Ухвала суду № 37502274, 03.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2014 року Справа № 876/6965/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г, Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Галичина» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування частково наказу про проведення перевірки і податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Галичина» звернулося в суд з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про визнання протиправними дій по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки; визнання протиправними та скасування п.1 наказу за №252 від 21.12.2012 року, податкових повідомлень-рішень від 11.01.2013 року №0001710801/284 та №0001700801/286, від 01.11.2012 року №0001500801/12539, №0001490801/12538 та №0001510801/12541.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що податковим органом в порушення вимог п.44.5 ст.44 ПК України призначено та розпочато перевірку 24.12.2012 року, оскільки відповідача було повідомлено про втрату документів. При цьому помилково зроблено висновок щодо нереальності господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Маджестік» внаслідок чого безпідставно збільшено податкове зобов»язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. На момент вчинення господарських операцій відомості про вказаного контрагента знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та останній був зареєстрованим платниками податку на додану вартість. Валові витрати та податковий кредит сформовані відповідно до вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР у зв'язку з виконанням контрагентом поставки товару. При цьому понесені валові витрати та сформований податковий кредит підтверджуються первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року задоволено позовні вимоги, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами в частині понесених валових витрат та сформованого податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову в повному об»ємі.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги та зазначає, що оскільки позивачем не було надано документів в підтвердження втрати первинних бухгалтерських документів, перевірка призначена та проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Стосовно неможливості підтвердити факт проведення операцій з придбання у контрагента молока сухого знежиреного, то податковий орган покликався на обставини, викладені в акті ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 31.12.2010 року №6525/23-3/36493888, в якому зафіксовано, що в ТОВ «Маджестік» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт. Також, в цьому акті зазначено про ознаки фіктивності контрагентів ТОВ «Маджестік».

Апелянт вважає перевіркою доведеним, що укладення договору спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Приватне акціонерне товариство «Галичина» 01.06.1998 року зареєстровано Радехівською районною державною адміністрацією та 10.06.1998 року взято на податковий облік і на момент проведення перевірки знаходиться на обліку в Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби та було платником податку на додану вартість.

Податковим органом в період з 02.12.2012 року по 15.10.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за лютий 2010 року та податку на прибуток за І кв. 2010 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Маджестік».

16.10.2012 року за результатами перевірки складено акт перевірки №861/31-00/25553579 яким встановлено порушення підприємством вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, в результаті чого позивачем безпідставного включення до складу валових витрат в І кв. 2010 року 425000 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено податку на додану вартість за лютий 2010 року на суму 340000 грн.

При цьому податковим органом 01.11.2012 року винесено податкові повідомлення-рішення за №0001500801/12539, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 226142,50 грн., в тому числі, за основним платежем -180914 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45228,50 грн.; за №0001490801/12538, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 198857,50 грн., в тому числі, за основним платежем 159086 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39771,50 грн.; за №0001510801/12541, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 531250 грн., в тому числі, за основним платежем 425000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 106250 грн.

Наказом за №252 від 21.12.2012 року призначено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2009 року та податку на прибуток за ІV квартал 2009 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Маджестік» з 24.12.2012 року тривалістю 15 робочих днів.

Податковим органом в період з 24.12.2012 року по 26.12.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за грудень 2009 року.

26.12.2012 року за результатами перевірки складено акт перевірки №1177/31-00/25553579, яким встановлено порушення підприємством вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 1000000 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит.

При цьому податковим органом 11.01.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення за №0001710801/284, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1000000 грн., в тому числі за основним платежем 800000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 200000 грн.; за №0001700801/286, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1250000 грн., в тому числі, за основним платежем 1000000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 250000 грн.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Маджестік».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

У відповідності до вимог п.44.5 ст.44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків, зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків, зазначається у цьому пункті, у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Окрім цього, у відповідності до вимог п.1.15 Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків та внесення змін до наказу ДПА України від 27.05.2008 №355» від 14 квітня 2011 року №213, у разі якщо під час проведення документальної перевірки до органу ДПС за місцем обліку від платника податків надійшло повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів або документи були вилучені правоохоронними та іншими органами, у зв'язку з чим подальше проведення перевірки неможливе, особами, які здійснюють перевірку, складається акт довільної форми.

В акті, продовжується у зазначеному пункті, викладаються причини неможливості продовжувати перевірку у терміни, зазначені у направленні та наказі, та робиться відповідний запис про здійснення зазначеної перевірки після усунення причин, які призвели до неможливості проведення. Цей акт реєструється у Спеціальному журналі реєстрації актів у порядку, передбаченому пунктом 1.8 цього розділу.

На підставі цього акта, також зазначено в абзаці третьому цього ж пункту, керівником органу ДПС, яким було призначено перевірку, виноситься наказ про перенесення термінів проведення такої перевірки на строк, визначений відповідно до пункту 44.5 статті 44 та пункту 85.9 статті 85 розділу II Кодексу, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам). Новий наказ на проведення перевірки не видається та нові направлення на проведення перевірки не виписуються.

В матеріалах справи наявні листи позивача до відповідача від 12.12.2012 року за вих.№12/12-01, в яких повідомлено контролюючий орган про втрату документів по господарських операціях з ТОВ «Маджестік», та докази надіслання їх органу державної податкової служби.

Тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що орган державної податкової служби законодавчо не був позбавлений можливості призначати наказом №252 від 21.12.2012 року перевірку документальну позапланову невиїзну перевірку з 24.12.2012 року тривалістю 15 робочих днів, але з врахуванням того, що первинні бухгалтерські документи, які стосувались господарських операцій з контрагентом ТзОВ «Маджестік» були втрачені позивачем, того, що саме ці господарські операції були предметом дослідження перевірки, та того, що товариство повідомило контролюючий орган про це, суд вважає протиправними дії СДПІ по ВПП у м. Львові Державної податкової служби щодо закінчення перевірки 26.12.2012 року, оскільки такими діями платника податків було позбавлено його гарантованого права на подання до перевірки згаданих бухгалтерських документів.

Податкові зобовязання з податку на прибуток підприємства визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1425000 грн.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.12.1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97-ВР), в результаті чого завищено ПДВ на загальну суму 1180000 грн.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, чинній на дату існування відповідних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно із пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити.

Згідно п.п. 7.4.1. вказаного закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з :придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 7.4.4. закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР): або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплачена у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

У відповідності до вимог п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). З аналізу ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, випливає, що визначальною підставою для формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації)- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996 від 16.07.1999 р. первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи вимоги ст. 1 Закону України №996 від 16.07.1999 р. визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідно вказати, що основними видами діяльності ПрАТ «Галичина» є перероблення молока, оптова торгівля молочними продуктами, роздрібна торгівля.

Суд першої інстанції встановив і це стверджується матеріалами справи, що між позивачем та та ТОВ «Маджестік» (продавець) 09.12.2009 року укладено договір купівлі-продажу товарів за №09/12/09 згідно з умов якого продавець продає, а покупець купляє молоко сухе знежирене, у відповідності до заявок покупця, у яких вказується кількість товару, та оплачує його вартість.

Позивачем в підтвердження фактичного виконання наведеного договору представлено акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, податкові та видаткові накладні, виписки з банку та платіжні доручення та товаро-транспортні накладні.

Щодо покликання відповідача на обставини, викладені в акті ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 31.12.2010 року №6525/23-3/36493888, в якому зафіксовано, що в ТОВ «Маджестік» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, то суд необхідно зазначити таке.

Відповідачем не надано письмових доказів цього, а лише використано матеріали перевірки іншого податкового органу. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобовязань.

Разом з тим, що стосується позивача, то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його не спроможності виконувати господарські операції.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003р. №755-ІV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент вчинення господарських операцій позивачем з ТОВ «Маджестік» відомості про зазначеного контрагента знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Вказані обставини не заперечуються податковим органом в акті перевірки і під час розгляду судової справи по суті.

Також на момент вчинення оспорюваних господарських операцій контрагент позивача був в установленому порядку зареєстрованим платником податку на додану вартість з правом складання податкових накладних.

Одночасно відповідач вважає, що про неможливість виконувати зобовязання за договором свідчать пояснення одного з директорів ТОВ «Маджестік» - ОСОБА_3 про те, що така не знає, що є засновником цього підприємства, жодних документів не реєстрував, про господарську діяльність підприємства нічого не знає. Ці обставини податковий орган підтверджує копією письмових пояснень ОСОБА_3.

Також апелянт звертає увагу на те, що постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2012 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ст.367 ч.2 КК України на підставі акту амністії за те, що будучи власником та директором ТОВ «Маджестік» не здійснювала контролю за фінансово-господарської діяльністю підприємства, що призвело до того, що в бюджет держави не поступило 775410 грн.

Встановлені судом обставини у даній кримінальній справі не мають жодного відношення до обставин, що стосуються господарської діяльності позивача з ТОВ «Маджестік».

Окрім цього необхідно відмітити, що частиною 4 статті 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, відповідно до ч.4 ст.72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ст. 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Суд враховує, що покликання на відомості, які є в "Системі автоматизованого співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та дані податкової звітності контрагентів не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

Водночас, у разі доведення вироком суду події злочину і вини посадових осіб під час здійснення господарських операцій, податковий орган може вимагати перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. На даний момент, не має достовірних фактів, які б викликали сумнів суду в реальності придбання товарів та наданих послуг.

Також необхідно зазначити, що вказані висновки податкового органу прямо суперечать не лише Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 р. у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби- залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі №813/668/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Н.Г.Левицька

І.М.Обрізко

Повний текст виготовлено 04.03.2014р.