Постанова № 37487637, 19.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа№ 5011-57/6103-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання - Дмитрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2013р. (повний текст підписано - 01.11.2013р.)

у справі №5011-57/6103-2012 (головуючий суддя - Босий В.П., судді - Мандичев Д.В., Підченко Ю.О.)

за позовом Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до 1) Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України"

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Київська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна агрофірма "Квіти України"

про визнання недійсним договору та зобов'язання привести земельну ділянку в придатний для використання стан

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі -позивач) до Приватного акціонерного товариства „Агрофірма „Квіти України" (далі -відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі -відповідач 2) про визнання недійсним договору №С-37 від 01.02.2010, укладеного між Приватним акціонерним товариством „Агрофірма „Квіти України" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, про співпрацю щодо облаштування частини території на АДРЕСА_2, загальною площею 4800 кв.м. та створення на ній платної автомобільної стоянки та зобов'язання Акціонерного товариства "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800 кв.м. по АДРЕСА_2 у первинний та придатний до використання стан, відповідно до цільового призначення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір №С-37 від 01.02.2010, укладений між Акціонерним товариством "Квіти України" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 про співпрацю, щодо облаштування частини території на АДРЕСА_2 у розмірі 4800кв.м. та створення на ній платної автомобільної стоянки.

Зобов'язано Акціонерне товариство "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800кв.м. по АДРЕСА_2 у первинний та придатний до використань стан, відповідно до цільового призначення.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Квіти України" в дохід Державного бюджету України 536грн. 50коп. судового збору.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету України 536грн. 50коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, Приватне акціонерне товариство „Агрофірма „Квіти України" та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі №5011-57/6103-2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Агрофірма „Квіти України" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі №5011-57/6103-2012 залишено без задоволення.

За результатами перегляду зазначених рішень у касаційному порядку Вищим господарським судом України було винесено постанову від 19.02.2013 року, якою було частково задоволено касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. у справі № 5011-57.6103-2012, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року у справі №5011-57/6103-2012 в задоволенні позовних вимог Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року у справі №5011-57/6103-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На підставі апеляційної скарги, Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 10.12.2013р. порушено апеляційне провадження.

Представники позивача та відповідача 2 в судовому засіданні подано клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги, яке колегією суддів задоволено.

В судове засідання 29.01.2014р. представники відповідача 1 та третіх осіб 1, 3 не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 29.01.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.02.2014р.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 (вх. №09-11/2487) надійшли заперечення на апеляційну скаргу; від відповідача 1 (вх. №09-11/2482) надійшли пояснення у справі.

В судове засідання 12.02.2014р. представники третіх осіб 1, 3 не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2014 року у з'вязку з неявкою представників третіх осіб 1, 3 розгляд справу в порядку ст.. 77 ГПК України було відкладено на 19.04.2013 року.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2013р. у справі № 5011-57/6103-2012 скасувати та прийняти нове рішенням яким, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача з доводами прокурора, викладеними в апеляційній скарзі погодився, та просив суд задовольнити її у повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2013р. у справі № 5011-57/6103-2012 без змін.

Представники відповідача-1 та третіх осіб в судове засідання 19.02.2014 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача-2 та третіх осіб.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора представників позивача та відповідача-2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору № 4086 ЦМК від 24.09.2008 оренди цілісного майнового комплексу ДАФ "Квіти України" Акціонерним товариством "Квіти України" (далі - АТ "Квіти України") використовується цілісний майновий комплекс Державної агрофірми "Квіти України" із прилеглими земельними ділянками.

Станом на 04.01.2012 AT "Квіти України" використовує земельну ділянку за адресою: м.Київ, АДРЕСА_2 орієнтовною площею 5,4041га на підставі акту на право користування землею, виданого Українській Республіканській дослідній станції зеленого будівництва виконавчим комітетом Київської районної міської ради депутатів трудящих під ведення сільськогосподарських робіт. Акт записано в державну книгу реєстрації землекористувань №102 від 07.06.1963.

Перевіркою Головного управління Держкомзему у місті Києві спільно з працівниками відділу ДСБЕЗ Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві складено Акт обстеження земельної ділянки №27/05 від 20.01.2012 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено, що фактично частина земельної ділянки, орієнтовною площею 4800кв.м. по АДРЕСА_2 використовується AT "Квіти України" спільно з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) під розміщення платної автомобільної стоянки для забезпечення потреб мешканців прилеглих будинків.

AT "Квіти України" та ФОП ОСОБА_2 використовують земельну ділянку на підставі договору про співпрацю №С-37 від 01.02.2010. На момент проведення перевірки вищезазначена земельна ділянка огороджена металевим парканом, має обмежений доступ.

За результатами перевірки встановлено, що вищезазначена земельна ділянка використовується AT "Квіти України" не за цільовим призначенням, що є порушенням п "а" статті 96 Земельного кодексу України.

Головним управлінням Держкомзему в м. Києві голові правління AT"Квіти України" ОСОБА_3 винесено припис №П27/05 від 20.01.2012 про усунення виявленого порушення вимог земельного законодавства.

30.01.2012 Головним управлінням Держкомзему у місті Києві складено протокол про адміністративне правопорушення №00027.

01.02.2012 Головним управлінням Держкомзему у місті Києві винесено постанову №15 про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якої на голову правління AT "Квіти України" ОСОБА_3 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства №А-144/05 від 02.03.2012 вищезазначені порушення усунуто не було.

У зв'язку з вищевикладеними обставинами, Прокурор Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву звернувся до суду з вимогою до Акціонерного товариства "Квіти України" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору №С-37 від 01.02.2010, укладеного між АТ "Квіти України" та ФОП ОСОБА_2, про співпрацю щодо облаштування частини території на АДРЕСА_2 загальною площею 4800кв.м. та створення на ній платної автомобільної стоянки, та зобов'язання Акціонерного товариства "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800кв.м. по АДРЕСА_2 у первинний та придатний до використання стан, відповідно до цільового призначення.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

24.09.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву та Акціонерним товариством "Квіти України" укладено договір оренди №4086ЦМК оборотних матеріальних засобів цілісного майнового комплексу Державної агрофірми "Квіти України".

Відповідно до умов вищевказаного договору Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву зобов'язалося передати в строкове платне користування Акціонерному товариству "Квіти України" цілісний майновий комплекс Державної агрофірми "Квіти України".

Пунктом 10.1 Договору оренди від 24.09.2008 №4086ЦМК встановлений строк дії договору на 10 (десять) років та який діє до 24.09.2018.

Згідно з Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 14.11.2008 за № 344 припинено діяльність Державної агрофірми "Квіти України" шляхом її приєднання до Акціонерного товариства "Квіти України" на термін до закінчення або розірвання укладеного договору оренди від 24.09.2008 за №4086 ЦМК та встановлено, що відповідач 1 - АТ "Квіти України" є правонаступником усіх прав та обов'язків Державної агрофірми "Квіти України" відповідно до укладеного Договору оренди від 24.09.2008 №4086ЦМК.

Як зазначалося вище AT "Квіти України" та ФОП ОСОБА_2 використовують земельну ділянку на підставі договору про співпрацю №С-37 від 01.02.2010.

Відповідно до п.1.1. Договору про співпрацю №С-37 від 01.02.2010, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, з метою облаштування частини території АТ "Квіти України", розташованої на АДРЕСА_2 у розмірі 4800кв.м. та її ефективного використання сторони домовились про упорядкування ФОП ОСОБА_2 зазначеної території та створення на ній платної автомобільної стоянки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

У відподвіності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У силу ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

У відповідності до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійсню ється на підставі рішень органів державної влади та орга нів місцевого самоврядування відповідно до їх повнова жень. Зміна цільового призначення земель провадиться ор ганами виконавчої влади або органами місцевого самовря дування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (ви куп) земель і затверджують проекти землеустрою або прий мають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Стаття 20 Земельного кодексу України закріплює поло ження про те, що визначення та зміна належності земельної ділянки до певної категорії земель є прерогативою органів суспільної влади - органів державної влади та органів місце вого самоврядування, які наділені повноваженнями визна чення та зміни цільового призначення земель.

Механізм встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок тісно пов'язаний із компетенцією органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями державної та комунальної власнос ті. Відповідно до цього Кодексу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у дер жавній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи пе редачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 ЗК України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи ви конавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне ко ристування.

З урахуванням вищенаведеного положення п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу, якими встановлено тимчасове право (до розмежування земель державної та комунальної власності) розпорядження землями в межах населених пунктах відповідним місцевими радами, кореспондуються з положеннями ст. 20 Земельного кодексу України та з метою реалізації права відповідних органів місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками у межах населеного пункту визначають за останніми законодавчо визначену можливість зміни цільового призначення земельної ділянки у відповідності до порядку передбаченого законодавством чинним на момент виникнення такої необхідності.

Частина 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, зокрема розпорядження землями комунальної власності.

Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. (п.п. 1-2 ст. 90 Земельного кодексу України).

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Оскільки, Київська міська рада є колегіальним органом, вона приймає нормативні та інші акти у формі рішень на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради в порядку, визначеному ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що міський голова укладає договори від імені територіальної громади на підставі рішень Київської міської ради.

Тобто, вирішення питання про передачу землі у користування є виключним правом ради і це питання вирішується виключно на пленарному засіданні відповідної ради.

Частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення, передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином передумовою отримання земельної ділянки у користування для заінтересованої особи являється прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчою влади відповідного рішення у формі встановленій законодавством України (рішення/розпорядження).

Натомість у матеріалах справи не міститься відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 в користування АТ "Квіти України".

З пояснень Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) щодо відведення Акціонерному товариству "Квіти України" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, вбачається, що проекти рішень про відведення Акціонерному товариству "Квіти України" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 не готувались Головним управлінням та не передавались на розгляд Київської міської ради. Відповідне рішення про передачу Акціонерному товариству "Квіти України" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 Київською міською радою не приймалось.

Крім того у відповідності до статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам;, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно зі статтею 23 Земельного кодексу України, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед, для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Статтею 24 Земельного кодексу України визначено, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Натомість як вбачаєть з матеріалів перевірки земельна ділянка, яка являється предметом спірного договору використовується не за своїм цільовим призначення за відсутності відповідного рішення про його зміну.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідачів відсутні будь-які підстави для використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 площею 4800 кв.м. для розміщення на ній платної автомобільної стоянки з огляду на те, що у встановленому законом порядку цільове призначення даної земельної ділянки змінено не було.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Враховуючи доведений факт використання відповідачами спірної земельної ділянки не за своїм цільовим призначення колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування положень ст. 21 ЗК України та визнання недійсним спірного договору про співпрацю № С-37 від 01.02.2010 року.

Щодо вимог Прокурора Подільського району м. Києва про зобов'язання Акціонерного товариства "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800кв.м. по АДРЕСА_2 у первинний та придатний до використання стан, то судова колегія зазначає наступне.

З огляду на встановлені вище обставини та відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи визнання недійсним, укладенного між АТ "Квіти України" та ФОП ОСОБА_2, договору про співпрацю щодо облаштування частини території на АДРЕСА_2 загальною площею 4800 кв.м. та створення на ній платної автомобільної стоянки, суд вважає позовні вимоги Прокурора Подільського району міста Києва про зобов'язання Акціонерного товариства "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4800 кв.м. по АДРЕСА_2 у первинний та придатний до використання стан, відповідно до цільового призначення, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2013 року у справі № 5011-57/6103-2012 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги , відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладається на відповідачів пропорційно.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2013 року у справі № 5011-57/6103/13 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

Визнати недійсним договір № С-37 від 01.02.2010 року, укладений між АТ "Квіти України" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 про співпрацю, щодо облаштування частини території на АДРЕСА_2 у розмірі 4800 кв. м.

Зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Квіти України" привести земельну ділянку площею 4 800 кв.м. по АДРЕСА_2 у первинний та придатний до використання стан, відповідно до цільового призначення.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агрофірам "Квіти України" (04136, м. Київ, вул. Тираспільська, 43; ідентифікаційний код 33104354) в дохід державного бюджету судові витрати у розмірі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 коп.) за розгляд позовної заяви та 268,25 грню (двісті шістдесят вісім гривень 25 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03170, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2) в дохід державного бюджету судові витрати у розмірі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 коп.) за розгляд позовної заяви та 268,25 грню (двісті шістдесят вісім гривень 25 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

7. Матеріали справи № 5011-57/6103-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

Л.В. Кропивна