Постанова № 37467804, 27.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 р. справа № 804/16825/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

судді Павловського Д.П.

судді Серьогіної О.В.

при секретарі судового засідання Трайдук С.В.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представник відповідача не прибув

представника третьої особи Аносова В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу № 369-к від 29.11.2013 р., зобов'язання поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р., та зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ :

10 грудня 2013 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 29.11.2013 р. № 369-к;

- зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р.;

- зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- судові витрати покласти на відповідача (а.с. 2-4).

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що наказом № 369-к від 29.11.2013 р. його було звільнено з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, у зв'язку із поновленням на работі працівника, відповідно до п. 6 ст 40 КЗпП України. Поновлюючи на роботі ОСОБА_4, відповідачем не було враховано, що його поновлюють на посаді, яку він ніколи за займав. Також, позивач зазначає, що при звільнені з посади, йому не було запропоновано іншу аналогічну роботу, а також, в порушення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звільнено під час тимчасової непрацездатності. Отже, ОСОБА_1 вважає наказ про звільнення незаконним і протиправним, та таким, що підлягає скасуванню. Просить суд поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2013 р. відкрито провадження у справі, та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні. Враховуючи, що судом при прийнятті позовної заяви встановлено, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, одночасно з відкриттям провадження у справі, ухвалою суду її залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с. 1).

У судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (а.с. 176), до суду свого уповноваженого представника 27.02.2014 р. не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.

У судовому засіданні 18.02.2014 р. представник відповідача за довіреністю В.О. Лещенко (а.с. 112), проти задоволення позовних вимог заперечував, надав усні пояснення, в яких наголошував, що Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів діяла на підставі, та у межах наданих їй повноважень, наказ є законним, звільнення позивача відповідало вимогам чинного законодавства, тому, у задоволенні позовних вимог просив суд відмовити за необгрунтованістю.

У судовому засіданні представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечував, надав до суду письмові заперечення проти позову (а.с. 146-147, 151-153). В письмових запереченнях зазначив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 року по справі № 2а/0470/13741/12 було поновлено до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області на посаді заступника начальника - начальника управління з контролю якості та реклами ОСОБА_4 Враховуючи, що штатним розписом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області посаду заступника начальника - начальника управління з контролю якості та реклами не передбачено, то Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області була вимушена звернутись до Дніпропетровського окружного суду з заявою про встановлення способу виконання постанови від 03.12.2012 року по справі № 2а/0470/13741/12. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року було визначено поновити ОСОБА_4 на рівнозначний посаді, а саме посаді заступника начальника - начальника управління з контролю якості та реклами.

Враховуючи, що посада заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, яку обіймав ОСОБА_1, згідно зі штатним розписом є рівнозначною посаді ОСОБА_4, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з метою виконання рішення суду, видала наказ № 369-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади заступника начальника, та видано наказ № 379-к про поновлення на роботі ОСОБА_4

Додатково представник третьої особи повідомив суду, що 29.11.2013 року о 14:10 ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом про його звільнення, однак, останній у присутності спеціалістів Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області від підпису наказу № 369-к відмовився, а через деякий час зателефонував до секретаря та повідомив, що він захворів, та знаходиться на лікарняному. Наступного робочого дня у понеділок 02.12.2013 року, за адресою ОСОБА_1 прибули спеціалісти Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, з метою ознайомлення останнього з наказом про звільнення, однак ОСОБА_1 за адресою проживання не було. Телефоном він повідомив, що знаходиться на лікарняному, та виїхав за межі міста, що зафіксовано відповідним актом. Представник третьої особи наголошував, що ОСОБА_1 у своїй автобіографії зазначено, що його дружина ОСОБА_6 працює на посаді медичної сестри у 7-й міської лікарні м. Дніпропетровська, яка на теперішній час об'єднана з клінічним об'єднанням скорої медичної допомоги, та має назву КЗ "Дніпропетровське клінічне швидкої медичної допомоги Дніпропетровської обласної ради". Зазначав, що саме зазначеним медичним закладом було видано лікарняний лист ОСОБА_1, отже, лист непрацездатності виданий не за місцем мешкання, а за місцем роботи своєї дружини, а також той факт, що 02.12.2013 року ОСОБА_1 знаходився за межами міста, визивають сумніви у його хворобі.

Враховуючи, що рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на посаду заступника начальника - начальника управління з контролю якості та реклами на рівнозначній посаді, є обов'язковим до виконання, то дії відповідача при звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області вважає цілком законними та такими, що не протирічать вимогам КЗпП України.

Разом з тим, представник третьої особи повідомив суду, що 22.01.2014 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, на підставі скарги ОСОБА_1, з обставин незаконного звільнення, проведено позапланову перевірку, за результатами якої в частині незаконного звільнення ОСОБА_1, порушень встановлено не було. Враховуючи вищевикладене, представник третьої особи просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Дослідивши всі матеріали справи, враховуючи повідомлені позивачем та представником позивача обставини, пояснення представника відповідача, письмові заперечення третьої особи, оцінивши докази відповідно до вимог ст. ст. 69 - 72 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що є підстави для прийняття законного рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно п. 1, 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні справ щодо публічної служби пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу» встановлено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється передусім із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також із підстав визначених спеціальним законом, при звільненні особи з державної служби на неї розповсюджуються гарантії передбачені Кодексом законів про працю України.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Судом вжито передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі по суті заявлених позовних вимог, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Так, одночасно із відкриттям провадження у справі, ухвалою суду від 13.12.2013 р. у відповідача витребувано докази з власної ініціативи, яких, на думку суду, не вистачає (а.с. 1).

Разом з тим, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 р. задоволено заяву представника позивача про забезпечення доказів, та судом витребувано у відповідача додаткові докази до справи (а.с. 51-52).

На вимоги ухвал суду відповідачем надано наступні документи:

- довідка щодо середньомісячної заробітної плати позивача (а.с. 61);

- копія наказу № 379-к від 03.12.2013 року (а.с. 62);

- копія наказу № 370-к від 29.11.2013 року (а.с. 63);

- копія наказу № 369-к від 29.11.2013 року (а.с. 64);

- копія постанови Дніпропетровського окружного суду від 03.12.2012 р. (а.с. 65-67);

- копія ухвали Дніпропетровського окружного суду від 25.07.2013 р. (а.с. 86-88);

- копія штатного розпису на 2013 рік (а.с. 68-75);

- копія штатного розпису на 2012 рік (а.с. 76-83);

- копія наказу № 35 від 20.02.2013 року (а.с. 84);

- копія положення про Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (а.с. 89-96);

- копія положення про Інспекцію з питань захисту прав споживачів України (а.с. 101-111).

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 31-33), відповідно до наказу № 459-к від 14.07.2010 р., працював в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 15.07.2010 р. на посаді заступника начальника Головного управління - начальника управління правового забезпечення та роботи з регіонами, про що є відповідний запис у трудовій книжці позивача (а.с. 8-9).

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що 29.11.2013 р. наказом №369-к Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів було звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 5).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 року у справі № 2а/0470/13741/12 (а.с. 13-15), та ухвали суду від 25.07.2013 р. у справі № 283вр-13/2а/0470/13741/12 (а.с. 86-88), керуючись ч. 5 ст. 124 Конституції України, Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів наказом № 370-к від 29.11.2013 р. поновлено на роботі ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (а.с. 63).

Щодо посилання позивача, про поновлення на посаді ОСОБА_4, який ніколи не виконував цієї роботи, судом встановлено, що згідно штатного розпису Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів на 2010 рік (а.с. 117-126), управління складалось із Управління з контролю якості промислових та продовольчих товарів, Управління з контролю якості послуг та реклами, Управління правового забезпечення та роботи з регіонами. З 15.07.2010 р. позивача було призначено на посаду заступника начальника Головного управління (Головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів) - начальника управління правового забезпечення та роботи з регіонами, що підтверджується записом № 19 в трудовій книжці.

Наказом від 06.06.2011 р. № 274-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника Головного управління (Головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів), що підтверджується записом № 22 в трудовій книжці (а.с. 8-9).

Наказом від 24.05.2012 р. № 5-к позивач був звільнений з посади заступника начальника Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів у зв'язку з переведенням до Інспекції з питань захисту прав споживачіву Дніпропетровській області, що підтверджується записом № 29 в трудовій книжці.

Наказом від 18.04.2013 № 132-к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, що підтверджується записом № 31 в трудовій книжці, з якої і був звільнений наказом від 29.11.2013 р. № 369-к, із записом в трудовій книжці під № 32.

З огляду на займані посади позивача чітко вбачається, що такої посади, з якої було звільнено ОСОБА_4, як посада заступника начальника Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів - начальника управління з контролю якості послуг та реклами або посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області - начальника управління по контролю якості послуг та реклами, ОСОБА_1 ніколи не займав.

Судом встановлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 283вр-13/2а/0470/13741/12 встановлено спосіб і порядок виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 р. в справі № 2а/0470/13741/12 про поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області - начальника управління по контролю якості послуг та реклами з 23.11.2010 р - шляхом поновлення ОСОБА_4 на рівнозначній посаді (а.с. 86-88).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можє бути у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Отже, судом не зобов'язано ОСОБА_4 поновити на посаді, яку займав ОСОБА_1, а саме на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, якою, відповідно до штатного розпису на 2013 рік, який введено в дію з 20.05.2013 р., передбачена кількість штатних одиниць - 1.

Судом також встановлено, що відповідно до наказу № 379-к від 03.12.2013 р. ОСОБА_4, якого було поновлено на посаді позивача, з 03.12.2013 р. було звільнено з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, судом встановлено, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, іншої работи, всупереч чинному законодавству України, ОСОБА_1 запропоновано не було, в судове засідання відповідачем та третьою особою не надано доказів про відсутність вакантних посад в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.

До письмових заперечень, представником відповідача було надано наступні документи:

- копія автобіографії ОСОБА_1 (а.с. 154);

- акт перевірки Територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області щодо додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 04-01-123/41 (а.с. 155-165);

- копія відповіді Дніпропетровської дирекції УДППЗ "Укрпошта" на запит начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області щодо доставки рекомендованого листа (а.с. 166);

- акт Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області від 02.12.2013 р. про неможливість ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення (а.с. 168);

- акт Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області від 29.11.2013 р. щодо ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення, та про відмову від отримання копії (а.с. 169);

- лист Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_1 щодо повідомлення про звільнення та прохання з'явитись до сектору кадрів для одержання трудової книжки та здачі посвідчення (а.с. 170).

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ознайомлений із наказом про звільнення № 369-к від 29.11.2013 р. лише 04.12.2013 р., про що міститься відповідний запис на наказі, закріплений підписом позивача (а.с. 64), що спростовує інформацію відповідача про ознайомлення із наказом 29.11.2013 р.

Щодо посилання відповідача у письмових запереченнях, та наданому доказу, а саме акту Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області від 02.12.2013 р. про неможливість ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення під час виїзду на адресу позивача, слід зазначити, що ОСОБА_1 перебував не на стаціонарному лікуванні, а на амбулаторному, що не зобов'язує його знаходитись за визначеною адресою.

Статтею 33 Конституції України гарантовано право кожному громадянину на законних підставах перебувати на території України, гарантована свобода пересування, а також вільний вибір місця проживання.

Судом встановлено, що листом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області №03/01-26/4066 від 02.12.2013 р. щодо повідомлення позивача про отримання трудової книжки, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 170), позивача було повідомлено про те, що 29.11.2013 р. його звільнено, та прохання з'явитися до сектору кадрів для одержання трудової книжки, що суперечить акту від 29.11.2013 р. (а.с. 169) про відмову позивача від отримання копії наказу.

Також, судом встановлено, що з 22.01.2014 р. по 24.01.2014 р. Територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області було проведено перевірку Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, за результатами якої складено акт додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 04-01-123/41 (а.с. 155-165). У висновках акту встановлено порушення інспекцією ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, та серед іншого зазначено, що відповідно до відомостей, що містяться в Книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, ОСОБА_1 отримав трудову унижку 04.12.2013 р., що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 47 КЗпП України. Вимогами ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільнені працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Проте, виплата остаточного розрахунку при звільнені ОСОБА_1 здійснена із порушенням законодавчо встановлених строків.

Отже, актом № № 04-01-123/41 спростовуються доводи третьої особи, щодо повідомлення ним, що під час позапланової перевірки, порушень не було.

Серед іншого, судом досліджено Табель обліку робочого часу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області за листопад 2013 року (а.с. 183), з якого вбачається, що ОСОБА_1 29.11.2013 р. відпрацював повний 8-ми годинний робочий день, що суперечить самому виданому наказу № 369-к "Про звільнення ОСОБА_1", отже, враховуючи позивача звільненим з 29.11.2013 р., останнім днем, який відпрацював ОСОБА_1 повинно бути 28.11.2013 року.

Суд також критично ставиться до посилання відповідача щодо обраного позивачем медичного закладу для звернення за медичною допомогою, а саме зазначенням, що в автобіографії (а.с. 154) вказано, що дружина позивача працює в Комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7", враховуючи, що чинним законодавством не передбачено звернення хворих до медичних установ лише за адресою проживання, або місцем роботи. Державою надано всі умови для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування в державних та комунальних закладах охорони здоров'я.

В ході розгляду справи судом встановлено, що під час звільнення позивача, він був тимчасово непрацездатний, а саме з 29.11.2013 р. по 06.12.2013 р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АГН № 594087 (а.с. 19).

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

З метою об'єктивного розгляду справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 р. у Комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7", яким видано ОСОБА_1 листок непрацездатності, витребувано додаткові докази до адміністративної справи, а саме інформацію щодо перебування позивача на лікарняному у період листопад - грудень 2013 р., з наданням витягу з журналу реєстрації листків непрацездатності, із зазначенням дати звернення та терміну перебування на лікарняному (а.с. 51-52).

Комунальним закладом "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" було надано копії виписок із журналів реєстрації листків непрацездатності (а.с. 137-138), якими, під № з/п 1158 встановлено, що ОСОБА_1 дійсно 29.11.2013 р. звернувся до медичного закладу із скаргами на кашель та підвищенням температури, та йому було призначено необхідне лікування. Лікарем загальної практики - сімейної медицини АЗПСМ № 1 ОСОБА_7, хворому ОСОБА_1 був виданий листок непрацездатності №594087 з 29.11.2013 р. по 06.12.2013 р. з діагнозом гострий бронхіт. 07.12.2013 р. позивач мав стати до роботи.

Відповідно до абз. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем правомірність своїх дій не доведена, під час судового засідання було встановлено, що ОСОБА_1 звільнено від займаної посади, саме під час його тимчасової непрацездатності, що не допускається з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як це визначено ч. 3 ст. 40 КЗпП України, отже, прийнятий наказ № 369-к "Про звільнення ОСОБА_1" є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституцією України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, та право на своєчасне отримання винагороди за працю захищено законом.

З урахуванням сукупності встановлених під час розгляду справи обставин, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 29.11.2013 р. № 369-к «Про звільнення ОСОБА_1», зобов'язання Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р., зобов'язання Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, враховуючи що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, з порушенням встановленого законодавством порядку, підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2013 року по день фактичного поновлення на роботі, але не більш як за один рік, з врахуванням рекомендацій п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9.

Згідно ст. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки (а.с. 61), середньоденна заробітна плата позивача у Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, становить 270,19 грн. (4 127,36 грн. отриманих за жовтень 2013 р. + 4 788,89 грн. отриманих за листопад 2013 р., поділених на 33 відпрацьовані робочі дні).

З урахуванням відомостей закріплених в Листах Міністерства соціальної політики України від 21 серпня 2012 року № 9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік», від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» за період з 29 листопада 2013 року по 27 лютого 2014 року, включаючи ці дні, позивач перебував у вимушеному прогулі 62 робочих дні (1 робочий день листопада 2013 р.+ 22 робочих дня грудня 2013 р.+ 20 робочих днів січня 2014 р. + 19 робочих днів лютого 2014 р.)

Сума заробітної плати, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку - 270,19 грн. на число робочих днів за період вимушеного прогулу - 62 дні, що становить 16 751,78 грн. (270,19 грн. х 62 дні).

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Відповідно до довідки Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області ОСОБА_1 під час звільнення виплачено вихідну допомогу при остаточному розрахунку у розмірі 4 548,66 грн. (а.с. 61).

Отже, за час вимушеного прогулу позивачу належить до виплати 12203,12 грн. (16 751,78 - 4548,66 грн. = 12203,12 грн).

Разом з цим, середньомісячна заробітна плата позивача, яку він отримував працюючи в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, станом на день звільнення становила 4458,13 грн. (4127,36 грн. + 4788,89 грн. : 2 місяці), що підтверджується довідкою виданою Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (а.с. 61), отже, при виконанні рішення суду в частині негайного присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць - саме ця сума повинна використовуватись.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби - виконуються негайно.

Згідно ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Отже, постанова суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями).

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 04 березня 2014 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 122, 158 - 163, 167, 186, 254, 256, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу № 369-к від 29.11.2013 р., зобов'язання поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р., та зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів № 369-к від 29.11.2013 р. «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р.

Стягнути з Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (код ЄДРПОУ 37641677, індекс 03680, м. Київ-150, вул. Горького, буд. 174) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2013 року по дату поновлення на роботі.

Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 04 березня 2014 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя С. В. Прудник Д. П. Павловський О. В. Серьогіна