Ухвала суду № 37483420, 25.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р. м. Київ К/800/53429/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року

у справі №1570/3794/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Істок» (надалі - ТОВ «Істок»)

до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (надалі - Білгород-Дністровська ОДПІ Одеської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

В червні 2012 року позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області ДПС.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року позов залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення №0000032240, №0000042240, №0000252201, №0000262201 від 07 червня 2012 року та №0000771701 від 05 червня 2012 року.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Істок» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року та з податку на додану вартість з 01 лютого 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За підсумками перевірки складено акт №1066/22-118/24759439 від 24 травня 2012 року, в якому зазначено порушення позивачем наступних норм законодавства:

- п.1.32 ст.1, п.5.1 та п.4.1 ст.4, пп.4.1.1 та пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.3 п.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року;

- п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року;

- пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.4, п.201.6 ст.201, п.187.1 ст.187, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01 лютого 2010 року по 31 грудня 2011 року;

- пп.164.2.7 п.164.2 ст.167, пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, пп.«б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України та п.2.1, п.2.2 приказу державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкового обліку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, колегія апеляційного суду цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

В силу приписів пп.7.2.1 та пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.187.1 ст.87 Податкового кодексу України поняття дати виникнення податкових зобов'язань визначається датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг та є тією датою, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В свою чергу положення пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпункт 7.5.1. пункт 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, дату виникнення права платника податку на податковий кредит. Це дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу приписів пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий дохід включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону.

Відповідно до п.5.1 ст.5 вказаного Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 даного Закону датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати, в тому числі часткової або авансової.

Положення п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначають, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Пункт 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Згідно норм ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Приписи п.119.1 ст.119 Податкового кодексу України передбачено, що неподання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, передбаченого цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки з Єдиного держаного реєстру основними видами діяльності позивача є перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків, прісноводне рибальство, будівництво житлових і нежитлових будівель, оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками, роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах.

01 вересня 2010 року позивач та ТОВ «Реконструкція» уклали договір підряду на проведення проектних робіт, відповідно до якого останній зобов'язується своїми силами та засобами розробити проектну документацію на перепланування гуртожитку в житлові квартири. По виконанню даного договору між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 04 квітня 2011 року.

Також 09 квітня 2010 року позивач уклав договір з ТОВ «Кепітал Форс», на умовах якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується її прийняти та оплатити. На підставі даного договору оформлена податкова накладна №120 від 12 квітня 2010 року та видаткова накладна №РН-0000585 від 12 квітня 2010 року.

В зв'язку з несплатою за даним договором заборгованості ТОВ «Кепітал форс» позивачеві, ТОВ «Істок» звернулось до господарського суду м.Севастополя про стягнення боргу. З зустрічним позовом звернувся ТОВ «Кепітал форс» до ТОВ «Істок» про визнання договору нікчемним. Рішенням господарського суду м.Севастополя позов ТОВ «Істок» задоволено частково та 24 лютого 2012 року видано наказ про примусове виконання рішення.

25 березня 2010 року укладено договір поставки між ТОВ «Море плюс» та ТОВ «Істок» №58, на підставі якого оформлено податкову накладну №8 від 06 квітня 2010 року. В матеріалах справи наявний акт прийому - передачі товару від 06 квітня 2010 року до договору зберігання від 01 квітня 2010 року.

Також слід зазначити, що розглянувши заяву представника позивача про залучення письмових доказів, колегія апеляційного суду із врахуванням ст.195 КАС України обґрунтовано дійшла висновку про те, що висновок економічного дослідження Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.10.2012р. містить інформацію, щодо предмету доказування та відомості про обставини, що мають значення для справи, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні заявленого клопотання про залучення висновку до матеріалів справи під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

Пункт 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначає, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, на підставі яких фіксуються факти здійснення господарських операцій. Законодавством встановлено одну умову - документ повинен засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт.

Позивачем підтверджено прийняття отриманих за договорами товарів та реальність господарських операцій наявними в матеріалах справи документами, а саме: копіями податкових накладних, видатковими накладними, копіями журналу видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та копіями довіреності для отримання них, актами приймання передачі, товаро-транспортною накладною, копіями рахунку фактури, висновком №5154/5155 економічного дослідження Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 жовтня 2012 року, а також рішенням господарського суду м.Севастополя про стягнення боргу.

Оскільки, під час здійснення господарських операцій між ТОВ «Істок» та контрагентом - всі контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість, то, виходячи з принципу індивідуальної відповідальності, позивач не міг нести відповідальність за несплату податків постачальником чи недостовірність його відомостей.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що викладені в акті перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

До того ж, відповідно ч.1 та ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) встановлених вимог. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, Білгород-Дністровська ОДПІ Одеської області ДПС кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст.234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Але , відповідачем не було наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області ДПС №0000032240, №0000042240, №0000252201, №0000262201 від 07 червня 2012 року та №0000771701 від 05 червня 2012 року..

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов