Ухвала суду № 37483088, 18.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Київ К/9991/32079/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року

у справі № 2-а-7639/10/1070

за позовом Згурівського комбінату комунальних підприємств

до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Згурівський комбінат комунальних підприємств (позивач) звернувся до суду з позовом до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000261660/0 від 13 квітня 2010 року, № 0000261660/1 від 06 травня 2010 року, № 0000261660/2 від 15 липня 2010 року, № 0000261660/3 від 04 жовтня 2010 року, № 0000291660/0 від 07 травня 2010 року, № 0000291660/1 від 03 червня 2010 року, № 0000351660/0 від 10 червня 2010 року, № 0000351660/1 від 05 липня 2010 року, № 0000351660/2 від 06 вересня 2010 року, № 0000421660/0 від 15 липня 2010 року, № 0000421660/1 від 10 серпня 2010 року, № 0000601660/2 від 22 жовтня 2010 року, № 0000461660/0 від 06 вересня 2010 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано правомірністю направлення контролюючим органом сплачених позивачем сум в рахунок погашення податкового боргу, оскільки відповідно до вимог пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року апеляційну скаргу Згурівського комбінату комунальних підприємств задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000261660/0 від 13 квітня 2010 року, № 0000261660/1 від 06 травня 2010 року, № 0000261660/2 від 15 липня 2010 року, № 0000261660/3 від 04 жовтня 2010 року, № 0000291660/0 від 07 травня 2010 року, № 0000291660/1 від 03 червня 2010 року, № 0000351660/0 від 10 червня 2010 року, № 0000351660/1 від 05 липня 2010 року, № 0000351660/2 від 06 вересня 2010 року, № 0000421660/0 від 15 липня 2010 року, № 0000421660/1 від 10 серпня 2010 року, № 0000601660/2 від 22 жовтня 2010 року, № 0000461660/0 від 06 вересня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року та залишення в силі постанови Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзні документальні перевірки з питань своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість за періоди з 30 квітня 2008 року по 17 березня 2010 року, з 30 липня 2008 року по 22 квітня 2010 року, з 30 січня 2009 року по 28 травня 2010 року, з 30 квітня 2009 року по 22 червня 2010 року, з 30 червня 2009 року по 31 серпня 2010 року, за результатами яких складено акти № 245/1600-05392074 від 13 квітня 2010 року, № 269/1600-05392074 від 07 травня 2010 року, № 334/1600-05392074 від 10 червня 2010 року, № 380/1600-05392074 від 15 липня 2010 року, № 446/1600-05392074 від 06 вересня 2010 року.

На підставі вказаних актів перевірок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000261660/0 від 13 квітня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 12 940,01 грн., № 0000291660/0 від 07 травня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 23 689,42 грн., № 0000351660/0 від 10 червня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 14 102,00 грн., № 0000421660/0 від 15 липня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 729,09 грн., № 0000461660/0 від 06 вересня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 10 681,77 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000261660/1 від 06 травня 2010 року, № 0000291660/1 від 03 червня 2010 року, № 0000351660/1 від 05 липня 2010 року, № 0000421660/1 від 10 серпня 2010 року, № 0000261660/2 від 15 липня 2010 року, № 0000351660/2 від 06 вересня 2010 року, № 0000261660/3 від 04 жовтня 2010 року, № 0000601660/2 від 22 жовтня 2010 року.

Перевірками встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем дотримано граничний строк сплати сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених в поданих податкових деклараціях, що підтверджується долученими Згурівським комбінатом комунальних підприємств до матеріалів справи відповідними платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу».

Проте, контролюючим органом сплачені підприємством суми спрямовано на погашення податкового боргу інших періодів.

На думку відповідача, правомірність розподілу ним сплачених платником коштів підтверджується визначеною пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ рівністю бюджетних інтересів.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.

Крім того, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що в податкових повідомленнях-рішеннях № 0000261660/0 від 13 квітня 2010 року, № 0000261660/1 від 06 травня 2010 року, № 0000261660/2 від 15 липня 2010 року, № 0000291660/0 від 07 травня 2010 року, № 0000291660/1 від 03 червня 2010 року контролюючим органом помилково визначено суму штрафу, яка не відповідає сумі податкового боргу з податку на додану вартість, що, зокрема, податковим органом не спростовано.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.