Рішення № 37499340, 24.02.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" лютого 2014 р.Справа № 916/3580/13

За позовом: державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

до відповідача: дочірнього підприємства "ЧАБАНКА"

про стягнення 189 549,21 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники:

Від позивача: Струкова К.О., довіреність №20/7-1341 від 26.11.2013р.

Від відповідача: Дорось Ю.В., довіреність від 15.01.2014р.

Відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва в судовому засіданні з 29.01.2014р. до 17.02.2014р. о 10 год. 20 хв., з 24.02.2014р. до 24.02.2014р. о 09 год. 45 хв.

Суть спору: Позивач, державне підприємство "Одеський морський торговельний порт", звернувся до господарського суду Одеської області з позовної заявою про стягнення з дочірнього підприємства "ЧАБАНКА" 189 549,21 грн., де 179 702,50 грн. - заборгованість, 8000,45 грн. - штрафні санкції у вигляді пені, 1 846, 26 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2013р. позовну заяву (вх.№5437/13) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/3580/13 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Заява відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення (вх.№2318/14 від 29.01.14р.) судом не задоволена з підстав її недоведеності.

Заява відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення (вх.№4187/14 від 17.02.14р.) судом не задоволено з підстав її необґрунтованості.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги визнає в повному обсязі, однак відзив на позов не надав.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

23 січня 2006р. між державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (Установник управління) та дочірнім підприємством "ЧАБАНКА" товариства з обмеженою відповідальністю "Елва СПА" (Управитель) було укладено договір управління майном №КД-8471, згідно умов п.1.1. якого, Установник управління передає Управителю майно комплексу ВВК "Чабанка" (іменоване надалі - Майно), яке розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, смт. "Чорноморське", вул. Гвардійська, 50, в управління, а Управитель за плату здійснює від свого імені управління Майном на користь Установника управління.

Відповідно до п.1.2. Договору майно передається Управителю для надання комплексу послуг з відпочинку, лікувально-діагностичного і реабілітаційного оздоровлення та інших супутніх послуг, передбачених чинним законодавством України.

Як вбачається зі змісту п.п.3.1., 3.2. Договору Установник управління, після надання Управителем звіту про результати своєї діяльності, оплачує останньому винагороду у розмірі 2 000,00 грн. в місяць. Розмір винагороди Управителя включає ПДВ. Сторони домовилися, що Установником управління буде досягнута максимальна вигода від переданого в управління Майна, якщо:

- до 01.01.2007р. вигода установника управління повністю покриває суму податку на землю, розрахованого за календарний рік;

- до 01.01.2008р. вигода установника управління повністю покриває суму податку на землю, розрахованого за календарний рік і 100% суми нарахованої бухгалтерської амортизації за той же період;

- з 01.01.2008р. Управитель забезпечує позитивний фінансовий результат від експлуатації Майна.

Зі змісту п.4.3. Договору за прострочення грошових зобов'язань, винна сторона, що допустила таку прострочку, зобов'язана сплатити пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ в період, за який сплачується пеня від простроченої суми.

Цей Договір вважається укладеним з моменту передачі майна Управителеві і діє до 01 грудня 2016р. (п.7.1. Договору).

За актами приймання-передачі від 15.08.2007р., від 11.02.2008р., від 27.03.2008р., від 17.05.2010р. позивач передав відповідачу майно відповідно до зазначених переліків.

Додатковою угодою від 12.07.2006р., додатковим договором про внесення змін та доповнень від 22.11.2006р., договором про внесення змін та доповнень від 04.04.2008р., договором про внесення змін та доповнень від 08.07.2008р., договором про внесення змін та доповнень від 31.03.2009р., договором від 18.5.2010р., договором про внесення змін та доповнень від 22.06.2011р., договором про внесення змін від 13.07.2012р., договором про внесення змін 13.07.2012р. сторони погодили внесення змін до договору управління майном №КД-8471 від 23.01.2006р.

На виконання умов договору управління майном №КД-8471 від 23.01.2006р. (із змінами та доповненнями) позивачем відповідачу було виставлено рахунок №898829 на суму 179 702,50 грн. (з ПДВ), який було отримано відповідачем 02.08.2013р., про що свідчить журнал отримання рахунків.

За приписами укладеного між сторонами договору управління майном №КД-8471 від 23.01.2006р. (із змінами та доповненнями) відповідач зобов'язаний сплати виставлений позивачем рахунок не пізніше 16.08.2013р.

22.08.2013р. позивач звернувся до відповідача з листом (вих.№047/12-249) з наданням вищенаведеного рахунку №898829 на суму 179 702,50 грн. відповідно до якого вимагав від відповідача здійснити оплату по наведеному рахунку впродовж п'яти днів з моменту отримання листа.

З приводу існування заборгованості позивач звернувся до відповідача з претензією №20/1986 від 09.09.2013р. (докази надсилання наявні в матеріалах справи) відповідно до якої вимагав сплати суми боргу та штрафних санкцій.

У відповідь на зазначену претензію відповідач звернувся до позивача з листом (вих.№486-13 від 05.11.2013р.) відповідно до якого просив надати відстрочку по сплаті компенсації земельного податку у термін до 28.02.2014р.

06.12.2013р. позивач надіслав відповідачу листа (вих.№20/1-1392) згідно якого повідомив останнього про неможливість надання відстрочки по сплаті компенсації земельного податку, оскільки державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" не наділено такими повноваженнями, у зв'язку з чим позивач зазначив про необхідність здійснення оплати протягом семи днів з моменту отримання листа.

Безпідставна відмова відповідача від сплати існуючої заборгованості за договором управління майном №КД-8471 від 23.01.2006р. і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Відповідно до ст.1030 Цивільного кодексу України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом. Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку. Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна.

Згідно ст.1031 Цивільного кодексу України Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст.1032 Цивільного кодексу України установником управління є власник майна. Якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування. Якщо власником майна є малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієздатною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування. Якщо власником майна є неповнолітня особа, установником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена, установником управління є її піклувальник. У разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Зі змісту ст.1033 Цивільного кодексу України вбачається, що управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Вигодонабувач не може бути управителем. Управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Як вбачається зі змісту ст.1034 Цивільного кодексу України вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Статтею 1035 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору управління майном є:

1) перелік майна, що передається в управління;

2) розмір і форма плати за управління майном.

Відповідно до ст.1036 Цивільного кодексу України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Статтею 1037 Цивільного кодексу України визначено, що управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління, відповідно до статті 396 цього Кодексу.

Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 цього Кодексу. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ст.1038 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та визнаного відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати існуючої заборгованості не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 179 702,50 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості, встановлена судом в розмірі 179 702,50 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з дочірнього підприємства "ЧАБАНКА" 8 000,45 грн. штрафних санкцій у вигляді пені, 1 846,26 грн. 3% річних.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 8 000,45 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, її розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором управління майном.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних в сумі 1 846,26 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", у зв'язку з чим стягненню з дочірнього підприємства "ЧАБАНКА" на користь позивача підлягає заборгованості в розмірі 179 702,50 грн., 8 000,45 грн. пені та 1 846,26 грн. 3% річних.

При цьому суд зазначає, що задоволенню не підлягають заяви відповідача про надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, оскільки, як встановлено матеріалами справи заборгованість відповідача виникла саме в високий період, а відповідачем до суду не доведено належними та припустимими доказами важкого фінансового стану підприємства, у зв'язку з чим вищенаведені заяви відповідача про надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення задоволенню не підлягають як недоведені та необґрунтовані.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 3 790,98 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" - задовольнити повністю.

2. Стягнути дочірнього підприємства "ЧАБАНКА" (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Прохорівська, буд.45, код ЄДРЮОФОП 33568185) на користь державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65026, Одеська обл., м. Одеса, пл. Митна, 1, код ЄДРЮОФОП 01125666) 179 702 (сто сімдесят дев'ять тисяч сімсот дві) грн. 50 коп. - заборгованості, 8 000 (вісім тисяч) грн. 45 коп. - пені, 1 846 (одна тисяча вісімсот сорок шість) грн. 26 коп. трьох процентів річних, 3 790 (три тисячі сімсот дев'яносто) грн. 98 коп. судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.03.2014р.

Суддя Цісельський О.В.