Рішення № 37509348, 25.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24208/13

25.02.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неомет"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівац груп"

Про стягнення 51 877,60 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача не з’явився

Від відповідача не з’явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 25.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Неомет" (далі по тексту – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 09.12.2013 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівац груп" (далі по тексту – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 51 877,60 грн., з яких 44 160, 00 грн. основного боргу, 2 208,00 грн. штрафу, 1 863,94 грн. пені, 425,16 грн. 3% річних, 3220,50 грн. судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24208/13, розгляд справи призначено на 21.01.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 року в порядку ст. 69 ГПК України розгляд спору продовжено на 15 календарних днів, в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 25.02.2014 року, в зв’язку з неявкою відповідача в судове засідання, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

В судове засідання 25.02.2014 року представники сторін не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов’язань за договором поставки № НТ - 0000025 від 07.07.2013 року, в частині оплати поставленого товару.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до довідки ЄДРПОУ, місцезнаходженням відповідача є адреса, яка вказана позивачем в позовній заяві, а саме: 03035, м. Київ, вул. Г. Кірпи, буд. 2 - а.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача та позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

07.07.2013 року між позивачем, як продавцем за умовами договору, та відповідачем, як покупцем за умовами договору, був укладений договір поставки № НТ - 0000025 (далі за текстом – договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язався передати у власність покупцеві продукцію, а покупець зобов’язався прийняти та оплачувати товари в асортименті, повне найменування товару, його опис, характеристика, кількість і вартість товару відображається в накладних.

Відповідно до п. 4.3. договору товар, що постачається покупцю згідно даного договору, підлягає оплаті на умовах відтермінування платежу протягом 7 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, що вказаний в даному договорі.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що при несплаті чи несвоєчасній сплаті покупцем вартості товару, він зобов’язується виплатити продавцю пеню у розмірі 0, 3 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, а також відшкодувати всі збитки, спричинені такою несплатою, включаючи втрачену вигоду.

Згідно з п. 5.3. договору при порушенні терміну оплати, вказаного в п. 4.3. даного договору, більше ніж 20 календарних днів, продавець має право вимагати, а покупець зобов’язаний виплатити продавцю штраф у розмірі 5 % від неоплаченої вартості товару.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 74 160, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №№ НТ – 0000236 від 15.07.2013 року та НТ-0000252 від 24.07.2013 року.

Поставлений товар був оплачений відповідачем лише частково на суму 30 000, 00 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Позивач звертався до відповідача з претензією на суму 44 160, 00 грн. Вих. № 1/10-2013 від 30.10.2013 року, яка була залишена відповідачем без відповіді, доказів іншого матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № НТ - 0000025 від 07.07.2013 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 74 160, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 30 000, 00 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 44 160, 00 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 44 160, 00 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 44 160, 00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 44 160, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем, також, заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 863, 94 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 5.2. договору, за загальний період з 22.07.2013 р. по 20.11.2013 р. (відповідно до вказаного в розрахунку).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у відповідності до п. 5.2. договору обґрунтовані і підлягають задоволенню за розрахунком позивача, при перевірці якого суд дійшов висновку про його правильність.

Позовна вимоги позивача щодо стягнення штрафу з відповідача в розмірі 2 208, 00 грн. у відповідності до п. 5.3. договору відповідають вимогам вищезазначених положень Господарського кодексу України, відповідно є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 425, 16 грн. трьох відсотків річних за загальний період з 22.07.2013 року по 20.11.2013 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов’язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до розрахунку наданого позивачем, при перевірця якого суд дійшов висновку про його правильність.

Підсумовуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 44 160, 00 грн. основного боргу за договором, 1 863, 94 грн. пеня, 2 208, 00 грн. штрафу, 425, 16 грн. 3 % річних.

Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 500, 00 грн. витрат на представництво інтересів задоволенню не підлягають з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви послуги на представництво інтересів позивача, про стягнення витрат на оплату яких він заявляє, надані були йому не адвокатом (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). За викладених обставин у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 1 500, 00 грн. витрат на представництво інтересів в суді.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівац груп» (03035, м. Київ, вул. Г. Кірпи, буд. 2-а,; код ЄДРПОУ 38513570; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомет» (79068, м. Львів, вул. Панківського, 4/10; код ЄДРПОУ 31588482) 44 160 (сорок чотири тисячі сто шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 1 863 (одну тисячу вісімсот шістдесят три) грн. 94 коп. пені, 2 208 (дві тисячі двісті вісім) грн. 00 коп. штрафу, 425 (чотириста двадцять п’ять) грн. 16 коп. 3 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судових витрат.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.03.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко