Ухвала суду № 37466735, 12.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 р. Справа № 814/446/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Ступакової І.Г.,

- Шевчук О.А.

при секретарі - Троян І.В.

з участю: представника приватного підприємства "Золотий Естамп" - Ткаченко Дениса Олександровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Золотий Естамп" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ПП "Золотий Естамп" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0002042301 від 05 жовтня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 549 650 грн. за порушення п.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України;

- №0002862301 від 13 грудня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 926 323 грн. за порушення п.п.4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.135.5.5 п.135.5 ст. 135, п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України;

- №0002882301 від 14 грудня 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за порушення законодавства про патентування у розмірі 26 598 грн. за порушення ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", п.125.1 ст. 125, п.102.1 ст. 102 ПК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що податковою безпідставно прийнято рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки підприємством правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість та віднесено до валових витрат суми від здійснення угод з контрагентами, які податкова помилково вважає нікчемними.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли своє відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому його висновки є правомірними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року позов задоволений.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС №0002042301 від 05 жовтня 2012 року, №0002862301 від 13 грудня 2012 року, №0002882301 від 14 грудня 2012 року.

Присуджено на користь ПП "Золотий Естамп" судові витрати у розмірі 4 954 грн. з Державного бюджету України. ДКС України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС.

В апеляційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що з 06 вересня по 14 вересня 2012 року податковою проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року.

21 вересня 2012 року за результатами перевірки відповідачем було складено акт №2563/22-200/23081952, у висновках якого крім іншого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п.4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.135.5.5 п.135.5 ст. 135, п.138.2, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 881 097 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 439 720 грн.; ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів господарської діяльності", абз."а" п.п.267.1.1 п.267.1 ст. 267 ПК України, в результаті чого встановлено факт оптової торгівельної діяльності.

На підставі даного акта відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002042301 від 05 жовтня 2012 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 439 720 грн. та штрафними санкціями на суму 109 930 грн.; №0002862301 від 13 грудня 2012 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 881 097 грн. та штрафними санкціями на суму 83 353 грн.; №0002882301 від 14 грудня 2012 року, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення законодавства про патентування в сумі 26 598 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт придбання товарів у контрагентів позивача, а отже ним правомірно віднесено до податкового кредиту, отриманий податок на додану вартість при придбані товарів у контрагентів, та правомірно віднесено суми вартості придбаного товару до валових витрат. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснювалась реалізація м'яса та харчової субпродукції свійської птиці без придбання торгового патенту.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції (тобто, реальної зміни майнового стану платника податків).

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(п.139.1 ст. 139).

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи апелянта є необґрунтованими.

Основною господарською діяльністю підприємства є, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами та діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період, ПП "Золотий Естамп" були укладені договори купівлі-продажу товарів з ТОВ "Ам-Рест", ТОВ "Росттон", ТОВ "Транс Гарант Сервіс", ТОВ "Перша технологічна компанія", ТОВ "Донбас Інвест ВН", фактичне виконання яких підтверджено наявними у справі видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами та квитанціями.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Разом з тим, на момент укладення позивачем договорів з вказаними контрагентами та отримання податкових накладних, останні були в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало діюче свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

При цьому, судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій із вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентами та правомірність формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення №0002042301 від 05 жовтня 2012 року та №0002862301 від 13 грудня 2012 є такими, що не ґрунтується на нормах Закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Щодо встановлених відповідачем порушень позивачем вимог Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.6 ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) - без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва, зокрема, як домашня птиця.

Згідно п.п."е" п.267.1.2 ст. 267 ПК України - не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання, зокрема, суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню.

З матеріалів справи вбачається, що підприємством реалізовувалось м'ясо та харчові субпродукти свійської птиці (курей), які вироблені вітчизняним виробником, а отже висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач мав право здійснювати реалізацію цієї продукції без придбання торгового патенту та скасування податкового повідомлення-рішення №0002882301 від 14 грудня 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за порушення законодавства про патентування у розмірі 26 598 грн. є правильними.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:

Суддя:

Суддя: