Ухвала суду № 37473406, 17.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2014р. Справа № 9104/32018/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Клюби В.В.,

судді Сапіги В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, м.Хмельницький

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2010р. у справі №2а-1875/10/2270/3

за позовом Закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" (тепер - Приватне акціонерне товариство "Старокостянтинівнафтопродукт"), м.Хмельницький

до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, м.Хмельницький

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач: Закрите акціонерне товариство "Старокостянтинівнафтопродукт" звернулось до суду з адміністративним позовом до відповідача: Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 262533,00грн., в тому числі, 175022,00грн. - основного платежу та 87511,00грн. - штрафних санкцій.

19.05.2010р. постановою Хмельницького окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0002712301/05993 від 10.08.2009р., №0002712301/1/8164 від 19.10.2009р., №0002712301/2/9754 від 15.12.2009р., №0002712301/3/2288 від 24.02.2010р., якими для Закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" було визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 262533,00грн., в тому числі, 175022,00грн. - за основним платежем та 87511,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з судовим рішенням першої інстанції, відповідач звернувся до Львівського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

В обґрунтування заявлених вимог відповідач наголосив на тому, що відсутність істотних умов Договору №18/08-1 від 18.08.2006р., без яких реальне виконання господарських зобов'язань за цим договором є неможливим, відсутність у договорі підпису з боку виконавця робіт, послуг, відсутність достатньої кількості трудових ресурсів, відсутність спеціальних будівельних машин і механізмів, транспортних засобів, а також відсутність дозволу (ліцензії) на виконання будівельних робіт, передбачених договором, свідчать про: по-перше, суперечність Договору; і по-друге, -відсутність спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлювались.

Таким чином, апелянт вважає, що підприємством було порушено вимоги ст.ст.203, 228 ЦК України, а саме: укладено правочин, що суперечить моральним засадам суспільства, не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а також порушує публічний порядок. На підставі цього відповідач стверджує, що укладений договір №18/08-0 від 18.08.2006р. є нікчемним.

В апеляційній скарзі відповідач просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2010р. у справі №2-а-1875/10/2270/3 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Від позивача до суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вважає оскаржувану постанову законною і обґрунтованою, спростовує положення апеляційної скарги та просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Хмельницької області без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржувану постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на наступне:

Судом встановлено, що за результатами планової документальної перевірки позивача: ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006р. по 31.03.2009р. складено Акт №6680/23-4/22769927 від 20.07.2009р. (далі - Акт).

Під час перевірки було виявлено порушення, що призвели до завищення валових витрат на загальну суму 492859,00грн. та завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 207225,00грн.

У висновку Акту перевірки зазначено про порушення ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт" вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.3.1 та п.п.8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 175022,00грн.

Також в Акті зазначено порушення позивачем вимог п.п.7.2.4 та п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4, абз.б) п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено залишок від'ємного значення за березень 2009р., що включається до складу податкового кредиту квітня 2009р. (рядок 26 декларації за березень 2009р.) на 899082,00грн.

Перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.04.2006р. по 31.03.2009р. встановлено їх завищення всього на суму 207225,00грн., в результаті чого було допущено порушення вимог п.п.8.3.1 та п.п.8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме позивачем невірно визначалась балансова вартість групи основних фондів, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на 207225,00грн.

Відповідач прийшов до висновку про відсутність істотних умов Договору №18/08-1 від 18.08.2006р., без яких реальне виконання господарських зобов'язань за договором є неможливим. В результаті цього підприємством було допущено порушення ст.ст.203, 228 ЦК України, а саме укладено правочин, що суперечить моральним засадам суспільства, не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а також порушує публічний порядок.

На підставі вказаного Акту було винесено податкове повідомлення-рішення №0002712301/05993 від 10.08.2009р., яким для закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 262533,00грн., в тому числі, 175022,00грн. - за основним платежем та 87511,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами оскарження вищезгаданих результатів перевірки порядку було прийнято податкові повідомлення-рішення за №0002712301/1/8164 від 19.10.2009р., за №0002712301/2/9754 від 15.12.2009р. та за №0002712301/3/2288 від 24.02.2010р., якими визначені суми податкового зобов'язання були залишені без змін.

Всебічно та правильно проаналізувавши всі матеріали адміністративної справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно безпідставності твердження відповідача про завищення валових витрат позивачем на суму 492859,00грн., яке грунтується на підставі відсутності первинних документів, підтверджуючих платіжних, розрахункових та інших документів, що підтверджують понесені позивачем витрати.

Відповідно до п.5.1 та п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3, 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень, пов'язаних з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В матеріалах справи наявний договір підряду №18/08-1, укладений між ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт" та ТОВ "Нафтаспецбуд" 18.08.2006р., відповідно до якого Генпідрядник зобов'язувався провести ремонт резервуарів нафтобази у м.Старокостянтинів, відповідно до проектно-кошторисної документації.

В якості додатків до Договору №18/08-1 від 18.08.2006р., між сторонами підписані: Календарний графік виконання робіт; Календарний графік виконання робіт (нова редакція від 19.03.2007р.); протокол №2 від 19.03.2007р. узгодження договірної ціни до Договору №18/08-1 від 18.08.2006р.; довідка про вартість виконаних робіт (форми №КБ-3).

13.08.2006р. між Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю "Нафтаспецбуд" (Генпідрядник) та Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю "Укррезервуарсервіс" (Субпідрядник) укладений Договір №13/09-1, згідно з умовами якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник приймає на себе виконання робіт на об'єкті "Ремонт нафтобази у м.Староконстянтинів Хмельницької області".

Обсяги виконаних робіт, відповідно до п.2 Договору, визначаються згідно проектно-кошторисної документації, яка є невід'ємною частиною цієї угоди.

Відповідно до умов п.3 Договору загальна вартість робіт, яка підлягає виконанню, визначається згідно доданому кошторису (додаток №1).

Субпідрядник - Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "Укррезервуарсервіс" мало Ліцензію Державного комітету України з будівництва та архітектури (Серія АА №774056) на будівельну діяльність (згідно з переліком) строком дії з 19.08.2004р. по 19.08.2007р.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено обома сторонами, Замовник та Генпідрядник за Договором №18/08-1 від 18.08.2006р. виконали передбачені договором зобов'язання: роботи в установлені графіком строки та в обсягах, передбачених кошторисною документацією; повну оплату виконаних робіт.

На підтвердження зазначених обставин в матеріалах справи наявні копії первинних документів, що підтверджують витрати ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт" у 2006-2007рр. на суму 933626,53грн.; копії актів виконаних робіт КБ-2; довідок про вартість виконаних робіт КБ-3 за період з вересня 2006р. по червень 2007р. та з серпня по жовтень 2007р. по виконаних ремонтних роботах згідно вищезазначеного договору підряду.

Крім того позивачем до суду першої інстанції було надано копії документів, які підтверджують встановлення договірних цін на ремонт Старокостянтинівської нафтобази, копії висновків про технічний стан резервуарів. На підтвердження правильності формування податкового кредиту до матеріалів справи також долучено копії відповідних податкових накладних, виданих ТОВ "Нафтаспецбуд" за вказаний період ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта про те, що наявність в матеріалах справи вище згаданих документів не є безумовною підставою для віднесення таких сум на збільшення балансової вартості основних фондів та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, адже відображення усіх операцій у межах договору №18/08-1 від 18.08.2006р. здійснювалось на підставі первинних документів, форма яких затверджена спільним наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002р. - КБ-2В та КБ-3, а тому позивачем підтверджено заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами.

24.07.2008р. між Закритим акцiонерним товариством "Старокостянтинівнафтопродукт" в особі Голови Правління Воха А.В. та Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю "Нафтаспецбуд" в особі директора Iсмагулова Б.Г. підписано Угоду про використання факсимільного підпису, згідно з умовами якої Сторони визнають, що примірники договору №18/08-1 вiд 18.08.2006р. та додаткових угод до нього, на яких проставлено факсимільний підпис уповноваженої особи ТОВ "Нафтаспецбуд" - ОСОБА_1, за наведеним зразком, мають юридичну силу на рівні з документами підписаними вказаною особою власноручно. Сторони також погодилися використовувати факсимільний підпис ОСОБА_1 вказаного зразка при укладенні між собою інших договорів, угод тощо. Керуючись ст.631 ЦК України Сторони встановили, що даний Договір поширює свою дію на відносини сторін, що виникли між ними починаючи з 18.08.2006р.

На підставі зазначеного апеляційним судом не може бути взято до уваги доводи апеляційної скарги про те, що на договорі №13/09-1 відсутній підпис виконавця робіт, оскільки сторони погодили застосування аналога власноручного підпису (факсиміле) ОСОБА_1 на договорі №18/08-1 від 18.09.2006р. та додаткових угодах до нього.

Відносно посилань відповідача на відсутність у ТОВ "Нафтаспецбуд" ліцензії на виконання будівельних робіт, передбачених договором, то ці доводи не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на таке.

Керуючись вимогами ст.838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучати до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Таким чином, при залученні до виконання будівельних робіт, згідно з договором підряду іншого суб'єкта підприємницької діяльності, який має ліцензію на виконання певного виду будівельних робіт, підприємство виступає Генеральним підрядником.

Переліком видів робіт провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж), затвердженим наказом Держпідприємництва та Держбуду від 13.09.2001р. №112/182, встановлено, що при новому будівництві, реконструкції та капітальному ремонті не передбачено ліцензування функцій генерального підрядника.

Позиція яка передбачає, якщо підприємство не виконує будівельні роботи власними силами, а залучає до виконання інших осіб (субпідрядників) на певні види будівельних робіт, які підлягають ліцензуванню, ліцензію отримувати не потрібно знайшла своє відображення у листі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 06.03.2006р. №14/3-89.

Крім того, ТОВ "Нафтаспецбуд", залучено на умовах субпідряду ТОВ "Укррезервуарсервіс", яке здійснювало будівельну діяльність на підставі ліцензії серії АА №774056, уклавши з останнім договір субпідряду, тим самим перебравши на себе функції генерального підрядника. Про проведення даних робіт складались відповідні довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти прийому виконаних підрядних робіт, договірні ціни.

10.11.2006р. ТОВ "Нафтаспецбуд" також отримало ліцензію на виконання передбачених договором будівельних та ремонтних робіт.

Також цим спростовуються посилання апелянта на відсутність у ТОВ "Нафтаспецбуд" достатньої кількості трудових ресурсів, спеціальних машин і механізмів, транспортних засобів.

Зокрема, варто зазначити, що заборони чи особливих умов залучення субпідрядників договором не встановлено, відповідно до п.61 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, підрядник скористався своїм правом залучити до виконання договору субпідрядників, які мають необхідні дозволи, матеріальні та людські ресурси.

До того ж інформація про наявність працівників опирається на розрахунки комунального податку ТОВ "Нафтаспецбуд", а, отже, є неповною, оскільки в таких розрахунках не враховуються сумісники, особи, найняті на підставі цивільно-правових угод, тощо. Відповідна правова позиція закріплена в наказі Державної податкової адміністрації України від 24.12.2003р. №625.

Висновок скаржника про відсутність технічних можливостей виконання ремонтних робіт по договору №18/08-1 від 18.08.2006р. на основі сплати податку з власників транспортних засобів також є невірним, оскільки сплата податку відбувається лише за власні транспортні засоби без врахування тих технічних засобів, що працювали в ТОВ "Нафтаспецбуд" на умовах найму, позички і інших цивільно-правових договорів тощо.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що відсутність істотних умов Договору №18/08-1 від 18.08.2006р., без яких реальне виконання господарських зобов'язань за цим договором є неможливим, свідчить про відсутність спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлювались, то з цього приводу слід зазначити, що відсутність у тексті договору окремих умов, які постановою КМ України №668 від 01.08.2005р. №3.2005р. відносяться до істотних при договорів підряду у капітальному будівництві, не тягне за собою недійсності таких договорів, оскільки така недійсність прямо не встановлена законом.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок відповідача про завищення амортизаційних відрахувань грунтується на його припущеннях щодо нікчемності договору №18/08-1 від 18.08.2006р. між позивачем та ТОВ "Нафтаспецбуд", укладення якого, на думку відповідача, суперечить положенням п.5 ст.203, ст.ст.203, 228, 875, 877 ЦК України та ст.318 ГК України, не спричинило реального настання наслідків, суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок.

Однак, такий висновок відповідача суперечить вимогам чинного законодавства та судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема, з огляду на наступне:

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

За приписами ч.1 ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю.

Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України як за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак, відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт" та ТОВ "Нафтаспецбуд" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним відповідними, належними та допустимими засобами доказування.

Крім того, Пленумом Верховного Суду України у Постанові №9 від 06.11.2009р., було звернено увагу на наступне: "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Аналогічна правова позиція відображена в судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема, відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. в справі №К/9991/50772/12, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім цього, дійсність Договору №18/08-1 від 18.08.2006р. підтверджуються рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2010р. у справі №10/98-10, згідно з яким у задоволенні позову ЗАТ "Старокостянтинівнафтопродукт" до ТОВ "Нафтаспецбуд" про визання договору підряду недійсним відмовлено, у зв'язку із недоведеністю позовних вимог. Згадане рішення ніким не оскаржувалось і набрало законної сили.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. №2379/12/13-12, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах адміністративної справи та досліджені докази, прийшов до правильного висновку, що посадовими особами ДПІ у м.Хмельницькому було безпідставно визначено для позивача суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 262533,00грн., в тому числі, 175022,00грн. - за основним платежем та 87511,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення було цілком обґрунтовано визнано протиправними та скасовано судом.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; 2) змінити постанову суду; 3) скасувати її та прийняти нову постанову суду; 4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі; 5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2010р. у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002712301/05993 від 10.08.2009р., №0002712301/1/8164 від 19.10.2009р., №0002712301/2/9754 від 15.12.2009р., №0002712301/3/2288 від 24.02.2010р., якими для Закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" було визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 262533,00грн., в тому числі, 175022,00грн. - за основним платежем та 87511,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є правомірною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись вимогами ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, м.Хмельницький на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2010р. у справі №2а-1875/10/2270/3 за позовом Закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" (тепер - Приватне акціонерне товариство "Старокостянтинівнафтопродукт"), м.Хмельницький до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, м.Хмельницький про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2010р. у справі №2а-1875/10/2270/3 за позовом Закритого акціонерного товариства "Старокостянтинівнафтопродукт" (тепер - Приватне акціонерне товариство "Старокостянтинівнафтопродукт"), м.Хмельницький до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, м.Хмельницький про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя В.В. Клюба

Суддя В.П. Сапіга