Постанова № 37468778, 03.03.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2014 р. Справа № 805/2075/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Скріпніка А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини А1402 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за службові відрядження у розмірі 2095,87 грн., -

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2014 року Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах громадянина ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1402 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за службові відрядження у розмірі 2095,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що майор ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А1402, на посаді заступника начальника штабу з бойового управління, де і знаходиться на грошовому забезпеченні. Відповідно до наказів командира Військової частини А1402 №150 від 24.07.2013 року, №153 від 29.07.2013 року, №214 від 15.10.2012 року, №217 від 18.10.2013 року, №256 від 05.12.2013 року, №261 від 11.12.2013 року, №264 від 13.12.2013 року та №268 від 19.12.2013 року майор ОСОБА_1 перебував у службових відрядженнях.

На підставі ст. 9, 9-1, 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.п. 1.5, 1.10 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 року військова частина А1402 зобов'язана була виплатити ОСОБА_1 грошову заборгованість за службові відрядження в сумі 2 095,87 грн. компенсацію замість не отриманого речового майна, чи за згодою останньої - видати не отримане речове майно.

Таким чином, Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері просив визнати неправомірними дії командування військової частини А1402 щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої компенсації за службові відрядження у сумі 2 095,87 грн., та стягнути з військової частини А1402 на користь ОСОБА_1 компенсацію за службові відрядження у розмірі 2 095,87 грн.

03.03.2014 року від прокурора через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Позивач до суду не з'явився, був повідомлений належним чином.

28.02.2014 року представником відповідача через канцелярію суду були надані письмові пояснення на адміністративний позов, в яких відповідач позовні вимоги визнає частково, та зазначає, що Військова частина № А1402 є бюджетною установою, фінансується виключно з державного бюджету, здійснює оплату за наявності бюджетних асигнувань, та за відповідними кодами економічної класифікації видатків бюджету.

Крім того, як зазначено в письмових поясненнях, Військова частині № А1402 не здійснює прибуткової господарської діяльності, тому не має альтернативних джерел фінансування, що в свою чергу на даний час унеможливлює виплату заборгованості позивачу з підйомної допомоги у сумі 2 095,87 грн., тому відповідач просить суд відстрочити виплату заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 6 ст. 128 КАС України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що майор ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А1402, на посаді заступника начальника штабу з бойового управління, де і знаходиться на грошовому забезпеченні.

Також судом встановлено, що позивач неодноразово виїжджав у відрядження, зокрема, відповідно до наказів командира Військової частини А1402 №150 від 24.07.2013 року, №153 від 29.07.2013 року, №214 від 15.10.2012 року, №217 від 18.10.2013 року, №256 від 05.12.2013 року, №261 від 11.12.2013 року, №264 від 13.12.2013 року та №268 від 19.12.2013 року (а.с. 9-16).

Згідно довідки Військова частина визнає наявну, але не виплачену позабюджетну заборгованість по відрядженням за 2010-2013 року на суму 2 095 грн, 87 коп. (а.с. 6).

У добровільному порядку відповідач вказану суму позивачу не виплачує.

Прокурор із вказаними діями відповідача не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються права, свободи та інтереси позивача, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Проблемою даного спору є питання щодо виплати компенсації за відрядження.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не доведено суду правомірність своїх дій щодо відмови у виплаті компенсації за відрядження з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 6 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року, пунктів 1.5, 1.10 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністра фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року передбачене, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням і інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати по відрядженню.

Відповідно до вимог п 11 Постанови КМУ № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» та п. 1.13 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 9 від 17.01.2000 року значиться, що військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження військовослужбовець подає у фінансовий орган військової частини авансовий звіт про витрачені у зв'язку з відрядженням суми, до якого додаються належно оформлене посвідчення про відрядження, оригінали документів про витрати на наймання житлового приміщення та проїзні документи. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20рп-/2004 по справі № 1-27/2004 за конституційним поданням Народних Депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень статей 44,47,78,80 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік…» визначено правову позицію даного суду з питань обмеження гарантій та компенсацій військовослужбовцям Згідно з нею, комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту останніх, зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Здійснення, таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, враховуючи вищенаведені правові норми та досліджені обставин суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за службові відрядження, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, як вже зазначалось судом раніше, відповідач в своїх письмових поясненнях просив суд відстрочити виплату заборгованості.

З цього приводу суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Таким чином, при системному аналізі вказаної норми, суду приходить до висновку, що питання про відстрочення виконання судового рішення слід розглядати після набрання рішенням законної сили та видачі виконавчого листа.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини А1402 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за службові відрядження у розмірі 2095,87 грн. - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини А1402 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за службові відрядження у розмірі 2 095,87 грн.

Стягнути з Військової частини А1402 (код ЄДРОПУ 07760091) на користь ОСОБА_1 компенсацію за службові відрядження у розмірі 2 095,87 (дві тисячі дев'яносто п'ять) грн. 87 (вісімдесят сім) коп.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скріпнік А.І.