Ухвала суду № 37510719, 04.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р.Справа № 820/14147/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. по справі № 820/14147/13-а

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001311720 від 01.08.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення від 01.08.2013 року №0001311720.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та набув статусу фізичної особи - підприємця, а також знаходиться на податковому обліку у відповідача.

З 19.06.2013 року по 26.06.2013 року фахівцями відповідача було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Аркада Т" у січні 2012 року та ПФ "Агроіндустрія" у липні - жовтні 2012 року.

За результатами вищевказаної перевірки було складено акт від 04.07.2013 року за №1920/1720/НОМЕР_1, відповідно до висновків якого встановлено порушення п. 5 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків ст. 185, ст. 188, 198 Податкового кодексу України.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем по справі було ухвалено податкове повідомлення - рішення від 01.08.2013 року за №0001311720, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19320, 00 грн., в т.ч . 12882 грн. - основний платіж, 6441 грн. - штрафні санкції.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Харківській області та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.10.2013 року податкове повідомлення - рішення від 01.08.2013 року за №0001311720 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 року податкове повідомлення - рішення від 01.08.2013 року за №0001311720, а також рішення Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.10.2013 року залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Не погодившись з вищевказаними рішеннями відповідач звернувся з позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України від 02.12.2010 року Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" звітність передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Колегія суддів зазначає, що податковий орган ставить під сумнів реальність здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Аркада Т" та ПФ "Агроіндустрія".

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ПФ "Агроіндустрія" було укладено договір від 01.01.2012 року за №02 про надання транспортно - експедиторських послуг, послуг навантаження та розвантаження, збірки та придбано на підставі видаткових накладних у ТОВ "Аркада Т" відповідні ТМЦ.

Факт отримання товарів (послуг), їх переміщення підтверджується відповідними видатковими накладними, актами виконаних робіт, товарно - транспортними накладними.

Крім того, подальше використання придбаних ТМЦ та отриманих послуг у господарській діяльності підтверджується договорами поставки, укладеними з ПАО КБ "ПриватБанк" від 04.07.2012 року за №29, договором поставки з ПрАТ "Харківметпроект" від 25.09.2012 року з №48, видатковими накладними, виписаними ім'я ТОВ "Лозівський молочний завод", ХФ ПАТ "Миронівський хлібопродукт", ТОВ "Маргунас Україна".

Таким чином колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності. відповідно

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентами позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача по справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з інших підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. по справі № 820/14147/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Пянова Я.В. Чалий І.С.