Рішення № 37451618, 27.02.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №576/2012/13 Головуючий у суді у 1 інстанції - ДемченкоНомер провадження 22-ц/788/428/14 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Білецького О. М., Кононенко О. Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 31 грудня 2013 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

14 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.08.2013 року її корова загинула внаслідок недбалого виконання відповідачами обов'язків пастухів при супроводженні ( вигоні ) череди сільських корів до місця випасу. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила солідарно стягнути з відповідачів на її користь 8100 грн. в порядку відшкодування шкоди, завданої загибеллю корови, 10285 грн. упущеної вигоди від продажу молока, а також 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 31 грудня 2013 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь позивачки : 18385 грн. в порядку відшкодування збитків ( реальних збитків у зв'язку із загибеллю корови живою вагою у 450 кг. та упущеної вигоди у зв'язку із неотриманням від загиблої корови молока за 110 днів); 500 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди; 1372 грн. 37 коп. в порядку відшкодування витрат, понесених ОСОБА_4 на оплату судового збору та оплату юридичної допомоги. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_4 було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 в повному обсязі.

Вказують, що корова не належала ОСОБА_4 і загинула вона внаслідок недогляду за нею дітей позивачки. Крім того, посилаються на безпідставність стягнення з них упущеної вигоди у зв'язку із неотриманням від загиблої корови молока, яке відповідно до договору оренди ОСОБА_4 не належало.

Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5, які заперечувала проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_4, внаслідок винних дій відповідачів, зазнала збитків у зв'язку із загибеллю корови живою вагою у 450 кг., не отриманням від загиблої корови молока за 110 днів та позивачці була заподіяна моральної шкоди.

Проте з таким висновком суду в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне.

У відповідності до ст.ст. 6, 627 та 629 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом було встановлено та сторонами не заперечувалось, що сторони проживають в АДРЕСА_1. Між мешканцями села був укладений багатосторонній усний договір про випасання корів, відповідно до якого, власники корів випасають худобу за чергою і під час випасу беруть на себе зобов'язання і відповідальність за тварин.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України ).

Також судом встановлено, що позивачка, яка мешкає у приватному будинку АДРЕСА_1 утримувала в своєму господарстві з 15 квітня 2008 року корову « Зорька », лебединської породи, сивої масті, що народилася 23.03.2001 року ( а.с. 6, 12 ).

01 серпня 2013 року, за визначеною в селі черговістю, сільське стадо великої рогатої худоби, до якого виганялась й зазначена корова позивачки, випасали відповідачі ( а.с. 12 ).

На підставі показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 судом вірно встановлено, що 01 серпня 2013 року ОСОБА_4 особисто вигнала корову « Зорька » в череду, яку в той день випасали відповідачі, тому саме вони зобов`язані були здійснювати належний догляд за ввіреним їм власниками корів стадом, в якому перебувала і корова позивачки. Корови випасалась на пасовищі, яке знаходилось окраїні села.

Показання вказаних вище свідків відповідачами не спростовані.

Посилання апелянтів на те, що 01.08.2013 року позивач не виганяла на пасовище своєї корови « Зорька «, колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані, оскільки вони не підтвердженні належними доказами у справі та спростовуються поясненнями свідків.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 пояснила, що того дня, біля дев'ятої години, корови зі стада, яке випасали відповідачі, розбрелись куди попало і за ними ніхто не дивився. З цього приводу вона зробила зауваження відповідачу ОСОБА_3, який у відповідь її облаяв нецензурними словами, бо був п'яний.

01 серпня 2013 року ( наприкінці дня ) труп корови « Зорька » свідок ОСОБА_10 знайшла в саду нежилого, покинутого будинковолодіння, на околиці села.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому труп корови, із санітарних міркувань, було переміщено, а після огляду ветеринаром - утилізовано на скотомогильнику.

Згідно з протоколом розтину трупа вказаної тварини, здійсненого ветеринарним лікарем ОСОБА_11 02 серпня 2013 року, корова загинула 01 серпня 2013 року внаслідок асфіксії після попадання яблука у стравохід. Вага корови на день загибелі становила 450 кг. ( а.с. 7 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦПК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини ( умислу або необережності ), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до ст.ст. 10 та 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачі не подали належних беззаперечних доказів на підтвердження своїх заперечень і не довели відсутність їх вини у завданій шкоді, не спростували доказів позивачів про причини загибелі тварини та про розмір збитків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідачів вартості корови, оскільки, неналежно доглянувши під час випасання худоби корову позивача, відповідачі порушили взяті на себе зобов'язання, що призвело до загибелі тварини та завдання збитків.

Суд вірно встановив, що дані правовідносини регулюються нормами зобов»язального права, проте, помилково послався ще й на положення ст.ст. 1166, 1190 ЦК України, які передбачають деліктну відповідальність. Посилання на ці норми права в рішенні суду є недоречним, оскільки судом достовірно встановлено про порушення відповідачами своїх зобов'язань, але це порушення не вплинуло на правильність висновку суду ( ч. 2 ст. 308 ЦПК ).

Стягуючи з відповідачів на користь позивача заподіяну шкоду, місцевий суд вірно врахував те, що збитки повинні бути відшкодовані виходячи з живої ваги корови 450 кг. та вартості 1 кг. живої ваги ВРХ в розмірі 18 грн., що складає 8100 грн. ( 450 кг. Ч 18 грн. ).

Таким чином, в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим.

Проте, висновки суду щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування упущеної вигоди в сумі 10285 грн. та моральної шкоди в сумі 500 грн. є необґрунтованими.

Зокрема, збитками, відповідно до п. 2) ч. 2 ст. 22 цього Кодексу, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене ( упущена вигода ).

Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Як вбачається з довідки №99 від 07.11.2013 року, виданої Підприємством облспоживспілки Глухівський ринок, станом на 01 серпня 2013 року вартість 1 літру молока складає 05 грн. 50 коп.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів щодо можливості отримання доходу від продажу молока на ринку в розмірі 10285 грн. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази того, що загибла корова давала в середньому по 17 літрів молока в день, а також докази того, що позивач взагалі продавала молоко на ринку м. Глухів.

Виходячи з цього, стягнення з відповідачів суми начебто упущеної позивачкою вигоди, ґрунтуючись лише на припущеннях, на теоретичних міркуваннях щодо можливості отримання прибутків за 110 днів у вищевказаному розмірі.

Крім того, в матеріалах справи мається договір оренди №UA5900211463 від 01.12.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_4 передала у строкове платне користування Сільськогосподарському виробничому кооперативу « МОЛОКО-КРАЇНА » корову « Зорька » лебединської породи, сивої масті, 23 лютого 2001 року народження. Відповідно до п. 4.4 цього договору, молоко є власністю орендаря ( СВК « МОЛОКО-КРАЇНА » ).

Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду і щодо необхідності стягнення на користь позивача заподіяної моральної шкоди. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

За загальним правилом, право на відшкодування моральної шкоди настає у випадку, коли це прямо передбачено законом або умовами укладеного між сторонами договору.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини, у яких відповідачами у справі порушені зобов'язання належного догляду за коровою позивача.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ).

Правові наслідки порушення зобов'язання визначені законом або можуть бути встановлені договором ( ч. 1 ст. 611 ЦК України ).

Проте, укладеним між сторонами усним договором про випасання корів відповідальність за неналежне виконання пастухами своїх зобов'язань у вигляді відшкодування моральної шкоди не передбачена.

Положення ст. 1167 ЦК України, до спірних правовідносин, які є договірними, застосовані бути не можуть.

Доводи апеляційної скарги про те, що корова « Зорька » лебединської породи позивачу не належала, були предметом розгляду в суді першої інстанції та обґрунтовано ним спростовані. Право власності позивачку на цю тварину ніхто та ніколи не оспорював.

Витрати позивача на правову допомогу в розмірі 1100 грн. підтверджуються договором про надання правової допомоги та наявними у справі квитанціями ( а.с. 1, 25, 105 ).

Відповідно до п.п. 3) та 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду в частині відшкодування упущеної вигоди в сумі 10285 грн. та моральної шкоди в сумі 500 грн. необхідно скасувати, відмовивши в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду в частині судових витрат та правової допомоги підлягає зміні та задоволенню відповідно до задоволених позовних вимог.

Зокрема, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволено на 44%, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно стягнути з кожного в дольовому порядку на користь ОСОБА_4 по 72 грн. 55 коп. судового збору за розгляд справи в суді 1-ї інстанції та по 242 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

За розгляд справи в апеляційному суді з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно відшкодувати по 26 грн. 80 коп. кожному судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 31 грудня 2013 року в частині відшкодування упущеної вигоди в сумі 10285 грн. та моральної шкоди в сумі 500 грн. скасувати, відмовивши в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 31 грудня 2013 року в частині стягнення судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кожного, в дольовому порядку, на користь ОСОБА_4 по 72 грн. 55 коп. судового збору за розгляд справи в суді 1-ї інстанції та по 242 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 26 грн. 80 коп. кожному судового збору, за розгляд справи в апеляційному суді.

В іншій частині рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 31 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -