Ухвала суду № 37454696, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/800/46918/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В., Костенка М.І., Степашка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу приватного підприємства «Друг»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р.

у справі № 823/2283/13-а

за позовом приватного підприємства «Друг»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року приватне підприємство «Друг» (далі - позивач, ПП «Друг») звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Черкасах), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.07.2013р. № 0002412301 та № 0002422301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Позивач в судове засідання 19.02.2014 р. не з'явився.

Відповідач у судове засідання 19.02.2014 р. не з'явився, відзив на касаційну скаргу не надав.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в ній документами.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.03.2013 р. по 04.04.2013 р., на підставі наказу від 22.03.2013 р. № 516 та направлення від 25.03.2013р. № 137/22-0, посадовими особами ДПІ у м. Черкасах згідно із підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Друг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з СД ТОВ «Христинівка-Агро», ДП «СГП «Ягубець», ТОВ АПГ «Аграрник», ТОВ «Геотехкомплект» та ТОВ «Інвестком-Капітал» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 04.04.2013 р. № 149/22-11/14192960 та встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 720 337 грн. та завищено бюджетне відшкодування в розмірі 50 000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 19.04.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення № 0002412301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 771 156 грн., у тому числі 2 720 337 грн. - за основним платежем, 50 819 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0002422301, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 50 000 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 19.04.2013 р. № 0002412301 та № 0002422301, рішенням Головного управління Міндоходів у Черкаській області вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки № 149/22-11/14192960 від 04.04.2013 р. підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість і зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з його контрагентами - СД ТОВ «Христинівка-Агро», ДП «СГП «Якубець», ТОВ «Геотехкомплект» та ТОВ «Інвестком-Капітал», оскільки останні, на переконання податкового органу, мають ознаки «фіктивності», а тому проведені з ними господарські операції не є такими, що фактично відбулись. Крім того, перевіряючими в акті податкової перевірки зазначено, що позивач придбавав товар за цінами вище рівня звичайних цін.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах з вказаними контрагентами є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Із аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною другою статті 9 зазначеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Тобто не з'ясовано належним чином напрямок та цілі діяльності позивача та чи відповідають дії по укладенню та виконанню спірних договорів господарській меті товариства.

Для цього судам слід було достеменно з'ясувати характер та зміст операцій у перевіреному періоді, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції (як-от при поставці товарів - документи на підтвердження їх транспортування, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, прийняття за кількістю та якістю, зберігання тощо).

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Так, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися дослідженням їх реальності без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій, а також на наявність у позивача належним чином складених податкових накладних.

Також, як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для висновку податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є, зокрема, твердження відповідача про те, що позивач здійснював купівлю сільськогосподарської продукції (сою посівну, кукурудзу посівну) за цінами вищими рівня звичайних цін.

Звичайна ціна, згідно підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайних цін до 01.01.2013 р., відповідно до пунктів 1 та 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, регулюється пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (положення якого діяли на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є - предметом купівлі-продажу.

Колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази рівня звичайних цін за господарськими операціями проведеними в перевіряємий період, суди дійшли передчасних висновків про доведеність або не доведеність порушень з боку позивача в цій частині.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищезазначені обставини враховано не було, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про порушення судами вимог передбачених статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного виконання операцій з поставки товарів (послуг) з визначеними податковим органом ризиковими контрагентами, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Друг» задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р. у справі № 823/2283/13-а - скасувати.

Справу № 823/2283/13-а направити на новий судовий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис М.І. КостенкоПомічник судді підпис О.І. Степашко З оригіналом згідно Т. Давидовська