Ухвала суду № 37508893, 20.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/86162/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Сапфір-ЮМ»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011

у справі № 2а-2387/10/0670

за позовом Приватного підприємства «Сапфір-ЮМ»

до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Сапфір-ЮМ» (далі по тексту - позивач, ПП «Сапфір-ЮМ») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (далі по тексту - відповідач, Володарсько-Волинська МДПІ Житомирської області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 16.03.2009 №0000042301/0, №0000052301/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010 позов задоволено частково. Визнано недійним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.03.2010 №0000052301/0.Визнано недійним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.03.2010 №0000042301/0 в частині нарахованого основного платежу в сумі 98936,00 грн. та нарахованих на цю суму штрафних санкцій.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт від 05.03.2010 №2/21/23-04/33000416.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: позивачем до складу валових витрат було віднесено вартість пиломатеріалів (дошки дубової) відповідно до видаткових накладних від ПП ОСОБА_2 на загальну суму 395746,00 грн.;

- п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: позивачем було відображено у колонці 3 «на початок звітного періоду» таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів»додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2007 року вартість товарних запасів, придбаних до 01.07.2007, в період коли ПП «Сапфір»перебувало на спрощеній системі оподаткування, відповідно позивачем не включені до складу валових витрат у сумі 66351,00 грн.;

- пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: позивачем до складу валових витрат було віднесено 50 % понесених витрат на придбання бензину для орендованого легкового автомобіля на загальну суму 21438,00 грн., який було надано в оренду фізичною особою ОСОБА_3 відповідно до договору оренди легкового автомобіля, який не було посвідчено нотаріально;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було завищено податковий кредит в сумі 23 468,15 грн.;

- пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем завищено податковий кредит в сумі 52313,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення форми від 16.03.2010: №0000042301/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 163575,00 грн., із них основний платіж - 120883,00 грн., штрафні санкції - 42692,00; №0000052301/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 106132,00 грн., із них основний платіж - 70755,00 грн., штрафні санкції - 35377,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

При чому, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Висновок відповідача про завищення валових витрат позивача на суму витрат, понесених по господарським операціям з придбання в травні і черві 2009 року дошки дубової, заснований на висновках планової документальної перевірки, згідно якої приватний підприємець ПП ОСОБА_2 у вказані періоди не відносив до податкових зобов'язань суми податку на додану вартість з вартості відвантажених товарно-матеріальних цінностей ПП «Сапфір ЮМ», не подавав звітності, у позивача відсутні товаро-транспортні накладні, які підтверджують факт передачі товару від продавця покупцю.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу пиломатеріалів твердолистяних від 15.07.2008 №6.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано квитанції до прибуткового касового органу, банківські виписки, накладні і податкові накладні, товаро-транспортні накладні. Всі документи за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП ОСОБА_2 товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) чи неподання податкової звітності в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість формування податкового кредиту якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускає його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Однак відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин.

Що стосується віднесення до складу валових витрат, витрат на придбання бензину для орендованого автомобіля, то судом зазначено наступне.

Відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлено, що між позивачем і ОСОБА_3 укладено договір оренди легкового автомобіля від 25.11.2006 №21. Договір оренди не посвідчений нотаріально. Даний факт зафіксований актом перевірки та визнається позивачем.

Згідно вимог ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, в силу ст. 220 ЦК України договір оренди легкового автомобіля від 25.11.2006 №21 є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Крім того, використання легкового автомобіля в господарській діяльності не підтверджено первинною транспортною документацією - подорожніми листами службового легкового автомобіля, а відповідно до вимог п. 1.3 Інструкції «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» подорожній лист службового легкового автомобіля є підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів.

Отже, нарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання по зазначеним господарським операціям є правомірним, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 та залишення в силі постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Сапфір-ЮМ» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 скасувати та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е.Острович (підпис)М.О. Федоров