Постанова № 37496711, 25.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р. Справа № 820/3184/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Гончаровій С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013р. по справі № 820/3184/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківської області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 27.12.2012 року № 774-12, зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення залишино без задоволення.

ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції: скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013р.; Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.12.2012 року № 774-12; Зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні приймав участь перекладач.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, доводи сторін, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином Сирія, уродженцем м. Дамаск Сирії, за національністю - араб; за віросповіданням - іслам-суніт.

02.12.2011 року залишив територію Сирії, транзитом через Туреччину м. Стамбул прибув в Україну.

02.12.2011 року в аеропорту м. Дніпропетровська заявник перетнув Державний кордон України за студентською візою У05278970, виданою Посольством України в Сирійській Арабській Республіці терміном дії з 10.10.2011р. до 10.01.2012р. На території України мав реєстрацію терміном до 19.04.2012 р. та до 20.08.2012 р. у м. Дніпропетровську, після закінчення реєстрації переїхав до м. Харкова.

Позивач звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області 21.08.2012 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, у Висновку від 21.09.2012 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головний спеціаліст відділу у справах біженців управління у справах біженців ГУ ДМС України в Харківській області Ковальова Н.М. зазначила, що вважає доцільним прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.106).

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин Сирії ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до п.1 чи 13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком від 11.11.2012 року про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказане рішення Управління обґрунтоване тим, що результатом розгляду встановлено, що заявник не є біженцем в конвенційному розумінні, оскільки жодної обставини щодо переслідування за ознаками національності, віросповідання, належності до певної соціальної групи іноземець не навів.

27 грудня 2012 року Державна міграційна служба України своїм рішенням № 774-12 підтримала висновок Головного управління ДМС у Харківській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.142).

04 лютого 2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.143).

Позивач не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення адміністративного позову ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Позивач, зазначає, зокрема, що брав участь у демонстраціях проти влади та може бути призваний до лав збройних сил і залучений до участі в громадянській війні на боці влади, що протирічить його переконанням.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зазначені позивачем у матеріалах особової справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мали обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації.

Проте, суд апеляційної інстанції наголошує, що в рішенні відповідача відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії, в зв'язку з чим порушена ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Так, зокрема, у грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Крім того, 22 жовтня 2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. Крім того, УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.

Колегія суддів зазначає, що посилання про відсутність відповідних даних на момент прийняття відповідачем рішення колегія суддів не приймає, оскільки відповідну інформацію державний орган міг отримати з інших джерел.

Таким чином, на теперішній момент та на момент звернення за наданням статусу в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Водночас, відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та різними недержавними угрупованнями.

Безпідставним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.

Крім того, спростовуючи доводи відповідача, колегія суддів наголошує, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Таким чином, формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2013р. по справі № 820/3184/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, яким позов задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.12.2012 року № 774-12.

Зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Подобайло З.Г. Макаренко Я.М. Повний текст постанови виготовлений 03.03.2014 р.