Ухвала суду № 37507083, 06.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 лютого 2014 рокусправа № 2а/0470/15425/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Олефіренко Н.А. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року у справі № 2а/0470/15425/11 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яка є правонаступником Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі за текстом - Західно-Донбаська ОДПІ), в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ від 12.08.2011 року № НОМЕР_1 про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання за платежем „податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" за основним платежем на 14742, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3685, 50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що Західно-Донбаською ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП „Мітра" за період з 01.08.2010 по 31.08.2010, за результатами якої відповідачем складено акт від 12.08.2011 № 95/17/2-2132306758.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 12.08.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 18427, 50 грн., з якої 14742, 00 грн. за основним платежем, 3685, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП „Мітра" було укладено договір поставки № 3/10 від 20.07.2010 та договір про виконання робіт від 20.07.2010.

В серпні 2010 року позивачем включено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 14741, 67 грн. по податковим накладним № 23181708 від 17.08.2010, №231830081 від 30.08.2010, № 23183008 від 30.08.2010, виданих ПП „Мітра".

Також в підтвердження виконання умов вищезазначених договорів ПП „Митра" видано накладні № 23181708 від 17.08.2010, № 23183008 від 30.08.2010, на виконання умов договору № 4/10 складено акт виконаних робіт № 231830081 від 30.08.2010, додано платіжні доручення: № 152 від 17.08.2010, № 155 від 30.08.2010, № 156 від 30.08.2010.

При цьому до перевірки позивачем не було надано інших документів, які підтверджують факт передачі товарів від продавця до покупця (товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі товару, довіреності).

Податковим органом зазначено, що дослідження акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 67/233/32804278 від 25.01.2011 „Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток ПП „Мітра" дає можливість дійти висновку, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП „Мітра". Проаналізувавши інші акти перевірок: від 28.10.2010 № 5399/152/32804278, від 05.05.2010 № 173/1/15-7, від 05.05.2010 № 171/1/15-3 відповідач також дійшов висновку, що ПП „Мітра" здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, отже як наслідок діяльність позивача у серпні 2010 року була спрямована на формування податкового кредиту з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість, що дає можливість стверджувати про нікчемність укладених в цьому періоді правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (чч. 1, 2 . ст. 712 УК України).

Умови договору купівлі-продажу визначені статтею 655 Цивільного кодексу України, а саме за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Враховуючи, що під час судового розгляду відповідачем не доведено, що в момент укладання вищезазначених договорів сторонами не було додержано вимог, встановлених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, висновки податкового органу щодо нікчемності вчинених правочинів є неправомірними.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість", який діяв в момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.6. податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

У відповідності до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закон України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому для формування податкового кредиту необхідно оцінювати реальність (фактичність) проведеної господарської операції.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку за ланцюгом постачання товарів (послуг).

Факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали контрагенти за ланцюгом постачання.

Як вбачається з Договору № 3/10 від 20.07.2010 ПП „Мітра" зобов'язувалось поставити позивачу запасні частини на автотранспорт, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких передбачена сторонами у расходних накладних. Поставка товару виконується виключно транспортом продавця.

Порядок оформлення документів на перевезення закріплено Наказом Міністерства транспорту України „Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.97, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568.

У відповідності до пп. 11.1 п. 11 Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п. 1 Правил, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У відповідності до пп. 11.5. та 11.7 п. 11 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Судом встановлено, що товарно-транспортні накладні, які б підтверджували транспортування товару за вищевказаним договором, відсутні.

Таким чином відсутність первинного документу, наявність якого є обов'язковою за нормами чинного законодавства, ставить під сумнів факт отримання позивачем товару (послуг) за укладеними договорами з ПП „Мітра".

Крім того позивачем не було надано ані під час перевірки, ані під час судового розгляду справи копії довіреностей на одержання продукції від ПП „Мітра", які мали бути виписані відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо правомірності прийнятного спірного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року у справі № 2а/0470/15425/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.В. Суховаров