Рішення № 37465924, 03.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/774/14 03.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укркомплексбуд"

до Управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 60774,11 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Сич Є.Ю. за довіреністю № б/н від 31.12.2013 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укркомплексбуд" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач) про стягнення 60774,11 грн. на підставі Договору підряду № 229-а з капітального ремонту асфальтового покриття від 28.11.2011 р., з яких: 57352,39 грн. основного боргу, 2210,08 грн. пені за період з 02.12.2011 р. по 02.06.2012 р., 867,36 грн. 3% річних за період з 02.12.2011 р. по 02.06.2012 р. та 344,28 грн. інфляційних нарахувань за період з 02.12.2011 р. по 02.06.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов вищенаведеного договору позивач виконав та передав відповідачу роботи, передбачені цим договором, втім відповідач виконані позивачем роботи не оплатив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/774/14 та призначено розгляд справи на 17.02.2014 р. о 11:00 год.

08.02.2014 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач повністю заперечує заявлені позовні вимоги, оскільки відповідно до пункту 2.9 спірного договору розрахунок за виконані роботи проводиться протягом 14 банківських днів з дати надходження бюджетного фінансування на рахунок відповідача, тоді як протягом 2013 року бюджетні кошти на сплату заборгованості за виконані в 2011 році роботи з капітального ремонту асфальтового покриття, в т.ч. за спірним договором, на рахунки відповідача не надходили. Крім того, відповідач зазначає, що з урахуванням пункту 5.2 спірного договору він звільнений від сплати пені за порушення строків оплати виконаних робіт.

14.02.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2014 р. Зокрема, додатковими поясненнями стосовно виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті за спірним договором (01.12.2011 р.) та початку періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення грошового зобов'язання (з 02.12.2011 р.), при цьому позивач наполягає, що факт затримки чи відсутності бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплати робіт за спірним договором. Також до наведеного супровідного листа додано письмове підтвердження позивача про відсутність аналогічного спору, копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача (серія АД № 094104) та стосовно відповідача (серія АД № 094106) станом на 04.02.2014 р., копії претензії позивача № 558/13 від 27.11.2013 р. з доказами її направлення відповідачу.

14.02.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

В судове засідання, призначене на 17.02.2014 р., з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 17.02.2014 р. надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої 14.02.2014 р. через відділ діловодства суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.02.2014 р. заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 08.02.2014 р. через відділ діловодства суду.

В судовому засіданні 17.02.2014 р. здійснювався розгляд заяви позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 63646,91 грн. заборгованості на підставі Договору підряду № 229-А з капітального ремонту асфальтового покриття від 28.11.2011 р., з яких: 57352,39 грн. основного боргу, 2210,08 грн. пені за період з 02.12.2011 р. по 02.06.2012 р., 3686,27 грн. 3% річних за період з 02.12.2011 р. по 21.01.2014 р. та 398,17 грн. інфляційних нарахувань за період за період з 02.12.2011 р. по 21.01.2014 р.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), зокрема, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (зокрема, в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Судом встановлено, що відповідно до поданої суду 14.02.2014 р. заяви про збільшення позовних вимог, позивач збільшив позовні вимоги в частині розміру 3% та інфляційних нарахувань, здійснивши їх нарахування за весь період прострочення спірного грошового зобов'язання, а саме за період з 02.12.2011 р. по 21.01.2014 р. В іншій частині позовні вимоги позивач залишив без змін.

Крім того, до вищезазначеної заяви про збільшення позовних вимог позивачем додані докази її направлення відповідачу у справі, а матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у встановлених порядку та розмірі.

При цьому судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, подану до суду 14.02.2014 р.

Отже, нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, становить 63646,91 грн., з яких: 57352,39 грн. основного боргу, 2210,08 грн. пені, 3686,27 грн. 3% річних та 398,17 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 17.02.2014 р. було оголошено перерву до 03.03.2014 р. об. 11:10 год.

В судове засідання 03.03.2014 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 03.03.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином з огляду на наступне.

Як зазначено в абз. 1, 2 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

За змістом статті 87 ГПК України надіслання повних рішень та ухвал сторонам, прокурору, третім особам, які були присутні в судовому засіданні, законом не передбачено.

Отже, з огляду на присутність представника відповідача в судовому засідання 17.02.2014 р., останній вважається належним чином повідомленим про час і місце наступного судового засідання, призначеного на 03.03.2014 р. об 11:10 год. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка представників сторін, в т.ч. відповідача, про те, що вони повідомлені про оголошення перерви в судовому засіданні 17.02.2014 р. до 03.03.2014 р. об 11:10 год.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 03.03.2014 р. без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

В судовому засіданні 03.03.2014 р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 03.03.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

28.11.2011 між Управлінням житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (Замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укркомплексбуд" (Підрядник, позивач) був укладений Договір підряду № 229-а з капітального ремонту асфальтового покриття (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору Замовник (відповідач) доручає, а Підрядник (позивач) бере на себе зобов'язання по виконанню робіт з капітального ремонту асфальтування прибудинкової території за адресою: вул. Монтажників, 75-81 у Солом'янському районі м. Києва (далі - Роботи), у відповідності з кошторисною документацією, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Обсяг та конкретні види Робіт по об'єкту визначаються в кошторисі, що затверджується Замовником (п. 1.2. Договору).

У відповідності до пункту 2.2 Договору Роботи за цим договором фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно п. 2.3 Договору, вартість та обсяг Робіт визначені на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 16.09.2011 № 1694 та кошторисної документації, що отримала позитивний висновок державної експертизи, і становить 57352,39 грн., в тому числі ПДВ 20% - 9558,73 грн.

Відповідно до пункту 2.4 Договору остаточна вартість Робіт визначається на підставі акта здачі-приймання робіт, але не повинна перевищувати вартість, зазначену в пункті 2.3 даного Договору.

Згідно з пунктом 2.7 Договору Замовник (відповідач) здійснює оплату Робіт, що передбачені Договором, на підставі пункту 49 Бюджетного кодексу України після підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.9 Договору, у разі затримки бюджетного фінансування (відсутність коштів на розрахунковому рахунку замовника), замовник зобов'язується провести розрахунок за виконані Роботи протягом 14 банківських днів з дати надходження бюджетного фінансування на його рахунок.

У пункті 3.1 Договору сторони передбачили, що здача-приймання виконаних Робіт по об'єкту оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2в (далі - Акт) і довідки про вартість виконаних робіт та витрат типової форми № КБ-3 (далі - Довідка).

Відповідно до п.п. 4.2.2 п. 4.2 Договору Замовник (відповідач) зобов'язаний після підписання Акта оплатити виконані Роботи.

У п. 9.2 Договору визначено строк виконання робіт по об'єкту 30 листопада 2011 року.

Згідно п. 9.1 Договору даний Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2011 року.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним були виконані, а відповідачем були прийняті роботи з капітального ремонту асфальтового покриття за адресою: вул. Монтажників, 75-81 у Солом'янському районі м. Києва на загальну суму 57352,39 грн., у зв'язку з чим 01.12.2011 р. сторони підписали Акт № 229-А/1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р. (форма № КБ-2в) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрати/ за листопад 2011 р. (форма № КБ-3).

Позивач також зазначив, що згідно п. 2.7 Договору оплата робіт здійснюється відповідачем після підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

Натомість, як зазначив позивач, відповідач повністю не виконав умови Договору щодо оплати виконаних на підставі Договору робіт, у зв'язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість, яка станом на час звернення позивача з позовом до суду становить 57352,39 грн.

Позивач вказав, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами стосовно погашення заборгованості за Договором. Зокрема, 28.11.2013 р. позивач направив відповідачу претензію № 558/13 від 27.11.2013 р., що підтверджується копіями фіскального чеку № 9717 від 28.11.2013 р. та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0302000559616.

Втім відповідач спірну заборгованість не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва.

Відповідач повністю заперечує заявлені позовні вимоги, оскільки відповідно до пункту 2.9 Договору розрахунок за виконані роботи проводиться протягом 14 банківських днів з дати надходження бюджетного фінансування на рахунок відповідача, тоді як протягом 2013 року кошти на сплату заборгованості за виконані в 2011 році роботи з капітального ремонту асфальтового покриття, в т.ч. за спірним договором, на рахунки відповідача не надходили. Крім того, відповідач зазначає, що з урахуванням пункту 5.2 Договору він звільнений від сплати пені за порушення строків оплати виконаних робіт.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами фактично укладений договір будівельного підряду, який є особливим видом договору підряду. А тому саме наведений договір та відповідні положення статей параграфів 1 та 3 глави 61 підрозділу І розділу III ЦК України визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбачених ним підрядних робіт та їх оплати.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику (ч. 2 ст. 837 ЦК України).

Змістом статті 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ч. 1 ст. 875 ЦК України).

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2 ст. 875 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 875 ЦК України визначено, що правовою основою регулювання відносин, пов'язаних з договором будівельного підряду є положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, від 04.12.2009, № 554 "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" такими типовими формами первинних облікових документів у будівництві є форма № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та форма № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати".

Отже, належним доказом, що підтверджує факт виконання підрядних робіт та їх вартість, є акти форми № КБ-2в та довідки форми № КБ-3.

Як встановлено судом, позивачем було виконано будівельні роботи на умовах, передбачених укладеним між сторонами Договором підряду № 229-а з капітального ремонту асфальтового покриття від 28.11.2011 р., на загальну суму 57352,39 грн. Факт, обсяги та вартість виконаних робіт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Акту № 229-А/1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р. (форма № КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрати/ за листопад 2011 р. (форма № КБ-3), які підписані та скріплені печатками сторін 01.12.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті виконаних робіт, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем за виконані будівельні роботи у розмірі 57352,39 грн. Крім того, факт порушення умов Договору визнано відповідачем, в підтвердження чого надано підписаний сторонами Акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укркомплексбуд" та Управлінням житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації за договором № 229-а, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 57352,39 грн.

Доводи відповідача щодо відсутності у нього обов'язку з оплати виконаних робіт за Договором підряду № 229-а з капітального ремонту асфальтового покриття від 28.11.2011 р., у зв'язку з тим, що протягом 2013 року бюджетні кошти на сплату заборгованості за виконані в 2011 році роботи з капітального ремонту асфальтового покриття, в т.ч. за спірним договором, на рахунки відповідача не надходили, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетного призначення на фінансування робіт за договором підряду не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати відповідних робіт, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України у п. 5 Оглядового листа ВГСУ від 18.02.2013 р. № 01-06/374/2013 "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 2 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Щодо положень пункту 2.9 Договору суд зазначає наступне: встановлення обов'язку Замовника (відповідача) провести розрахунок за виконані роботи протягом 14 банківських днів з дати надходження бюджетного фінансування на його рахунок, у випадку затримки бюджетного фінансування, суд не може розглядати як встановлення терміну виконання обов'язку Замовника з оплати виконаних робіт, з огляду на те, що поняття "термін" передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про надходження бюджетного фінансування такої вказівки не містить.

Разом з тим, згідно пункту 2.7 Договору передбачено здійснення Замовником (відповідачем) оплати робіт, що передбачені Договором, на підставі пункту 49 Бюджетного кодексу України після підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

Як встановлено судом, Акт № 229-А/1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р. (форма № КБ-2в) на суму 57352,39 грн. був підписаний та скріплений печатками сторін 01.12.2011 р.

Враховуючи положення пункту 2.7 Договору, суд прийшов до висновку, що обов'язок з оплати за виконані на підставі Договору роботи у відповідача виник наступного дня після підписання Акту № 229-А/1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р. (форма № КБ-2в), т.т. 02.12.2011 р., а отже прострочення виконання цього обов'язку настає відповідно з наступного дня, після встановленого терміну виконання, тобто з 03.02.2011 р.

Станом на час розгляду спору по суті відповідач не оплатив 57352,39 грн. за виконані позивачем на підставі Договору роботи, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 57352,39 грн. повністю.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 2210,08 грн. пені за період з 02.12.2011 р. по 02.06.2012 р., 3686,27 грн. 3% річних за період з 02.12.2011 р. по 21.01.2014 р. та 398,17 грн. інфляційних нарахувань за період за період з 02.12.2011 р. по 21.01.2014 р.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до пункту 5.1 Договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором, винна сторона сплачує неустойку у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від вартості невиконаних зобов'язань за кожний день прострочки.

Згідно ж пункту 5.2 Договору, Замовник (відповідач) звільняється від сплати пені за порушення строків оплати виконаних робіт у разі затримки фінансування з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні приписи містить частина 2 статті 218 ГК України, згідно якої учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. № 15/5027/715/2011, постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року.

Отже, відсутність бюджетного фінансування, як це стверджує відповідач при розгляді даного спору, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати робіт, виконаних на підставі Договору.

Крім того, відповідачем не доведено факт затримки бюджетного фінансування. Докази, надані відповідачем в якості підтвердження факту затримки бюджетного фінансування, а саме: звіти про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2 д, №2 м) за 2011 р., за 2012 р., звіт про надходження та використання інших надходжень спеціального фонду (форма №4-3д, №4-3м) за 2012 р., звіт про надходження та використання інших надходжень спеціального фонду (форма №4-3д, №4-3м) за 2013 р., не доводять факту затримки бюджетного фінансування на оплату робіт, виконаних по Договору підряду № 229-а з капітального ремонту асфальтового покриття від 28.11.2011 р., в тому числі і станом на дату підписання Акту № 229-А/1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р. від 01.12.2011 р. (форма № КБ-2в) - 01.12.2011 р.

Таким чином, відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності обставин, які звільняють його від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором підряду № 229-а з капітального ремонту асфальтового покриття від 28.11.2011 р.

Отже, дії відповідача є порушенням умов Договору, що, в свою чергу, є підставою для господарсько-правової відповідальності останнього відповідно до умов пункту 5.1 Договору.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на положення пункту 2.7 Договору судом було встановлено початок періоду прострочення спірної заборгованості з 03.12.2011 р., тож з урахуванням положень Договору та приписів законодавства, позивач має право на нарахування пені за прострочення оплати виконаних робіт за період з 03.12.2011 р. по 03.06.2012 р.

Оскільки позивач неправильно визначив день початку періоду прострочення спірної заборгованості, а рівно початку періоду нарахування пені, то суд (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") здійснив перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми пені та встановив наступне:

Сума боргу (грн..)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення57352.3903.12.2011 - 22.03.20121117.7500 %0.021 %*1351.7157352.3923.03.2012 - 02.06.2012727.5000 %0.0205 %*846.19

1351,71 грн. + 846,19 грн. = 2197,90 грн.

Отже, розмір пені за період з 03.12.2011 р. по 02.06.2012 р. становить 2197,90 грн.

При цьому судом враховані роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно яких щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Крім того, у п. 2.10 наведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 вказано, що до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тож враховуючи наведені норми і роз'яснення, а також за відсутності заяви сторони про застосування позовної давності, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2210,08 грн. пені за період з 02.12.2011 р. по 02.06.2012 р. є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню в сумі 2197,90 грн. за період з 03.12.2011 р. по 02.06.2012 р.

В іншій частині вимог стосовно стягнення пені, зокрема, в сумі 12,18 грн. (2210,08 грн. - 2197,90 грн. = 12,18 грн.) позивачу належить відмовити, оскільки позивач неправильно визначив день початку періоду прострочення спірної заборгованості.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивач неправильно визначив день початку періоду прострочення спірної заборгованості, а рівно початку періоду нарахування інфляційного збільшення та 3% річних, то суд (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум інфляційного збільшення та 3% річних, встановивши наступне:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції03.12.2011 - 21.01.201457352.391.007398.1757750.56

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів57352.3903.12.2011 - 21.01.20147813 %3681.55

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 398,17 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком суду за період з 03.12.2011 р. по 21.01.2014 р.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3686,27 грн. 3% річних за період з 02.12.2011 р. по 21.01.2014 р. підлягають лише частковому задоволенню в сумі 3681,55 грн. за період з 03.12.2011 р. по 21.01.2014 р.

В іншій частині вимог стосовно стягнення 3% річних, зокрема, в сумі 4,72 грн. (3686,27 грн. - 3681,55 грн. = 4,72 грн.) позивачу належить відмовити.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 57352,39 грн. основного боргу, 2197,90 грн. пені, 398,17 грн. інфляційних нарахувань та 3681,55 грн. 3% річних.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже за результатами вирішення даного спору на відповідача покладається судовий збір в сумі 1826,51 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (03020, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 41, ідентифікаційний код 37485401), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буівельна компанія "Укркомплексбуд" (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 1, ідентифікаційний код 35703778) 57352,39 грн. (п'ятдесят сім тисяч триста п'ятдесят дві гривні 39 коп.) основного боргу, 2197,90 грн. (дві тисячі сто дев'яносто сім гривень 90 коп.) пені, 398,17 грн. (триста дев'яносто вісім гривень 17 коп.) інфляційних нарахувань, 3681,55 грн. (три тисячі шістсот вісімдесят одну гривню 55 коп.) 3% річних, 1826,51 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять шість гривень 51 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.03.2014 р.

Суддя Гумега О.В.