Ухвала суду № 37454572, 18.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Київ К/800/54754/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі № 805/11137/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Житлово-комунального підприємства Іллічівського району по ремонту та експлуатації житлового фонду Іллічівського району м. Маріуполя Донецької області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до Житлово-комунального підприємства Іллічівського району по ремонту та експлуатації житлового фонду Іллічівського району м. Маріуполя Донецької області (Далі - Житлово-комунальне підприємство Іллічівського району м. Маріуполя Донецької області), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 24440,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з п.2 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Відповідно до “Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма 10-ПІ річна-поштова) затвердженого наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. №42, наданого відповідачем за 2012 рік, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 258 осіб, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, на підприємстві відповідача повинна складати 10 осіб. Згідно відомостей наданих відповідачем у Звіті, на його підприємстві в звітному періоді працювало 9 інвалідів, що менше встановленого нормативу та є порушенням Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідно звіту Житлово-комунального підприємства Іллічівського району м. Маріуполя Донецької області про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою 10-ПІ, який наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 258 осіб; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначена у звіті становить 10 осіб, що відповідає вимогам Закону. Фактично були працевлаштовані 9 інвалідів, чим порушуються вказані вище вимоги законодавства.

Керуючись ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів нарахувало Житлово-комунальному підприємству Іллічівського району м. Маріуполя Донецької області адміністративно-господарські санкції у розмірі 23965,12 грн., що підтверджується відповідним розрахунком. Відповідачем у встановлений ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) адміністративно-господарські санкції у розмірі 23965,12 грн. сплачені не були, що дає підстави для нарахування пені відповідно до ст. 20 вищезазначеного Закону і п. 4 Порядку, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

Станом на 23 липня 2013 року розмір нарахованої пені становить 475,20 грн., що підтверджується розрахунком, наданим позивачем.

Відповідачем протягом 2012 року надавалися звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі для інвалідів, неодноразово приймали участь в ярмарках вакансій для осіб з обмеженою працездатністю. Відповідач направляв листи до управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя Донецької області, Громадську організацію осіб з обмеженими можливостями “Джерело надії”, Громадську організацію осіб з обмеженими можливостями “С нами добрые сердца” про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що чинним у 2012 році законодавством на відповідача не покладений обов'язок по виявленню працездатних інвалідів, що бажають працювати.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як було зазначено раніше, на підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування 1 інваліда.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судами також встановлено, що підприємство протягом 2012 року направляло до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Обов'язок по організації працевлаштування інвалідів та пошуку підходящої роботи для них згідно зі ст. 9 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” та ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” покладений на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, державну службу зайнятості.

Отже, відповідачем на виконання наведених вимог законодавства вживалися необхідні заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак органами державної влади відповідна кількість інвалідів для працевлаштування направлена не була, разом з тим, обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: