Постанова № 37498376, 05.03.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/1-694/2011

Провадження № 1/344/73/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича В.С.

з участю: секретаря Перун І.Ю.

прокурора Рибки Л.Я

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглядаючи у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_10, ОСОБА_11 за ч. 5 ст. 191 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Захисники ОСОБА_3 і ОСОБА_5 та підсудний ОСОБА_10 заявили клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_10 зі взяття під варту на особисте зобов'язання, з підстав, які викладено у поданому суду письмовому клопотанні, яке долучено до матеріалів справи. Зокрема, мотивуючи тим, що ОСОБА_10 важко хворий, під вартою перебуває з лютого 2011 року, а в даний час йому необхідно лікування за межами медичної частини СІЗО.

Інші захисники та підсудні клопотання підтримали.

Прокурор вважає, що клопотання до задоволення не підлягає.

Вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи та вирішуючи заявлене клопотання суд виходить з такого.

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту ОСОБА_10 обрано постановою суду від 07 лютого 2011 року.

Справа слухається судом з 10 травня 2011 року, і після скасування постанови суду від 16 грудня 2013 року розгляд справи розпочато з початку іншим складом суду.

Тобто, станом на даний час ОСОБА_10 перебуває під вартою четвертій рік.

Ст. 148 КПК України 1960 року передбачає, що запобіжні заходи, в тому числі взяття під варту, застосовуються з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. І застосовуються лише за наявності достатніх підстав вважати, що особа буде намагатися ухилитися від слідства або суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

У ст. 150 КПК України 1960 року зазначено, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин зазначених у ст. 148 КПК України, враховується тяжкість злочину, вік особи, стан її здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в «Узагальненні судової практики судів першої та апеляційної інстанцій у справах стосовно осіб, які тримаються під вартою, судове провадження щодо яких триває понад 6 місяців», схваленого на нараді суддів судової палати в кримінальних справах 25 вересня 2013 року, протокол № 35, в абзаці 25, розділу 1 та п. 6 Висновків роз'яснив, що під час нового розгляду кримінальних справ після скасування вироків місцевих судів, судам необхідно вирішувати питання про можливість зміни запобіжного заходу на альтернативні, оскільки ризики, які на досудовому слідстві та під час судового розгляду стали підставою для обрання такого запобіжного заходу, можуть бути уже відсутні, а строки тримання під вартою таких підсудних є досить тривалими.

Закон України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що позиції викладені у рішеннях вказаного суду є обов'язковою для виконання і судами України.

По справі «Мамедова проти Росії», № 7064/05, рішення від 01 червня 2006 року, Європейський Суд з прав людини, надалі по тексту ЄСПЛ, зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Аналогічні по суті висновки ЄСПЛ викладено в рішеннях «В. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року, справа № 14379 та «Алєксандер Макаров проти Росії», справа № 15217/07, рішення від 12 березня 2009 року.

ЄСПЛ вироблена усталена судова практика та сформульовані основні «правові позиції» щодо вимог, яких зобов'язані дотримуватися держави за п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, надалі «Конвенції».

Зокрема, у рішеннях ЄСПЛ наголошується на тому, що згідно з ч. 2 п. 3 ст. 5 Конвенції особу, обвинувачену у правопорушенні, має бути звільнено до судового розгляду, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого тримання її під вартою ( рішення ЄСПЛ від 08 червня 1995 року у справі «Ягчі і Саргін проти Туреччини» ).

У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення підсудним тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою ( рішення у справі «Єчус проти Литви» ).

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані ( рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Яблонський проти Польщі», від 23 вересня 1998 року у справі «І. А. проти Франції», від 04 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі»).

При цьому ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» ( рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» ). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства ( суду ) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів ( рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).

Ст. 165-1 КПК України 1960 року передбачає, що запобіжний захід може бути змінений, коли в такому відпаде необхідність, враховуючи при цьому обставини, визначені ст. ст. 148, 150 цього ж Кодексу, про які зазначено вище.

Вирішуючи дане клопотання суд враховує, що обставини, з врахуванням яких ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід взяття під варту, на даний час вже не можуть вважатись такими, на підставі яких цей запобіжний захід має продовжуватись на такий тривалий строк і суд виходить з того, що ОСОБА_10 одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, позитивно характеризується, стан його здоров'я, у зв'язку з яким він потребує лікування, під вартою перебуває з вказаного вище часу, і приходить до висновку, що з врахуванням зазначеного, вимог ст. ст. 5, 6 зазначеної Конвенції, судової практики ЄСПЛ, про яку вказане вище, змісту ст. ст. 148-155, 165-1 КПК України 1960 року, запобіжний захід ОСОБА_10 слід змінити.

А вирішуючи питання на який саме запобіжний захід, альтернативний триманню під вартою слід змінити, суд враховує, що для забезпечення належної процесуальної поведінки підсудного та його участі в процесуальних діях під час судового розгляду, запобіжний захід з взяття під варту слід змінити на заставу в сумі яку слід визначити з врахуванням вимог ст. 154-1 КПК України 1960 року - 35000 гривень.

На підставі викладеного, вказаної вище практики Європейського Суду з прав людини, ст. ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 148-150, 154-1, 165, 165-1, 273 КПК України 1960 року суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання задовольнити частково.

Змінити ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід з взяття під варту на заставу в сумі 35000 (тридцять п'ять тисяч) гривень, яка має бути сплачена протягом п'яти днів за такими банківськими реквізитами : депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду, одержувач ТУ ДСА України в Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 26289647, МФО 836014, банк ГУДКСУ в Івано-Франківській області, рахунок 37316005000355.

Після сплати суми застави та надання суду оригіналу квитанції про її сплату, начальнику СІЗО міста Івано-Франківська, при отриманні копії даної постанови з відповідним супровідним листом, в якому буде про таке вказано, негайно звільнити ОСОБА_10 з-під варти.

Постанова оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя В.С. Попович