Постанова № 37487554, 26.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2014 р. Справа№ 5011-51/12227-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. (повний текст підписано - 16.12.2013р.)

у справі №5011-51/12227-2012 (головуючий суддя - Пригунова А.Б., судді - Ломака В.С., Любченко М.О. )

за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Державного агентства земельних ресурсів

2) Державної інспекції сільського господарства України

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

про визнання рішення недійсним

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів та Державної інспекції сільського господарства України до Київської міської ради про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем положень Земельного кодексу України, Закону України "Про основи містобудування", Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що є підставою для визнання рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2012 р. до участі в справі у якості третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_2.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.12.2013 р. у справі № 5011-51/12227-2012 позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188 "Про передачу громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2", яким громадянці ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2.

Стягнуто з Київської міської ради (01044, м. Київ, Шевченківський район, вул. Хрещатик, буд. 36, ЄДРПОУ 22883141) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 073, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було отримано одного з необхідних позитивних висновків компетентного органу суб'єкта владних повноважень для затвердження проекту відведення земельної ділянки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі №5011-51/12227-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі №5011-51/12227-2012, Київським апеляційним господарським судом, на підставі ст. 98 ГПК України, ухвалою від 31.01.2013р. порушено апеляційне провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Гончаро С.А., Чорна Л.В.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі №5011-51/12227-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Прокурор та представник позивача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі №5011-51/12227-2012.

Представники позивача-2 та відповідача в судове засідання 26.02.2014 року не з'явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача-2 та відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора представників позивача-1 та третьої особи перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Київської міської ради № 750/4188 від 29.04.2010 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та передано останній у приватну власність земельну ділянку площею 0, 10 га на АДРЕСА_2 за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради № 750/4188 від 29.04.2010 р. "Про передачу громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2" прийняте в порушення норм чинного законодавства України, що тягне наслідком його недійсність.

Також прокурор відзначає, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 відноситься до зеленої зони міста на підставі рішення Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р. та до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва, а відтак - її забудова є неправомірною.

Прокурор посилається на порушення Київською міською радою положень Земельного кодексу України, Закону України "Про основи містобудування", Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду даної справи є протиправність рішення Київської обласної ради "Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 " № 750/4188 від 29.04.2010 року.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань щодо передачі земель комунальної власності у власність чи користування, оренду громадянам та юридичним особам є виключним правом міської ради, як суб'єкта права власності на землю.

Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає за наявності рішення відповідних органів і в межах, вказаних у цих рішеннях. Тобто, такі повноваження на території міста Києва є компетенцією Київської міської ради.

Відповідно до пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.

Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини (пункт 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).

Згідно з пунктом 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

У відповідності до частини 5 статті 123 Земельного кодексу України передбачено погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки

Таким чином у відповідності до приписів ЗК України та Порядку розроблення проектів землеустрою (чинного на момент прийняття спірного розпорядження) необхідною передумовою для прийняття рішення щодо надання земельної ділянки у користування являється отримання заінтересованою стороною позитивних висновків відповідних органів виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 погоджено Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок № 19-15026/1 від 23.12.2009 р.), Київською міською санепідемстанцією (висновок № 1298 від 25.02.2010 р.), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів (висновок № 071/04-4-11/7532 від 23.12.2009р.), Державною службою з питань національної культурної спадщини (висновок № 22-532/9 від 10.03.2010 р.) та Відкритим акціонерними товариством "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" (лист вих. № 8/1-185 від 02.04.2010 р.)

Оскільки при вирішенні даної справи спірним моментом виявилось питання отримання третьою особою погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від природоохоронного органу, суд дійшов висноку вважати висновки інших державних установ правомірними, адже даний факт сторонами не заперечуються.

Прокурор зазначає, що проект відведення земельної ділянки мав бути погоджений не з Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради, а безпосередньо з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у редакції, чинній на момент прийняття спірного Рішення, державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 було затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, який, відповідно, поширюється на Мінприроди, утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи та спеціальні підрозділи (далі - природоохоронні органи).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Так, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та рішення Київської міської ради від 19.09.2009 № 53/1108 "Про реорганізацію управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.06.2009 № 667 було затверджено Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Положення).

Відповідно до пункту 1 вказаного Положення Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Головне управління) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та підпорядкованим Київському міському голові.

Згідно з пунктом 4 Положення одним із основних завдань Головного управління є, зокрема, забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства.

У відповідності до підпункту 5.12. пункту 5 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує відповідно до чинного законодавства документацію із землеустрою шляхом надання висновку.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є спеціально уповноваженим природоохоронним виконавчим органом компетенцію якого, зокрема, складають повноваження виконавчих органів місцевої ради у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, слід констатувати здійснення погодження Головним управлінням проекту відведення спірної земельної ділянки в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Водночас, колегія суддів зазначає, що норми чинного земельного законодавства не вимагають подальшого погодження цього проекту з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Отже висновок місцевого господарського суду про наявність порушень ст.ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України зі сторони відповідача та третьої особи є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам законодавства чинного на момент прийняття рішення про відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, а тому може бути передана у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, одним з основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За змістом положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, що затверджені Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 27.07.2006 за № 880/12754, зеленими зонами є території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

За приписами п.10.4 ДБН 360-92 (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992, розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається, зокрема, на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р. затверджено Програму розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста відповідно до п. 6 якого заборонено на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009 "Про передачу Дочірньому підприємству "Строй-Маркет-Груп" земельної ділянки для будівництва багатофункціонального готельного та торговельно-розважального центру в районі затоки р. Десенка у Дніпровському районі м. Києва" (том 3, а.с. 66-67) були внесені зміни до Генерального плану міста Києва в частині переведення частини земельних ділянок із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обгрунтуванням, а також внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджені рішенням Київської міської ради №806/3381 від 19.07.2005.

Також відповідно до висновків Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15021/1 від 23.12.2009 р. та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05-6191 від 19.04.2010 р., а також зі змісту листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вих. № 064/6748 від 29.05.2013 р. вбачається, що спірну земельну ділянку було виключено з переліку озеленених територій загального користування міста Києва.

Таким чином, твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до зеленої зони є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються.

Крім того колегія суддів вважає безпідставними твердження прокурора про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, з огляду на розташування її в межах прибережних захисних смуг річки Десенка у Дніпровському районі м. Києва.

Згідно пункту "б" частини 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

У матеріалах справи міститься схема прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі м. Києва, проект яких затверджений рішенням Київської міської ради № 365/2434 від 08.10.2009 та межі яких відкориговані на зауваження Постійної комісії з питань екологічної політики Київської міської ради (протокол № 9 від 29.09.2009), з якої вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги затоки Десенки.

З огляду на зазначене, неправомірними є також доводи прокурора про відсутність висновку Дніпровського управління водних ресурсів, оскільки за змістом частини 3 статті 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції залучення органу водного господарства є необхідним лише у разі погодження проекту землеустрою, що розробляється з метою вилучення, земель водного фонду.

Також, колегія суддів зазначає, що прокурором та позивачами не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що спірна земельна ділянка входить до зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Так, згідно з пунктом 3.4.6. рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" (зі змінами та доповненнями) (том 2, а.с. 79-87) до складу зон охоронюваного ландшафту включено затоку річки Деснянки. Однак, зі змісту вказаного рішення не вбачається, що до зони охоронюваного ландшафту віднесено і земельну ділянку по вул. Спортивній, 5-а у Дніпровському районі м. Києва.

Також, прокурором не доведено, яким саме пунктом Програми розвитку зеленої зони м .Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста віднесено спірну земельну ділянку по вул. Спортивній, 5-а у Дніпровському районі м. Києва до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при передачі спірної земельної ділянки у власність третьої особи відповідачем не було допущено порушень її цільового призначення.

Щодо тверджень прокурора про необхідність обязкового проведення державної експертизи проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", у редакції, чинній на момент прийняття спірного Рішення, до випадків, за наявності яких державна експертиза є обов'язковою, належать, зокрема, проведення експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Основними завданнями державної експертизи є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи (ст.ст.1, 4 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації").

З огляду на це, враховуючи наведені вище висновки суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, третя особа не була зобов'язана подавати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі №5011-51/12227-2012 скасуванню.

Згідно положень ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Так як, прокурор звільнений від сплати судового збору, а апеляційну скаргу, подану в інтересах Державного агентства земельних ресурсів та Державної інспекції сільського господарства України, залишено без задоволення, то з позивачів пропорційно підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України 1073,00 грн. судового збору за розгляд позовною заяви та 573,50 грн. на користь позивача за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі №5011-51/12227-2012 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (ідентифікаційний код: 37552980, адреса: 03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні 50 коп.) за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства України (ідентифікаційний код: 37471760, адреса: 03190, м. Київ, вул. Баумана, 9/12) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні 50 коп.) за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (ідентифікаційний код: 37552980, адреса: 03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, адреса: 02152, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 286,50 грн. (двісті вісімдесят шість гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства України (ідентифікаційний код: 37471760, адреса: 03190, м. Київ, вул. Баумана, 9/12) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, адреса: 02152, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 286,50 грн. (двісті вісімдесят шість гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

5. Матеріали справи №5011-51/12227-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Л.В. Чорна