.03.2012 року «Про зміни до рецептур», затверджені головою правління ПАТ «Ніжинський хліб», якими затверджено дозування поліпшувача «Флаш» на 100 кг. борошна (а.с. 102-104 т. 1).

Судом першої інстанції було встановлено, що ПАТ «Ніжинський хліб» у перевіряємому періоді мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» (код ЄДРПОУ-32638303) та ТОВ «Хіларіс» (код ЄДРПОУ-37301398) з приводу закупівлі сировини для хлібопекарської та кондитерської промисловості (олія соняшникова, поліпшувач «Флаш»).

Між ПАТ «Ніжинський хліб» та ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» укладено договір поставки від 27.04.2012 року № 1/12 (а.с. 54-56 т. 3).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» зобов'язується поставити і передати на умовах даного договору сировину для хлібопекарської та кондитерської промисловості (олія соняшникова, поліпшувач «Флаш»), а ПАТ «Ніжинський хліб» зобов'язується прийняти товар у власність та своєчасно сплатити його вартість.

Перелік та ціни на товар затверджуються сторонами договору в Специфікації (а.с. 57-59 т. 3).

Виконання договору від 27.04.2012 року № 1/12 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними (а.с. 105-250 т. 1, а.с. 1-30 т. 2).

Оплата за вказаним договором здійснювалась в безготівковій формі шляхом перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «С.Т.С.-СІЧ», про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення (а.с. 31-154 т. 2).

Між ПАТ «Ніжинський хліб» та ТОВ «Хіларіс» укладено договір поставки від 06.01.2012 року № 4 (а.с. 80-82 т. 1).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Хіларіс» зобов'язується поставити і передати на умовах даного договору сировину для хлібопекарської та кондитерської промисловості (олія соняшникова, поліпшувач «Флаш»), а ПАТ «Ніжинський хліб» зобов'язується прийняти товар у власність та своєчасно сплатити його вартість.

Перелік та ціни на товар затверджуються сторонами договору в Специфікації (а.с. 83-84 т. 1).

Виконання договору від 06.01.2012 року № 4 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними (а.с. 155-221 т. 2).

Оплата за вказаним договором здійснювалась в безготівковій формі шляхом перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Хіларіс», про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення (а.с. 222-250 т. 2, а.с. 1-24 т. 3).

Отриманий позивачем товар від контрагентів ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» та ТОВ «Хіларіс» був оприбуткований на ПАТ «Ніжинський хліб», що підтверджується вибіркою прибуткування за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року (а.с. 94-102 т. 3).

В бухгалтерському обліку вказані операції відображені в Журналі-ордері по рахунку 63, в оборотній відомості за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року (а.с. 103-128 т. 3).

Використання поліпшувачу «Флаш» списувалось комісійно щомісячно, про що складались відповідні акти, які містяться в матеріалах справи та надавались перевіряючим при проведенні перевірки (а.с. 85-86 т. 1, а.с. 133-144 т. 3).

В матеріалах справи наявні довідки ПАТ «Ніжинський хліб», відповідно до яких водіями ПАТ «Ніжинський хліб» оформлено 1349 відряджень до м. Києва, підприємством направлялись автомобілі для розвезення хлібобулочної продукції, а також використовувались тентові автомобілі для перевезення малогабаритних вантажів (продукції) (а.с. 145,146 т. 3). Товар привозився підприємством своїм транспортом і своїми силами в період доставки споживачам хлібобулочної продукції, а попутно забирався поліпшувач від постачальників.

Необхідність закупівлі ПАТ «Ніжинський хліб» олії соняшникової та поліпшувача «Флаш» для здійснення своєї господарської діяльності підтверджується Висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України від 18.05.2009 року, де розписано вимоги використання поліпшувача «Флаш» у виробництві хлібобулочної продукції, а також наказом голови правління ПАТ «Ніжинський хліб» № 119-В від 27.11.2011 року про необхідність використання поліпшувача якості борошна, яким зобов'язано начальника лабораторії підприємства визначати кількість поліпшувача в залежності від якості борошна та обсягу виробництва (а.с. 87,98 т. 1, а.с. 131 т.3).

В матеріалах справи наявні протоколи проведення пробних випікань по контролю виходу хліба із застосуванням поліпшувача «Флаш» за 2012 рік (а.с. 152-253 т. 3, а.с. 1-53 т.4).

Крім того, на підтвердження якості отриманого позивачем товару від контрагентів, представниками позивача надано посвідчення про якість (а.с. 147-151 т. 3).

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції тверджень податкового органу про те, що отримання товару від контрагентів не підтверджено товарно-транспортними накладними, зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207, у випадку здійснення перевезень для власних потреб серед необхідних документів товарно-транспортна накладна не значиться, а застосовується накладна чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж. Таким чином, товарно-транспортна накладна є документом, який може супроводжувати вантаж, а не є обов'язковий документ, а, отже, відсутність товарно-транспортної накладної в даному випадку не є порушенням з боку ПАТ «Ніжинський хліб».

Також посилання представників відповідача на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Правила, на які посилався відповідач, визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Тому вказані Правила не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що господарські відносини між ПАТ «Ніжинський хліб» та контрагентами ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» та ТОВ «Хіларіс» в повній мірі відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представниками позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернуто увагу на наступне: вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що крім зазначених в акті перевірки висновків, Ніжинська ОДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 46-49 т. 3):

- ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» (код ЄДРПОУ-32638303), індивідуальний податковий номер - 326383008255, номер свiдоцтва платника ПДВ - 200053938, дата початку дії свідоцтва платника - 07.07.2012 року, свідоцтво не анульовано;

- ТОВ «Хіларіс» (код ЄДРПОУ-37301398), індивідуальний податковий номер - 373013908253, номер свiдоцтва платника ПДВ - 100309612, дата анулювання свідоцтва платника - 28.10.2013 року.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те,що правочини ПАТ «Ніжинський хліб» та контрагентами ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» та ТОВ «Хіларіс» укладені позивачем з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПАТ «Ніжинський хліб» має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с. 192-250 т. 1, а.с. 1-30,186-221 т. 2).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Судом першої інстанції було встановлено, що вказаний факт був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в діях позивача відсутнє порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Ніжинською ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - Лисиці Олени Станіславівни - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.