Ухвала суду № 37454678, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/800/56525/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

судді - доповідача Мироненка О.В.

суддів - Черпіцької Л.Т.

Чумаченко Т.А.

провівши попередній розгляд справи за позовом ПП "Акрілат-Хімконтракт" до Дніпропетровської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 28.12.2012 та картки відмови від 28.12.2012 року за касаційною скаргою ПП "Акрілат-Хімконтракт" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2013 року позивач звернувся в суд із позовом до Дніпропетровської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 28.12.2012 та картки відмови від 28.12.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2013 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухваливши нову постанову, якою позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що Між позивачем (покупець) та компанією «WEIFANG Ensign Industry Co., LTD» (продавець) укладено контракт від 28.09.2012 року № LIQ120928B на поставку лимонної кислоти (моногідрат), код 291814000, виробництво Китай.

Згідно з додатком № 3 від 01.11.2012 року обумовлено постачання 100 т товару у мішках по 25 кг., по ціні 815 доларів США за тону. Вартість - 81500 доларів США.

Умови платежу: 15% передоплата, 85% по отриманню документів. Продавцем оформлено інвойс від 01.11.2012 року № FLIQ120928B3 (остання цифра ідентифікує інвойс як такий, що стосується виконання додатку № 3 від 01.11.2012 року) на ту саму суму поставки та із наведеними вище умовами платежу. Базис поставки CIF Одеса.

Товар представлений до митного оформлення за МД від 28.12.2012 року №110100000/2012/246363.

Митна вартість заявлена позивачем у ДМВ до митного оформлення із визначенням її за першим методом у розмірі 651 429,50 грн. (81 500 доларів США).

У зв'язку із спрацюванням автоматизованої системи управління ризиками, позивачу сформовано та направлено електронне повідомлення про необхідність надання додаткових документів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Декларант відмовився від подання додаткових документів та зазначив, що вказані документи надати у визначений термін немає можливості.

Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 28.12.2012 року № 110100000/2012/201984/1 (далі - рішення). Скоригована ціна за одиницю товару визначена на рівні 0,88 доларів США за 1 кг. товару. Митна вартість партії товару визначена у розмірі 88 000 доларів США.

У графі 33 рішення зазначено, що відповідно до п. 3 ст. 53, п. 4.1. ст. 54 Митного кодексу України здійснено контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

В результаті такого співставлення встановлено, що в платіжних дорученнях № 1027 від 14.12.2012 року та № 970 від 18.10.2012 року відсутні реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (сума сплати відрізняється від фактурної вартості). Проведено консультації декларанта з митним органом. Враховуючи вищезазначене, під час консультацій декларанта зобов'язано протягом 10-ти календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що консультації з декларантом проведені. Декларант відмовився від подання додаткових документів необхідних для підтвердження заявленої митної вартості.

Митну вартість товарів, що імпортуються, скориговано із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, з урахуванням наявної у митного органу та декларанта про вартість подібних (аналогічних) товарів за МД № 112050000/2012/28235 від 11.12.2012 року.

На підставі зазначеного рішення прийнято оскаржувану картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів № 110100000/2012/01882 (а.с. 13-14).

Згідно ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість застосовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (ст. 50 МК України).

Згідно із ч. 2 ст. 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Так, згідно з положеннями глави 9 Митного кодексу України, зокрема, згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні, зокрема за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 58 Митного кодексу України, у разі, якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 МК України).

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Зокрема, під час митного оформлення позивачем, крім іншого, надано платіжні доручення від 18.10.2012 року № 970 про перерахування 36 675 доларів США та № 1027 від 14.12.2012 року про перерахування 69 275 доларів США, а всього на суму 105 950 доларів США. У реквізитах платежу міститься загальне посилання на реквізити контракту. Платіжні доручення не містять відомостей щодо додатку до контракту, в рамках якого здійснюється платіж.

У той же час, за інвойсом від 01.11.2012 року № FLIQ120928B3 до додатку № 3 до контракту фактурна вартість складала 81 500 доларів США, що складає суму, меншу ніж загальна за наданими позивачем платіжними дорученнями, що відповідно дає підстави для виникнення сумніву щодо рівня ціни товару за додатком для цілей визначення митної вартості товару.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем матеріали дійсно мають розбіжності та неузгодженості, зазначені митницею, що об'єктивно зумовлювало виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем митної вартості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ПП "Акрілат-Хімконтракт" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді