Ухвала суду № 37461844, 21.01.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1309/5489/12 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.

Провадження № 22-ц/783/161/14 Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.

Категорія: 24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року м. Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - Федоришина А.В.

суддів : Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

при секретарі - Брикайло М.В.,

з участю: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» про визнання угоди недійсною та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

оскаржуваним рішенням відмовлено у зазначеному позові, яким ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір, укладений між сторонами 27.04.2011 року і посилалася на те, що діяльність Товариства носить характер нечесної підприємницької практики, за своїм змістом є пірамідальною схемою і тому в силу приписів Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 203, 215 ЦК України укладений договір є недійсним. Просила стягнути сплачені за цим договором грошові кошти в сумі 24121,75 грн.

Рішення оскаржила ОСОБА_3, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Зазначала, що суд невірно встановив фактичні обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта ОСОБА_2 на підтримання доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів не знаходить законних підстав для її задоволення з огляду на викладені мотиви.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції вірно виходив із того, що оспорюваний договір між ОСОБА_3 та ТОВ «Авто Житло План» відповідає передбаченим ст. 203 ЦК України загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання його недійсним не має.

Доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір є елементом пірамідальної схеми Товариства у його нечесній підприємницькій діяльності не відповідає законодавству.

Встановлено, що договір між сторонами у справі було укладено 27.04.2011 року.

Відповідно до ст. 1 договору його предметом є надання послуг ОСОБА_3 (як учаснику Програми), спрямованих на придбання транспортного засобу/об'єкту нерухомості (товару) через Програму «Авто-Житло», організовану Товариством на принципі взаємодопомоги учасників Програми.

Цією статтею визначено, що учасник Програми самостійно визначає вигідність придбання товару за попередньо накопичені ним кошти, можливість отримання у власність майна лише за частково сплачені ним кошти з наступним погашенням його залишкової вартості протягом достатнього для нього часу з мінімальними адміністративними витратами.

При цьому сторони погодили право ОСОБА_3 на самостійний вибір товару з орієнтовною ціною 200000 грн., яка може коливатися в залежності від його вартості на час придбання товару ОСОБА_3

Статтею 2 договору визначено обов'язки Товариства, зокрема: надати передбачені договором послуги, надавати інформацію, організовувати та створювати умови для придбання ОСОБА_3 товару.

Цією статтею передбачено, що послуги надаються у відповідності до Умов діяльності Програми (додаток №2 до договору).

Статтею 3 договору визначено обов'язки ОСОБА_3, зокрема: сплатити реєстраційний платіж, комісійну виплату, щомісячно сплачувати чисті платежі, адміністративні витрати, отримати товар тощо.

Як убачається із Умов діяльності Програми (додатку №2 до договору), учасники Програми одержують право на придбання товару на кошти фонду, який формується за рахунок чистих платежів учасників Програми (п. 5.5.). Право на отримання товару надається тому учаснику, у якого сплачена найбільша кількість чистих платежів (п. 5.8.).

Відповідно до матеріалів справи (а.с. 14), Товариство відмовило ОСОБА_3 у реалізації права на одержання товару, так як станом на 06.06.2011 року нею було сплачено чистих платежів на суму 555,55 грн., тобто менша їх кількість ніж інших учасників Програми.

За висновком колегії суддів дана відмова відповідає наведеним вище умовам договору.

Доводи апеляційної скарги про таку підприємницьку практику Товариства як нечесну, пірамідальність схеми з огляду на приписи п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними.

Так, аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час предметом оскаржуваного договору, укладеного в рамках функціонування системи придбання товару у групах Програми «Авто Житло», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним товару. І оскільки вимога ОСОБА_3 не була забезпечена у повному обсязі її зобов'язаннями, то відмову у реалізації її права не можна вважати порушенням Товариством умов договору.

Отже, таку діяльність Товариства не можна вважати пірамідальною схемою, а договір укладеним шляхом введення позивача в оману.

Крім цього слід зазначити, що оскільки ОСОБА_3 розуміла природу правочину, права та обов'язки за ним, а також інші його обставини; відповідач їх не приховував, не заперечував наявність обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину чи замовчував їх існування, то підстав вважати укладений правочин під впливом обману не має (ст. 230 ЦК України).

Не ґрунтуються на матеріалах справи твердження апелянта про відсутність інформації щодо реалізації прав за договором, адже оспорюваний договір (з урахуванням трьох його додатків) містив вичерпну інформацію щодо істотних його умов, в тому числі механізм реалізації прав ОСОБА_3, одержання відповідної інформації. Натомість ОСОБА_3 окрім заяви про бажання одержати товар з іншими заявами про надання інформації (у тому числі про результат розподільчого акту) до Товариства не зверталася і такі заяви у матеріалах справи відсутні.

Суперечать змісту оспорюваного договору посилання апелянта на його недійсність з огляду на відсутність істотної умови - строку виконання зобов'язань Товариством.

Так, статтею 8 договору передбачено порядок і строки передачі учаснику Програми товару. Разом із цим слід зазначити, що термін одержання товару у власність залежав від самої позивачки, оскільки за умовами договору це могло відбутися будь-коли за умови внесення нею найбільшої кількості чистих платежів серед інших учасників групи (Програми).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_3 (а.с. 63 зворот), Товариство зазначало, що реєстраційний платіж є платою за послуги Товариства і за рахунок цих коштів організовується та здійснюється діяльність Товариства, сплачується оренда приміщень, нараховується та сплачується заробітна плата працівникам, нараховується податок на прибуток тощо.

Обґрунтовуючи позов та апеляційну скаргу в частині невідповідності п. 9.3. додатку №2 договору (неможливість повернення реєстраційного платежу учаснику Програми після розірвання договору) Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_3 зазначала, що така умова створює істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін на користь Товариства без урахування інтересів споживача.

Разом із цим ОСОБА_3 не спростувала такі заперечення відповідача, не надала жодних розрахунків, на підставі яких можна було прийти до висновку про істотний дисбаланс прав і обов'язків сторін на користь одного із них.

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив і в цій частині позову.

Із матеріалів справи убачається, що діяльність Товариства полягає у адмініструванні придбання в групах.

На час виникнення спірних правовідносин (квітень-вересень 2011 року) така діяльність не вимагала наявності ліцензії і тому надання таких послуг є законною.

Отже, доводи апеляційної скарги про недійсність договору унаслідок укладення його недієздатною особою, є безпідставними.

Таким чином колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність його висновку і тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 317 ЦПК України колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: