Ухвала суду № 37490476, 26.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17310/13-а( 1-т.+11т.дод.) Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року по справі за позовом державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ДТГО «Південно-Західна залізниця» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.10.2013 року № 0001534210 та № 001524210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДТГО «Південно-Західна залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток, податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ДП «Укрзалізничпостач» за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 15.10.2013 року № 1221/42-10/04713033.

Перевіркою встановлено порушенняпозивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.3, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 cт.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п. 138.2 cт.138, п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 cт.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього сумі 7 733 178 грн.

- пп.7.2.3, пп.7.2.8 п. 7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 cт.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 cт.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 5 652 496 грн.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 24.10.2013 року:

- № 0001534210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 9 773 157,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 7 733 178,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 2 039 979,00 грн.

- № 0001524210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 6 004 408,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 5 316 036,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією у розмірі 688 372,00 грн.

В обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень апелянт посилається на висновки актів перевірки відносно контрагента позивача та його постачальників, зокрема, щодо відсутності деяких з них за місцем реєстрації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не може не зауважити, що в зазначених вище актах перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та його контрагентом, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

У перевіряє мий період господарська діяльність ДТГО «Південно-Західна залізниця» та ДП «Укрзалізничпостач» здійснювалась на підставі договорів № ЦХП-40110 від 25.12.2009 року та № ЦХП-40210 від 30.12.2009 року, якими передбачені умови постачання товарно-матеріальних цінностей.

Даними договорами передбачено порядок документального супроводження поставок, а саме, кожна поставка супроводжується рахунком фактурою, товаротранспортною, або залізничною накладною, актом приймання-передачі, супроводжувальною документацією виробника продукції, пакувальними аркушами, сповіщенням «авізо». Договори від ДП «Укрзалізничпостач» були підписані в.о. директора Олійник Т.О. та заступником директора Грищенка Ю.В., який діяв на підставі довіреності № ЦХП 18/29 від 18.01.2009 року.

На виконання умов зазначених вище договорів ДП «Укрзалізничпостач» поставляло товарно-матеріальні цінності, що підтверджується актами прийому-передачі та іншими первинними документами. Також встановлено, що ДП «Укрзалізничпостач», в період з 01.07.2010р. по 30.09.2011р., були оформлені на користь позивача податкові накладні.

За підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 вказаного Закону.

Таким чином, судова колегія повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вищенаведені правові норми узгоджуються з положеннями Податкового кодексу України, чинного у частині перевіреного періоду та станом на день розгляду справи в суді.

Виходячи з приписів п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій, що є об'єктами оподаткування ПДВ.

Об'єктом оподаткування, згідно ст. 22 Податкового кодексу України, є саме операції, а не товари, роботи чи послуги. При цьому, перелік операцій, що є об'єктами оподаткування податком не є вичерпним, а операція вважається об'єктом оподаткування у випадку, якщо вона навіть і не вказана як така в тексті кодексу, однак відповідає тим обов'язковим ознакам, що містяться в ньому.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій платників податків, які є об'єктом оподаткування з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, в матеріалах справи наявні договори, акт виконання робіт, податкові накладні, які містять відомості про господарські операції позивача з його контрагентом та які оформлені належним чином.

Таким чином, апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за роботи контрагентам на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських відносин з ДП «Укрзалізничпостач» не підтверджені відповідними доказами, а посилання на те, що всі операції купівлі-продажу підприємствами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача» не є достатнім для можливості стверджувати про безтоварність господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, оскільки такі висновки зроблені на підставі висновків апелянта, зроблених в результатв аналізу актів перевірки контрагента та його постачальників.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентои, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угода не визнана недійсна судом.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 27.02.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.