Постанова № 37497231, 05.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 р.

м.Одеса

Справа № 815/2248/13-а

Категорія: 8.3.3

Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Жукової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Янтар" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Янтар" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій, -

В С Т А Н О В И В:

20.03.2013р. приватне акціонерне товариство "Янтар" (надалі - ПАТ "Янтар") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2013 року №0000352230 та №0000342230.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з 08.02.2013р. до 14.02.2013 р., посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Янтар" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платником податків ПП «Одеська будівельна компанія», за результатами якої складено акт від 21.02.2013р. №36/22-3/00446724/544. /а.с.7-17/

Здійснюючи перевірку податковий орган дійшов до висновку, що спірні правочини з контрагентом ПП «Одеська будівельна компанія» у лютому-серпні 2010 року мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013р. №0000342230 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 15002грн. - основного платежу та 3750грн. - штрафних санкцій /а.с.18/; №000352230 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12002грн. - основного платежу та 3000грн. - штрафних санкцій. /а.с.19/

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.7.4.5 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг). Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (п.7.7. 3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та дієздатними юридичними особами.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для збільшення грошових зобов’язань. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними, рахунками, платіжними дорученнями на оплату товару, актами використання придбаних товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому слід звернути увагу на те, що наявність окремих недоліків у складенні первинних документів у разі, якщо вони не перешкоджають ідентифікації учасників операції та встановленню її змісту, не може бути підставою для висновку про недійсність таких документів.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ПП «Одеська будівельна компанія», у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, в порядку ст.202 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись, ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Янтар" задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013 року №0000352230 та №0000342230.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: