Ухвала суду № 37483211, 12.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ К/9991/89601/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (далі - СДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-2883/08/1370

за позовом відкритого акціонерного товариства "Львівобленерго" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року Товариство звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним податкові повідомлення-рішення від 08.05.2008 № 0000071511/0/8608, від 01.07.2008 № 0000071511/1/11861 та від 10.09.2008 № 0000071511/2/16375, згідно з якими позивача зобов'язано сплатити штраф з податку на прибуток у сумі 83255,43 грн. за порушення граничних строків сплати цього податку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, позов задоволено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що податковим органом було незаконно змінено визначений платником напрям коштів, внесених на оплату поточних податкових зобов'язань, в рахунок погашення податкового боргу Товариства з податку на прибуток за минулі періоди.

Посилаючись на порушення судами підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5, пункту 7.7 статті 7, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму штрафу було донараховано ДПІ за наслідками проведення невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати Товариством податку на прибуток до бюджету за декларацією з податку на прибуток за 9 місяців 2006 року (оформленої актом від 22.04.2008 № 6-ш/15-1/00131587), під час цієї перевірки податковим органом було виявлено порушено позивачем граничних строків сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання.

Як з'ясували суди за наслідками дослідження наявних у справі доказів, податкова інспекція самовільно спрямовувала перераховані Товариством кошти на оплату поточних зобов'язань в рахунок погашення податкового боргу за минулі періоди.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, попередні судові інстанції дійшли об'єктивного висновку стосовно того, що пункт 7.7 статті 7 згаданого Закону не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції обґрунтовано зазначили про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-2883/08/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько