Ухвала суду № 37483044, 30.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 року м. Київ К/9991/41074/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010

у справі № 2а-12392/08/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна

фірма „Союз-Інвест"

до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції

Дніпропетровської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Союз-Інвест" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.02.2011 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000142301/2 від 30.07.2010.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01.02.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова що у листопаді 2006 року відповідачем була проведена позапланова документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2006 року та складено акт № 219/ДСК/235/32729856 від 01.11.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення №0000272342/0 від 06.11.2006, №0000272342/1 від 04.12.2006, №0000272342/2 від 22.01.2007, №0000272342/3 від 02.04.2007.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за серпень 2006 року на суму 223900 грн., оскільки товар, за який відбувся розрахунок в липні 2006 року, в цей період не отримувався.

Позивачем у липні 2006 року були здійснені платежі за поставлений товар у жовтні, листопаді, грудні 2005 року, січні 2006 року на загальну суму 855202, 10 грн., у тому числі податок на додану вартість 223900 грн.

Сума податку на додану вартість поступово відносилася позивачем до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів і відображалася в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальників.

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закон України „Про податок на додану вартість" пов'язує право на його виникнення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 у справі № 2а-12392/08/0470 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 у справі № 2а-12392/08/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко