Постанова № 37448392, 26.02.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/328/14

26 лютого 2014 року 12год. 25хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: представник Савчук Володимир Олександрович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Рівненського обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Рівненського обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинення певних дій.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України № 522 від 26.07. 2013 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до п. "б" ч. 6 ст. 26 (за станом здоров'я) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу. Наказом військового комісара Рівненського обласного військового комісаріату № 136 від 07.08.2013 року ОСОБА_1 було виключено з списків особового складу військомату. Пояснює, що на момент звільнення зі служби знаходився на речовому забезпеченні у Рівненському обласному військовому комісаріаті. Покликаючись на норми ст. 9, ст. 9-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року позивач вважає, що має право на отримання речового майна або грошової компенсації за речове майно, яке він не отримав під час проходження служби. Зазначає, що вартість неотриманого речового майна на момент звільнення складає 10534,75 грн.

У ході судового засідання позивач, з мотивів наведених у адміністративному позові, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов. Посилання позивача на ст.9, ст.9-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року, вважає безпідставним. Оскільки, відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11.03.2000 року призупинено дію ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також представник відповідача зазначив, що виключення позивача із складу ОВК без повного розрахунку є правомірним, в зв'язку з тим, що на момент його звільнення заборгованість по компенсації за речове майно не облікована, тому що позивач на момент звільнення не звертався до Рівненського ОВК про видачу йому речового майна чи грошової компенсації замість нього. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

В період з вересня 2000 року по серпень 2013 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Рівненському обласному військовому комісаріаті Західного оперативного командування.

Наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України № 522 від 26.07. 2013 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до п. "б" ч. 6 ст. 26 (за станом здоров'я) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу.

Наказом військового комісара Рівненського обласного військового комісаріату № 136 від 07.08. 2013 року ОСОБА_1 було виключено з списків особового складу військомату(а.с.7).

Згідно довідки № 96 від 18.09. 2013 року загальна сума за неотримане позивачем речове майно становить 10534,75 грн.(а.с.8).

При винесенні постанови суд враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011 (далі - Закон №2011).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону №2011 встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Приписами ч.2 ст.9 Закону №2011 передбачалось, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Довідкою № 96 від 18.09. 2013 року та копією картки обліку матеріальних цінностей особистого користування ОСОБА_1, підтверджується той факт, що під час проходження служби з вересня 2000 року, не було здійснено дій відповідачем щодо видачі речового майна військовим комісаром Рівненського обласного військового комісаріату - позивачу, де він перебував на речовому забезпеченні.

Тому, суд вважає, що всупереч наведеним нормам Закону, відповідачем не надано суду достатніх беззаперечних доказів щодо належного забезпечення позивача речовим майном під час проходження служби. А тому, суд задовольняє позовну вимогу щодо визнання неправомірними дії відповідача стосовно невиконання зобов'язань щодо видачі, під час проходження служби, речового майна підполковнику Збройних Сил України ОСОБА_1

Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 3 листопада 2006 року №328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено у новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час визначається Положенням, затвердженим Постановою КМУ від 28 жовтня 2004 р. №1444 (далі - Положення). Пункт 27 якого передбачає, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулює порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13) та від 18.06. 2013 року (21-191а13).

У відповідності до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, згідно із статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Разом з тим, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що під час проходження служби позивач не звертався до військового комісара Рівненського ОВК з клопотанням про видачу належного йому речового майна, однак подав лише заяву від 09.08.2013 року про видачу довідки-розрахунку за невидане речове майно, яка була згодом ним отримана. Тоді як після звільнення ОСОБА_1 звертався про виплату компенсації за не отримане речове майно із листами від 07.10.2013 та 09.01.2014 року.

З системного аналізу вищезазначених норм права та судової практики, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо зобов'язання військового комісара Рівненського ОВК видати речове майно або виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно не підлягає до задоволення, з огляду на те, що Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.

Що стосується доводів позивача стосовно виключення його із списків особового складу ОВК без повного розрахунку є безпідставним в зв'язку з тим, що на момент його звільнення заборгованість по компенсації за речове майно в Рівненському ОВК не облікована, тому що позивач на момент звільнення не звертався до ОВК про видачу йому речового майна чи грошової компенсації замість нього.

В матеріалах справи наявні докази того, що позивач лише в грудні 2009 року подав документи про постановку на речове забезпечення, і відповідно знав про речове майно, яке не було ним отримане у попередньому органі забезпечення, проте жодних дій щодо отримання майна не вчинив.

Судом встановлено, що 05.07.2013 року ОСОБА_1 написав рапорт на звільнення(а.с.28). Також на день виключення із списків особового складу Рівненського ОВК позивачем був пройдений обхідний лист (а.с.31). Разом з тим 07.08.2013 року було написано рапорт про здачу справ та посади(а.с.30), а згодом 08.07.2013 року під час бесіди позивач зазначив, що претензій до порядку подання до звільнення не має (а.с.29), також зазначено, що роз'яснено про пільги і переваги щодо матеріального забезпечення,

Однак, тільки після звільнення - 09.08.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського ОВК з клопотання про видачу довідки-розрахунку(а.с.32), яку було видано йому 18.09.2013 року(а.с.8). Тоді як лише 07.10.2013 року позивач звернувся до відповідача за виплату йому компенсації за не отримане речове майно, а не за самим майном. Відповіддю від 16.10.2013 року ОСОБА_1 повідомлено, що кошти для виплати зазначеної компенсації не надійшли (а.с.9). Згодом позивач повторно звертався з відповідною заявою від 09.01.2014 року (а.с.10).

З таких підстав суд не вважає дії відповідача з стосовно виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків, неправомірними, а тому слідуюча позовна вимога про зобов'язання військового комісара Рівненського ОВК, в період з дати виключення зі списків особового складу військкомату - 07.08.2013 року по дату розрахунку за речове майно, включити до загальної вислуги в календарному обчисленні та вислуги у військовому званні і використовувати при всіх видах розрахунку, не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії військового комісара Рівненського обласного військового комісаріату стосовно невиконання зобов'язань щодо видачі, під час проходження служби, речового майна підполковнику Збройних Сил України ОСОБА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету України збір у розмірі 36 (тридцять шість) грн. 54 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.