Постанова № 37466091, 04.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа№ 910/16667/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І.О.

за участю

представників сторін : від позивача - Кривошея Д.А..;

від відповідача - Києнко Я.Д.;

від прокуратури - не з'явився.,

за участі ОСОБА_4 (стажист)

розглянувши апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс"

на рішення

господарського суду м. Києва

від 28.10.2013 р.

у справі 910/16667/13 (суддя Босий В.П.)

за позовом Заступника Київського прокурора з нагляду

за додержанням законів у воєнній

сфері в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

до Концерну "Військторгсервіс"

про стягнення 38957,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.10.2013 року позовні вимоги Заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено повністю.

Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А; ідентифікаційний код 33689922) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 10 826 (десять тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 14 коп. та штраф річних у розмірі 28 130 (двадцять вісім тисяч сто тридцять) грн. 92 коп. Видати наказ.

Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А; ідентифікаційний код 33689922) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

В судове засідання 18.02.2014 року представники відповідача та прокурора в судове засідання не з'явилися, проте належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання. Розгляд справи було відкладено на 04.03.2014 року.

В судове засідання 04.03.2014 року представник прокуратури в судове засідання не з'явився, проте належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника прокуратури, враховуючи що прокуратура належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 14.05.2012 р. між Міністерством оборони України (замовник) та Концерном "Військторгсервіс" (виконавець) було укладено договір про надання для Державних потреб послуг пов'язаних з доглядом за тілом людини (послуги лазень) №286/5/12/1 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов'язується у 2012 році надати послуги, пов'язані з доглядом за тілом людини (послуги лазень), а замовник - прийняти та оплатити надані послуги в кількості, у строки і виключно за цінами згідно положень цього договору.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що послуги надаються регулярно, строки та обсяги їх будуть визначені у специфікації та плані (додаток №1 до договору), який є невід'ємною частиною договору. День надання послуг лазень (миття особового складу) виконавець погоджує з представником замовника. Періодичність миття особового складу - сім днів. Миття особового складу здійснювати в населених пунктах, де дислокуються військові частини.

Згідно з п. 6.3.1 Договору виконавець зобов'язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором.

Додатком №1 до Договору сторони погодили План надання послуг пов'язаних з доглядом за тілом людини (послуги лазень) військовим частинам у 2012 році, а додатком №2 - у 2013 році.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань надання послуг, у зв'язку з чим прокурор вказує на обов'язок відповідача сплати пеню у розмірі 10826,14 грн. та штраф у розмірі 28130,92 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що послуги надаються регулярно, строки та обсяги їх будуть визначені у специфікації та плані (додаток №1 до договору), який є невід'ємною частиною договору.

В той же час слід відзначити, що матеріали справи містять докази порушення відповідачем визначених додатком №1 до Договору обсягів надання у 2012 році послуг згідно умов Договору, що підтверджується актом звіряння розрахунків від 15.01.21013 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Концерном "Військторгсервіс" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з надання послуг за Договором, у зв'язку з чим прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 10826,14 грн. та штрафу у розмірі 28130,92 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановлений строк свого обов'язку з надання послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 7.3.3 Договору у разі порушення строків надання послуг, визначених цим договором, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості ненаданих послуг за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Враховуючи, що встановлено факт прострочення виконання зобов'язання з надання послуг понад 30 днів, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 28130,92 грн.

Також є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги прокурора про стягнення з відповідача пені у розмірі 10826,14 грн. за прострочення виконання зобов'язання з надання послуг.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Концерну "Військторгсервіс" на користь Міністерства оборони України штрафу у розмірі 28130,92 грн. та пені у розмірі 10826,14 грн.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оборону України" фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Враховуючи викладене, Заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду першої інстанції з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Міністерства оборони України.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 28.10.2013 року у справі № 910/16667/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/16667/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови складено 04.03.2014 року.