Постанова № 37466093, 03.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"03" березня 2014 р. Справа № 924/1345/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р.

у справі № 924/1345/13 (суддя Олійник Ю.П.)

за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня"

про стягнення 80 498,67 грн., ут.ч.64668,76 грн. основного боргу, 2411,19 грн. пені, 515,69 грн. 3% річних, 12903,03, грн. одноразова комісія за організацію поставки техніки

за участю представників сторін:

позивача: Куляша О.І.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. у справі №924/1345/13 позов Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" про стягнення 80498,67 грн., у т.ч. 64668,76 грн. - основного боргу, 2411,19 грн. - пені, 515,69 грн. - 3% річних, 12903,03 грн. - одноразова комісія за організацію поставки техніки задоволено.

При винесенні вказаного вище рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", найменування якої змінено на ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та СТОВ "Берегиня було укладено договір фінансового лізингу №22-10-417 стс-фл/621 від 01.09.10 р., за умовами якого позивач, як лізингодавець, передає відповідачу, як лізингоодержувачу, у користування предмет лізингу, вказаний у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна та вартість предмета лізингу", а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, зокрема, положення, наведені у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З матеріалів справи місцевим господарським судом було встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору лізингу позивач передав відповідачу предмети лізингу вартістю 106 080,00 грн. та 98 730, 00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 18 від 14.10.13. При цьому, відповідач зобов'язався здійснювати лізингові платежі згідно погодженого графіку сплати лізингових платежів. З урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів складає 64 668,76 грн.

Виходячи з положень ст. 625 ЦК України та того факту, що нарахування 3% річних здійнені позивачем правомірно в межах максимально можливого розміру, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 515,69 грн. підлягають до задоволення.

В обґрунтування своїх висновків в частині стягнення пені в розмірі 2 411, 19 грн., суд першої інстанції вказав на приписи ст. ст. 546, 549, 551 ЦК України, ст. ст.. 83, 233 ГК України та положення, визначені п. п. 7.1, 7.7 договору.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. у справі № 924/1345/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

20.12.2013 р. відповідачем було подано відзив по справі, в якому зазначалося про неспіврозмірність нарахованої пені та 3% річних сумі основного зобов'язання за надзвичайно короткий проміжок часу протермінування лізингових платежів.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Скаржник вказує на те, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен приймати до уваги майновий стан сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховувати інтереси обох сторін.

Як стверджує скаржник, судом першої інстанції не враховано скрутний матеріальний стан СТОВ «Берегиня» на даний час, що пов'язано із специфікою діяльності підприємства у сільському господарстві.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції не встановлювались обставини підписання договору, а також дійсність укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу №22-10-417 стз-фл/621 від 01.09.2010 року, що є предметом спору в даній справі та згідно якого виникли зобов'язання у відповідача.

З огляду на вказане вище, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначекних законом підстав, а тому просить рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013р. у справі № 924/1345/13 скасувати повністю та постановити нове, яким відмовити Державному ПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в частині стягнення штрафних санкцій: 2411,19 грн. - пені та 515,69 грн. - 3% річних.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

При вирішенні спору господарським судом Хмельницької області правомірно взято до уваги, що клопотання позивача про зменшення пені є необгрунтованим, оскільки згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, зменшується, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Суд першої інстанції правомірно вказує в рішенні на вимоги ст. 233 ГК України, в яких передбачено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Також, позивач звертає увагу на той факт, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів по справі на підтвердження своїх вимог.

Позивач стверджує, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, об'єктивно надав оцінку наявним у справі доказам та врахував інтереси обох сторін відповідно до вимог ст. ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, а тому вимоги апелянта не підлягають до задоволення.

З посиланням на положення ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, та з урахуванням того факту, що розмір заявленої позивачем до стягнення пені є значно меншим від суми основного боргу, позивач зазначає, що вимоги скаржника в частині зменшення розміру пені є неправомірними та безпідставними.

З приводу твердження скаржника про недійсність укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, позивач звертає увагу на те, що протягом дії договору фінансового лізингу, укладеного між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Берегиня», під час судового розгляду справи в суді першої інстанції апелянт не заявляв вимоги щодо недійсності укладання вищевказаного договору та не заявляв вимоги щодо нікчемності договору лізингу. Крім того, відповідачем не було надано доказів визнання недійсним договору фінансового лізингу № 22-10-417 стз-фл/621 від 01.09.2010 р., що свідчить про дійсність та чинність вищевказаного договору на момент його виконання та подання позовної заяви до суду.

З урахуванням вказаного, на думку позивача такі твердження скаржника є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Таким чином, позивач вважає, що суд першої інстанції цілком законно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

3 березня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача (скаржника) - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 84-85), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підверджується матеріалами справи, між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", найменування якої змінено на ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та СТОВ "Берегиня" виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору фінансового лізингу №22-10-417 стс-фл/621 від 01.09.10 р. (далі по тексту - Договір), (а.с. 14-21).

За умовами п. 1 Договору позивач, як лізингодавець, передає відповідачу, як лізингоодержувачу, у користування на визначений Договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна та вартість предмета лізингу", а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

У додатку № 1 до договору вказаний предмет лізингу, що передається відповідачу, а саме, універсальні дискові агрегати УДА-4,5-20 та УДА 3,8-20 вартістю 204 810,00 грн. (20 481,00 грн. попередній лізинговий платіж та 12 903,03 грн. комісії в якості попередної оплати) (а.с. 27).

У розділі 3 Договору визначені права та обов'язки сторін. Так, зокрема, серед обов'язків лізингоодержувача зазначено такий обов'язок як своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Крім того, сторонами погоджений графік внесення лізингових платежів та графіки сплати попередніх платежів.

Так, згідно з п. 4.1 Договору за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує чергові лізингові платежі, що включають: попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмету лізингу у розмірі 10% його вартості, на який не нараховується лізинговий платіж в частині одноразової комісії за організацію поставки предмета лізингу; відшкодування вартості предмета лізингу рівними частинами за весь термін лізингу від суми невідшкодованої поперенім лізинговим платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору у розмірі 7% річних від невідшкодованої вартості предмету лізингу; одноразову комісію за організацію поставки предмета лізингу у розмірі 7% від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу.

У відповідності до положень п. 4.2 Договору лізингоодержувач після укладення договору на підставі виставленого лізингодавцем рахунку, який діє протягом 3 днів, перераховує попередній лізинговий платіж та одноразову комісію за організацію поставки техніки у розмірі, визначеному п. 4.1 Договору. Згідно з п. 4.3 Договору з моменту підписання акту лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує чергові лізингові платежі, що включають відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу та комісію за супроводження договору у розмірі, передбаченому у п. 4.1 договору.

У п. 5.1. Договору сторони погодили, що предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом за умови перерахування платежів в розмірі, визначеному п.4.2 Договору.

Згідно з п. 7.1 договору за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 8.1. Договору останній набуває чинності від дати надходження суми попереднього платежу, сплаченого на підставі виставленого лізингодавцем рахунку згідно п. 4.2. Договору, на рахунок лізингодавця і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна та вартість предмета лізингу", та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором.

Як свідчать матеріали справи, на виконання п. 5.1 Договору сторони підписали акт № 18 від 04.10.2010 р. приймання-передачі предмета лізингу: універсальний дисковий агрегат УДА-4,5-20 вартістю 106 080,00 грн. та універсальний дисковий агрегат УДА 3,8-20 вартістю 98 730,00 грн. (а.с. 22).

Позивач стверджує, що у зв'язку з невнесенням відповідачем чергових лізингових платежів у визначені договором строки виникла заборгованість у розмірі 64668,76 грн. (до 04.10.13 було зобов'язання сплатити 98616,02 грн., сплачено лише 33947, 26 грн.). Крім того, відповідачем не сплачена одноразова комісія за організацію поставки техніки у розмірі 12903,03 грн. За прострочення внесення лізингових платежів позивачем нарахована пеня у розмірі 2411,19 грн. за період з 05.04.2013 р. по 08.10.2013 р. та 3% річних у розмірі 505,24 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 09.10.13 р. позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості, яку було отримано відповідачем 10.10.2013 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист (а.с. 28-29).

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

В силу приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між сторонами склалися договірні правовідносини на підставі укладення договору фінансового лізингу №22-10-417 стс-фл/621 від 01.09.10 р.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Як було встановлено вище, умовами розділу 4 договору фінансового лізингу сторони визначили лізингові платежі та порядок їх сплати.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, факт виконання позивачем своїх договірних зобов'язань в частині передання відповідачу предмета лізингу вартістю 106080,00 грн. та 98730,00 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі № 18 від 14.10.13 р.

Натомість, докази на підтвердження факту виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості предмета лізингу в частині суми, яку вказує позивач, 64 668, 76 грн. в матеріалах справи відсутні.

Крім того, на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, скаржником (відповідачем) не було подано жодних належних доказів у розумінні ст.. 34 ГПК України на спростування факту наявності заборгованості в розмірі 64 668, 76 грн.

Колегія суддів зауважує, що Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, а лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість, в тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 5 ст. 10, п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону).

Ураховуючи той факт, що договірні зобов'язання відповідачем не виконувалися належним чином, на підставі чого перед позивачем утворилася заборгованість в розмірі 64 668, 76 грн. згідно з розрахунком позивача за період з 04.04.2013 р. по 04.10.2013 р. (а.с. 12-13), суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є обгрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виконання відповідачем умов договору, визначених у п.п. 4.1- 4.3, в частині проведення оплати одноразової комісії за організацію поставки техніки у розмірі 7% невідшкодованої вартості предмету лізингу, яка становить 12903,03 грн.

З огляду на вказане, колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача одноразової комісії в розмірі 12903,03 грн.

Стосовно вирішення питання про правомірність задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 515,69 грн. за період з 05.04.13 по 08.10.13 р. судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

З огляду на наведені вище приписи закону та встановлений факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, цілком законними та такими, що відповідають вимогам закону є позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 515,69 грн. за період з 05.04.13 по 08.10.13 р.

З приводу позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2411,19 грн. за період з 05.04.13 по 08.10.13р., суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

З огляду на встановлені обставини у даній справі, очевидним є те, що в порушення абз. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання за Договором лізингу щодо сплати лізингових платежів у сумі 64 668, 76 грн. належним чином не виконані (докази погашення заборгованості відсутні), а тому відповідач у відповідності до положень ст. 610 та ст. 612 ЦК України є простроченим боржником перед позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі п.7.1 договору за прострочення внесення лізингових платежів позивачем нарахована пеня у розмірі 2411,19грн. за період з 05.04.13 по 08.10.13. При цьому згідно п.7.7 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань у повному обсязі.

У відповідності до ст. 230 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення господарського зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, а тому позивачем, у відповідності до умов п. п. 7.1, 7.7 договору фінансового лізингу правомірно нараховано пеню за прострочення сплати лізингових платежів, за період з період з 05.04.13 по 08.10.2013 р., у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, розмір якої складає 2411,19 грн.

Щодо заявлено позивачем клопотання про зменшення розміру пені, то суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів ст.. ст.. 83, 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, правової позиції, наведеної у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", та того факту, що відповідачем свій скрутний матеріальний стан всупереч ст. 33 ГПК України не підтверджений жодними належними доказами, погоджується з тим, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного, такого, що узгоджується з нормами закону, висновку стосовно стягнення з відповідача пені в розмірі 2411,19 грн.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. у справі №924/1345/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. у справі №924/1345/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" - без задоволення.

2. Справу № 924/1345/13 надіслати господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.