Ухвала суду № 37508871, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року м. Київ К/9991/8320/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області (далі - Ізмаїльська ОДПІ) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Управління)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011

у справі №2а-10497/08/1570

за позовом відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (далі - Товариство)

до Ізмаїльської ОДПІ та Управління

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.09.2008 №00001282304/0 та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 20833 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011, позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позову, попередні судові інстанції зазначили про відсутність підстав для позбавлення позивача реалізації права на податкову вигоду з огляду на недоведеність податковим органом обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податку на додану вартість.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Ізмаїльська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Управління також скористалася правом на касаційне оскарження рішень зі спору, звернувшись до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, скасувавши оскаржувані постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Ізмаїльської ОДПІ та Управління виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Ізмаїльською ОДПІ було проведено невиїзну позапланову перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок за лютий 2008 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 24.09.2008 № 00852304/01125821 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2008 № 0001282304/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 20833 грн.

Підставою для невизнання права позивача на отримання зазначеної суми бюджетного відшкодування став висновок податкової інспекції про відсутність у Товариства права на включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від спільного підприємства «А.Т.А. Плюс Ко ЛТД». При цьому ДПІ посилається на те, що правомірність відображення зазначеної суми у складі податкового кредиту Товариства не підтверджена матеріалами зустрічної перевірки названого контрагента.

Втім суди цілком об'єктивно визнали зазначені доводи податкової інспекції такими, що не ґрунтуються на нормах податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань його постачальником.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

У розглядуваному випадку ДПІ посилається на порушення податкової дисципліни не з боку безпосередніх продавців позивача, а з боку його постачальників по ланцюгу, з якими позивач не перебував у фінансово-господарських правовідносинах безпосередньо. Однак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, дотримання його постачальниками (з якими позивач не перебував у безпосередніх правовідносинах) податкової дисципліни не може впливати на оцінку операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом, а також на реалізацію позивачем права на отримання бюджетного відшкодування.

Доказів недобросовісності самого платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах, представлених на обґрунтування права на бюджетне відшкодування, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, податковим органом не надано.

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 у справі № 2а-10497/08/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько