Ухвала суду № 37454237, 25.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р. м. Київ К/800/59185/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Бевз В.І.

відповідача: Кошелєва А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року

у справі № 2а-17291/12/2670

за позовомСпільного українсько - німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» доОкружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько - німецьке товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» (далі по тексту - позивач, СП ТОВ «Кершер») звернулось з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року апеляційну скаргу ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу СП ТОВ «Кершер» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку СП ТОВ «Кершер» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами: ТОВ «Сервіс інженерних систем» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, ТОВ «Бренд-Строй» за період з 01.11.2010 року по 30.11.2010 року, за результатами якої складено акт від 11.09.2012 року № 969/41-20/25196004.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПС Центральний офіс з ОВПП ДПС прийнято податкові повідомлення - рішення 25.09.2012 року № 0004334120, яким, позивачу донараховано грошове зобов'язання у розмірі 4 844 007,00 грн. за основним платежем з податку на додану вартість та 1 810 891,00 грн. штрафних санкцій (всього 6 654 898,00 грн.) та № 0004344120, яким позивачу визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 8333,00 грн. за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.05.2010 року між ТОВ «Бренд-Строй» та СП ТОВ «Кершер» укладено договір № 2312/1/643 від 25.10.2010 року, відповідно до умов якого, ТОВ «Бренд-Строй» зобов'язалось розробити документацію, згідно наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та по справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофі № 228 від 15.05.2006 року, а саме - Декларацію безпеки.

18.03.2009 року між ТОВ «Сервіс інженерних систем» (Комітент) та СП ТОВ «Кершер» (Комісіонер) укладено договори № 441-09/у та № 442-09/у, відповідно до умов яких Комітент передає Комісіонеру, згідно з актами приймання - передачі на комісію та відповідними накладними, газ скраплений СПБТ (далі товар) для продажу третім особам.

24.02.2009 року між ТОВ «Сервіс інженерних систем» (Орендодавець) та СП ТОВ «Кершер» (Орендар) укладено договір № 431-09/А від 24.02.2009 року, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове користування технологічне обладнання та технічну документацію згідно з Додатком № 1 до даного договору, далі за текстом «майно», (колонки газороздавальні 2 шт. на суму 116 000,00 грн.:, стаціонарний заправник газу 2 шт. на суму 178 600,00 грн.), яким він володіє, на підставі Договору купівлі-продажу.

Крім того, 24.02.2009 року між ТОВ «Сервіс інженерних систем» (Орендодавець) та СП ТОВ «Кершер» (Орендар) було укладено договір № 432-09/А від 24.02.2009 року, згідно з яким, Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове користування технологічне обладнання та технічну документацію, згідно з Додатком №1 до даного договору, (колонки газороздавальні 2 шт. на суму 116 000,00 грн., заправник газу стаціонарний 2 шт. на суму 211 880 грн.), яким він володіє на підставі Договору купівлі-продажу.

Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними-накладними, актами прийому-передачі товару, платіжними дорученнями, тощо .

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Скраплений газ СПБТ в подальшому був реалізований СП ТОВ «Кершер» в роздріб в мережі власних та орендованих автозаправних комплексів, а технологічне обладнання використовувалось для здійснення реалізації газу скрапленого СПБТ.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Бренд-Строй» та ТОВ «Сервіс інженерних систем» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов